4. Цілісність сприйняття

При відчутті людина сприймає тільки окремі частини і власти­вості предмета (холодний, гарячий, м'який тощо). При сприйнятті сприймається цілісний образ предмета, що формується на підставі аналізу й узагальнення знання про окремі властивості та якості предмета, які ми отримуємо за допомогою органів чуття у вигляді різних відчуттів.

Ціле впливає на сприймання його окремих частин і навпаки. Цей вплив цілого на сприймання частин полягає^ і) у внутрішній взаємодії і взаємопроникненні частин! 2) у тім, що деякі з цих час­тин мають панівне значення для сприйняття інших. Будь-яка спроба відірвати ціле від єдності частин є порожньою містифікаці­єю, будь-яка спроба поглинути частини в цілому неминуче веде до самоусунення цілого.

4. Структурність сприйняття

Сприйняття не відповідає нашим миттєвим відчуттям і не є їх сумою. Фактично людина сприймає абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру, що формується впродовж певного часу. Так, якщо ми слухаємо будь-який музичний твір, то почуті раніше ноти продовжують ще звучати в нас у розумі, а в орган слуху в цей час вже надходить нова нота. Слухач розуміє музичний твір, тобто сприймає його структуру як єдине ціле. Цілком зрозуміло, що сама остання з почутих нот окремо не може бути основною для такого розуміння^ у розумі слухаючого продовжує звучати вся структура мелодії з її різноманітними і взаємозалежними елементами. При­кладом може бути сприйняття ритму: в окремий відрізок часу мож­на почути лише один удар. Тим часом ритм — це не одиничні уда­ри, а тривале звучання всієї системи ударів, що перебувають у пев­ному взаємозв'язку між собою, і цим взаємозв'язком зумовлене сприйняття ритму.

Слід зазначити, що джерела цілісності і структурності сприй­мання закладено в особливостях самих відображуваних об'єктів, а також у предметній діяльності людини. Цілісність і структурність сприйняття, за І. М. Сєченовим, є результатом рефлекторної діяль­ності аналізаторів.

6.6. Константність сприймання

Усі наші сприйняття є відображенням об'єктивно існуючого нав­колишнього світу. Сприймання нерозривно пов'язано з певним предметом чи моментом об'єктивно існуючої дійсності. Констант­ність сприймання виражається у відносній сталості розмірів, форми і кольорів предметів за умов, що змінюють навколишній світ і його сприйняття.

Якби не було константності (С. П. Рубінштейн, 1999), то не було б взагалі сприйняття предметів. Ми б сприймали одне безперервне мерехтіння чогось, що увесь час зрушується, збільшується і змен­шується, сплющується і розтягується, плями і відблиски різної строкатості. Ми б перестали сприймати світ стійких предметів і на­вколишня дійсність перетворилася б на хаос. Світ став би непізна- ваним і людина не змогла б орієнтуватися в довкіллі.

Різні навколишні об'єкти безперервно змінюють свій вигляд, по­вертаючись до людини різними сторонами. При цьому змінюється і функція перцепетивних систем, сукупність аналізаторів, що забез­печують сприйняття за таких умов. Завдяки властивості констант­ності, що виявляється в здатності перцептивної системи компенсу­вати ці зміни, людина сприймає навколишні предмети, які віднос­но постійні за розміром, формою, кольором тощо.

Наведемо такий приклад. Відомо, що зображення предмета, у тому числі й на сітківці ока, збільшується, коли відстань до об'єкта скорочується, і навпаки.

При цьому відображення предмета на сітківці ока то збільшу­ється, то зменшується, хоча сам предмет не змінюється. Пояснення зводиться до того, що дійсним джерелом константності сприймання є сприйняття й активні дії перцептивної системи. З безлічі відчут­тів людина виділяє відносно постійну інваріантну структуру об'єкта, що сприймається. Багаторазове сприйняття тих самих об'єктів за різних умов забезпечує інваріантість перцептивного об­разу щодо цих мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарата, отже, породжує константність сприйнятого образа. При цьому варіації, зумовлені зміною умов сприймання й активних ру­хів органів чуття, спостерігачі самі по собі ніяк не відчувають, сприймається лише щось відносне, інваріантне, наприклад, форма будь-якого предмета, його розміри тощо. Наприклад, при одягненні окулярів виникає спотворення на­вколишнього світу. Вони спотворюють навколишній світ, проте людина коригує такі спотворення. Внаслідок цього спотворення перестають помічатися, хоча вони і відбиті на сітківці ока.

Константність сприймання пояснюється тим, що воно є своєрід­ною саморегулюючою дію, що має механізм зворотного зв'язку і під­строюється до особливостей сприйманого об'єкта і умов його існу­вання, що формується в процесі предметної діяльності людини. Константність сприймання — необхідна умова життя і діяльності людини.

6.7. Усвідомленість сприймання

Кожне наше сприйняття є предметним і осмисленим. Людина сприймає не окремі відчуття, а предмети і явища навколишнього світу, що мають певне значення. Значення предмета пов'язане з його використанням. Сприйняття містить у собі розуміння й осмис­лення предмета чи явища. В цілому сприйняття — єдність чуттєво­го і логічного, чуттєвого і усвідомленого, чуттєвого і мислення.

Усвідомлений зміст предметів і явищ спирається насамперед на чуттєвий зміст, виходить з нього і є ні чим іншим, як осмисленням предметного значення цього чуттєвого змісту. Водночас усвідом­лення значення сприйманого предмета уточнює його чуттєво- наочний зміст. Так, якщо спробувати відтворити вимовлене людь­ми, що розмовляють незнайомою мовою, то це не вдається. І водно­час ми легко можемо відтворити сказане знайомою нам мовою. Особ­ливо яскраво розлади сприймання виявляються при патологічних осередках у головному мозку у вигляді порушення взаємозв'язку чуттєвого і осмисленого, відчуття і мислення. Ураження тім'яної частки головного мозку призводить до розвитку астерєогнозії, тобто до невпізнавання більшості предметів, хоча хворі й називають де­які властивості таких предметів (холодний, гострий тощо) і можуть навіть указати в окремих випадках, що можна робити за допомогою того чи іншого предмета — «це те, чим ріжуть», «це те, чим роблять вогонь» та ін.

Сприйняття виникає в результаті безпосереднього впливу по­дразника на рецептори. Перцептивні образи завжди мають певне осмислене значення. Сприйняття в людини щонайтісніше пов'яза­не з мисленням, з розумінням сутності предмета. Свідомо сприйня­ти предмет — це значить подумки назвати його, тобто віднести сприйнятий предмет до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Так, побачивши незнайомий предмет, ми намагаємося вловити в ньому подібність із знайомими нам об'єктами, віднести його до тієї або іншої категорії. Сприйняття не визначається звичайним набо­ром подразників, що впливають на органи чуття, а становить ди­намічний пошук найкращого тлумачення, пояснення наявних да­них. У цьому плані показові так звані двозначні малюнки, у яких поперемінно сприймаються то фігура, то фон.

Усвідомити сприйняття — означає виявити предметне значення тих відчувань, що зумовлюють цей предмет чи явище. У процесі осмислювання чуттєвий зміст сприйняття піддається аналізу і син­тезу, порівнянню, відмежуванню різних сторін, узагальненню. Від­бувається поступовий перехід від сприйняття до уявлення, а від нього — до мислення. Єдність чуттєвого, осмисленого і логічного становить суть людського сприйняття. Відбувається перехід від одиничного через особливості загального, а це вже і є мислення при осмислюванні сприйняття.

Отже, сприймання — активний процес, у ході якого людина ро­бить безліч перцептивных дій для того, щоб сформувати адекват­ний образ предмета. Активність сприймання складається насампе­ред в участі ефекторних (рухових) компонентів аналізаторів у про­цесі сприйняття (руху руки під час дотику, руху ока в зоровому сприйманні тощо). Крім того, необхідна активність на макрорівні, тобто можливість у процесі сприйняття активно переміщувати своє тіло.

6.8. Історичність сприймання

Сприймання є результатом історичного розвитку свідомості. Людське сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, є актом пізнання світу. Сприймання дійсності на цій стадії розвитку людини вирос­тає на основі опосередковування його всією минулою суспільною практикою, у процесі якої удосконалювалась і її чутливість. Науко­во-технічний прогрес суспільства породжує і нові форми предметної свідомості. Почуття людини, що живе в суспільстві, істотно відріз­няються від почуттів несуспільної людини. Наша чуттєвість постій­но вдосконалюється. Так, особливо вдосконалюються почуття, що підбивають здатність до насолод і які утверджують себе як людські сутнісні сили. Усе це відбувається завдяки наявності відповідного предмета. Утворення й удосконалювання п'яти зовнішніх почуттів (нюх, зір, смак, слух і дотик) — це результат дії всієї попередньої історії людини.

Так, людський слух розвивався завдяки мові і музиці, зір — гео­метрії й образотворчому мистецтву. Усі наші сприйняття належать до історично організованої системи уявлень і понять. Така система понять, закріплена і зацінювана в мові, є продуктом суспільно- історичнош розвитку людства. Людське сприймання зумовлене всім попереднім історичним розвитком суспільної форми пізнання. Наше сприймання формується на основі суспільної і науково-прак- тичної діяльності, досвіду і досягнень людства.

6.9. Сприймання й особистість. Апперцепція

Наше сприймання залежить не тільки від кількості і якості сти­мулів (подразнень), а й від особи і її особливостей. Сприймає не ізо­льоване око, не вухо саме по собі, а конкретна жива людина і в сприйнятті завжди тією чи іншою мірою виявляються її особистісні риси, її ставлення до сприйманого, потреби й інтереси, прагнення, бажання і почуття. Таку залежність сприймання від змісту психіч­ного життя людини, від особливостей її особистості називають ап­перцепцією.

Досить часто сприймана суб'єктом картина не є просто сумою миттєвих відчувань, вона містить такі деталі, яких навіть немає в цей момент на сітківці ока, але які людина начебто бачить на осно­ві попереднього досвіду.

У процесі сприймання інформація використовується для того, щоб висувати і перевіряти гіпотези, характер яких визначається змістом минулого досвіду особи. Так, при показі випробовуваним незнайомих фігур уже на перших фазах сприймання здійснюється пошук еталона, до якого можна було б віднести сприйманий об'єкт. Це свідчить, що при сприйманні будь-якого предмета акти­візуються сліди минулих сприйнять. У зв'язку з цим той самий предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми.

Сприйняття залежить від минулого досвіду суб'єкта. Чим шир­ший досвід людини, чим більше в йеї знань, тим ширше її сприй­няття, тим більше вона бачить у предметі.

Зміст сприйняття визначається і поставленим перед людиною завданням і мотивами її діяльності. Істотним фактором, що впли­ває на зміст сприйняття, є установка суб'єкта. Під впливом установ­ки сприйняття об'єкта спотворюється, наприклад, приїзд Хлєстако- ва в комедії М. В. Гоголя «Ревізор».

У процесі сприймання беруть участь і емоції, що можуть зміню­вати зміст сприйняття.

Отже, на сприйняття людини впливають^ минулий досвід, моти­ви і завдання дії суб'єкта, мотиви і завдання його діяльності, уста­новки, емоційний стан, переконання, світогляд людини, її інтереси та ін.

6.10. Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять

Сприймання, як і відчування, — рефлекторний процес. Основою сприймання є умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утво­рюються в корі головного мозку при дії подразників на рецептори навколишнього світу, які нерідко діють комплексно. У ядрах кірко­вих відділів аналізаторів здійснюється складний аналіз і синтез таких комплексних подразнень. На підставі такого аналізу виділя­ється об'єкт сприймання з фону, здійснюється синтез усіх властиво­стей об'єкта сприймання в цілісний образ.

Порівняно з відчуттями сприйняття є більш високою формою яналітико-синтетичної діяльності мозку. Без такого аналізу немож­ливе осмислення сприйняття. Наприклад, незнайома іноземна мо­ва сприймається як суцільний звуковий потік.

Для осмисленого сприйняття мови, тобто її розуміння, потрібно розчленувати мову на окремі фрази, слова з їхніми значеннями. У процесі сприймання одночасно з аналізом відбувається й синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі розрізнені звуки, а слова і фрази.

Синтез ґрунтується на установлюваних тимчасових нервових зв'язках.

Основою сприймання є два види нервових зв'язків^ зв'язки, утворені в межах одного аналізатора, і міжаналізаторні зв'язки.

Нейрофізіологічні дослідження на макрорівні показали, що складний процес побудови образу сприйняття ґрунтується на сис­темах внутріаналізаторських і міжаналізаторських зв'язків, які за­безпечують найкращі умови виділення подразників і облік взаємо­дії властивостей предмета як складного цілого.