3.2.1. Безпосереднє подразнення кори мозку

Метод подразнювання окремих ділянок мозку дає можливість отримати відомості про безпосередню функцію тих чи інших мозко­вих структур і цілих систем. Пенфілд, Джаспер та ін. показали, що в передній центральній звивині (рухова зона) і в задній централь­ній звивині (чуттєва зона) зони, які відають різними ділянками ті­ла, розміщені так- найбільш латерально — язик, потім — голова, потім — кисть, тулуб і на внутрішній поверхні звивин — нога. Усі ці зоні головного мозку організовані за функціональним типом: чим більше значення має та чи інша функціональна система, тим більшу територію займає її проекція в первинних відділах кори го­ловного мозку. Так, було показано, що чим більш керованим з боку мозку є той чи інший орган, тим ширше він представлений у моз­ковій корі.

В експерименті було встановлено, що подразнення первинних зон аналізатора поширювалося лише на зони, які безпосередньо прилягають до точки подразнювання. Водночас при подразнюванні вторинних зон кори порушення охоплювало цілий комплекс зон, розміщених іноді на значній відстані від точки подразнювання. А це, в свою чергу, вказує, що при подразнюванні вторинних зон за­безпечуються складніші інтегральні процеси порівняно з подраз­нюванням первинних зон аналізатора.

Подразнювання первинних зон аналізаторів у людини зумовлює елементарні відчуття. Наприклад, подразнювання потиличних ча­сток приводить до того, що хворі бачать світлові крапки, кулі, пля­ми, спалахи полум'я та ін. Водночас подразнювання вторинних зон приводить до сприймання складних образів. Так, подразнювання вторинних зон зорового аналізатора (передні відділи потиличної зони) приводить до появи сформованих зорових образів: хворі ба­чать людей, звірів, метеликів та ін. Отже, порушення, спричинене подразнюванням вторинної зони кори, не тільки поширюється на більші площі, а й приводить до спливання закінчених образів, сфор­мованих у людини в минулому. Подразнюванням розміщених по­ряд третинних зон можна зумовити ще складніші образи. Так, по­дразнювання того самого зорового аналізатора (третинна зона) приводить до сценоподібних галюцинацій — спливання цілих кар­тин.

Усі ці факти підтверджують сформульоване вище положення про те, що окремі системи кори головного мозку мають ієрархічну будову, і що порушення, яке виникло в периферійних органах чут­тя, спочатку приходить у первинні (проекційні) зони. Окремі діля­нки цих зон є розміщеними за топографічним принципом проекці­ями відповідних периферійних рецепторів. Потім збудження по­ширюється на третинні зони аналізатора, які, спираючись на апа­рат верхніх асоціативних шарів нейронів, відіграють інтегруючу роль, поєднуючи топографічні (соматотопічні) проекції порушень, що виникли на периферії, у складні функціонально організовані системи.

3.2.2. Метод умовних рефлексів (непряма стимуляція кори)

І. П. Павлов запропонував метод умовних рефлексів, де «умовні подразники» (світло, звук, дотик) самі собою здатні зумовити лише елементарну орієнтовану реакцію, а у поєднанні з «безумовними подразниками» спричинити специфічні харчові, оборонні чи статеві реакції. Цей метод відкрив великі можливості у вивченні мозкової діяльності. Пращ І. П. Павлова добре відомі і ми не будемо на них зупинятися.

Один із прийомів «непрямої» стимуляції мозкової кори полягає в тому, що подразнення адресується не безпосередньо корі, а пери­ферійному відділу аналізатора (шкірі, оку, вуху), після чого в окре-

мих ділянках кори головного мозку чи в підкіркових утворах про­стежується ефект такого подразнення. Один з найважливіших ва­ріантів цього методу називається «методом викликаних потенціа­лів». Цей метод дав можливість отримати факти, які незаперечно свідчать, що складніші форми активної психічної діяльності визна­чають ширші процеси в корі головного мозку, залучаючи в спільну роботу складніші системи кіркових зон.