Заступник командира 1 роти з виховної роботи

старший лейтенант (підпис) Г.І. Рудь

Додаток 15.2

Облік виконання службово-бойових завдань

___________________________________________

(військове звання, прізвище, ім’я, по батькові)

	Відмінно	Добре	Задовільно	Незадовільно	Всього вик. завдань
Січень
Лютий
Березень
За І квартал
Квітень
Травень
Червень
За ІІ квартал			Закінчення дод. 15.2
За І півріччя
Липень
Серпень
Вересень
За ІІІ квартал
Жовтень
Листопад
Грудень
За ІV квартал
За ІІ півріччя
За рік

Командир взводу

лейтенант (підпис) В.В. Петренко

Додаток 15.3

Екран результатів службово-бойової діяльності 2 роти

Пор.№	Військ. звання	Прізвище та ініціали	Всього вико-нано СБЗ	Із них				За квітень (числа місяця)
				відм.	доб-ре	задов.	не-задов.	1	2	3	4	...	29	30
1	ряд.	Рудь В.К.	50	20	20	10	–	відм.	доб-ре	відм.	відм.	...	доб-ре	–
2
3
...

15.2. Морально-психологічне забезпечення служби з охорони громадського порядку

Метою МПЗ на етапі підготовки до патрульно-постової служби є підготування кожного військовослужбовця до виконання обов’язків, доведення обстановки, навчання діям у ситуаціях, що можуть виникнути раптово.

У цей період заступник командира підрозділу з виховної роботи бере участь у підборі військовослужбовців на службу, розподіляє актив у військових нарядах, інструктує начальників військових нарядів і актив з питань проведення виховних заходів, організує роз’яснення військовослужбовцям правил поведінки і взаємин із громадянами, забезпечує патрульні підрозділи свіжими газетами і журналами.

При підборі військовослужбовців у військові наряди враховують їхні моральні і ділові якості, досвід служби, психологічну сумісність, район і маршрут несення служби, характер майбутніх завдань. Молодих солдатів, як правило, призначають з досвідченими військовослужбовцями. На найбільш складні і відповідальні маршрути патрульні пари комплектують із досвідчених воїнів з високими морально-психологічними і фізичними якостями. Дисциплінованих військовослужбовців призначають з тими, хто потребує контролю. При цьому необхідно суворо дотримуватися принципу комплектування військових нарядів військовослужбовцями з одного взводу (відділення).

Заступник командира підрозділу з виховної роботи складає план МПЗ служби з охорони громадського порядку (див. дод. 15.4) для військових нарядів чисельністю більше десяти чоловік. Військовослужбовцям, які входять до складу нарядів чисельністю менше десяти чоловік, на інструктажі дають індивідуальні завдання.

План МПЗ служби з охорони громадського порядку розробляють на основі рішення командира. До нього недоцільно включати велику кількість заходів.

Інструктуючи командирів патрульних підрозділів (чергових військових нарядів), начальників патрульних груп, агітаторів і редакторів бойових аркушів, заступник командира з виховної роботи доводить підсумки несення служби за минулу добу; робить розбір проведених виховних заходів у військових нарядах; роз’яснює оперативну обстановку в районах несення служби; вказує час, форми і методи виховної роботи у військових нарядах; дає конкретні завдання щодо змісту запланованих заходів.

Етап підготовки до служби завершується розводом на службу. Цей військовий ритуал має значний виховний вплив. Він підсилюється, якщо розвід проводять з оркестром або з використанням радіотехнічних засобів. Спрямований до свідомості і почуттів військовослужбовців, розвід налаштовує їх на зразкове виконання бойового завдання.

На етапі несення патрульно-постової служби МПЗ проводять найбільш активно. Його спрямовують на якісне виконання завдань бойової служби, підтримання високої бойової готовності, пильності, військової дисципліни, дотримання чинного законодавства.

Основою МПЗ є особисте спілкування командирів, офіцерів виховної роботи, начальників військових нарядів, начальників патрульних груп, чергових військових нарядів з підлеглими, активний вплив активу на всіх військовослужбовців.

У цей період заступник командира підрозділу з виховної роботи особисто проводить виховну роботу з військовослужбовцями, перевіряє, як вони виконують свої обов’язки, заслуховує доповіді начальників військових нарядів про здійснені заходи МПЗ, морально-психологічний стан особового складу.

Чергові військових нарядів, начальники патрульних груп організовують виконання розпоряджень заступника командира з виховної роботи і плану МПЗ бойової служби.

Дорогою до місця несення служби, а також у районних відділеннях внутрішніх справ (до виходу на маршрути і після повернення) агітатори проводять бесіди, читають і роз’яснюють матеріали з періодичної преси, інформують про події у світі і країні, мобілізують військовослужбовців на успішне виконання поставлених завдань.

Редактори бойових аркушів збирають матеріали для випуску бойових аркушів і блискавок у підрозділі.

Після завершення служби чергові військових нарядів (командири патрульних підрозділів), начальники патрульних груп і начальники військових нарядів разом з оперативним черговим районного відділення внутрішніх справ при активній участі агітаторів, редакторів бойових аркушів роблять розбір несення служби.

Заступник командира підрозділу з виховної роботи заслуховує доповіді начальників військових нарядів, активу про виконані заходи МПЗ, його результати, морально-психологічний стан і військову дисципліну особового складу.

У ході підведення підсумків несення служби особливу увагу звертають на факти вмілих дій військовослужбовців, аналізують порушення правил несення служби окремими військовослужбовцями, визначають заходи, які необхідно здійснити для підвищення якості патрульно-постової служби, заохочують воїнів, які відзначилися.

МПЗ служби військових нарядів з охорони громадського порядку під час проведення масових заходів здійснюють: у період підготовки до служби, в ході несення служби і після її закінчення.

У період підготовки до служби метою заходів МПЗ є досягнення глибокого розуміння всіма військовослужбовцями державної важливості і значення служби, роз’яснення бойового завдання, моральна, психологічна і фізична підготовка особового складу до служби.

У цей період з особовим складом можна проводити:

• інформування про події у країні та світі;

• обмін досвідом несення служби та проведення виховних заходів;

• загальні збори особового складу;

• засідання ради військового колективу;

• інструктажі начальників військових нарядів, активу про форми і методи МПЗ під час руху на транспорті та несення служби;

• бесіди з офіцерами, що заступають у військовий наряд, про їхні завдання та особистий приклад на службі;

• різноманітні культурно-просвітницькі заходи.

Під час проведення зазначених заходів увагу зосереджують на:

• пропаганді позитивного досвіду несення бойової служби;

• роз’ясненні військовослужбовцям обстановки, бойового завдання, прийомів і способів його виконання;

• доведенні окремих положень статутів, інструкцій, нормативних документів, що регламентують охорону громадського порядку, а також функціональних обов’язків, правил поводження з громадянами, питань дотримання законності;

• роз’ясненні правил безпеки при русі на різних видах транспорту, поводженні зі зброєю.

Командир взводу у цей період уважно вивчає обстановку, маршрути несення служби, обов’язки осіб військового наряду, підбирає особовий склад у військовий наряд, вносить свої пропозиції заступнику командира підрозділу з виховної роботи про призначення активу, знайомиться з планом МПЗ бойової служби, індивідуальними завданнями активу, усвідомлює свої завдання, проводить індивідуальні та групові бесіди.

МПЗ служби з охорони громадського порядку передбачає також організацію змагання на краще виконання обов’язків. У змаганні використовують моральне та матеріальне стимулювання окремих воїнів і військових нарядів – вручення їм перехідних призів і вимпелів, нагородження грамотами, цінними подарунками, вручення листів-подяк, фотографій. Переможцям змагання присвячують радіопередачі, стінні газети, бойові аркуші, блискавки.

Під час проведення масових заходів метою МПЗ бойової служби є забезпечення успішного виконання бойового завдання. Командир підрозділу і його заступник з виховної роботи допомагають начальникам військових нарядів і активу в проведенні виховних заходів, організовують постійний збір даних про обстановку, приклади сумлінного відношення до служби, мужності, відваги і героїзму воїнів, доводять їх до всіх військовослужбовців, залучають до проведення виховної роботи офіцерів частини (підрозділу), співробітників МВС і СБУ.

Заступник командира з виховної роботи особисто проводить заходи МПЗ, навчає актив формам і методам роботи, перевіряє, як виконують свої обов’язки військовослужбовці, заслуховує доповіді начальників військових нарядів про виконання заходів виховної роботи, морально-психологічний стан особового складу.

Безпосередньо організовує МПЗ і відповідає за його стан під час несення служби начальник військового наряду. Він особисто проводить намічені заходи, надає допомогу активу, роз’яснює особовому складу державну важливість бойового завдання, вчасно інформує військовослужбовців про зміни оперативної обстановки, нагадує їх обов’язки і права при несенні служби, необхідність пильності та дотримання законності, проводить індивідуальну виховну роботу з військовослужбовцями, пропагує приклади активних і вмілих дій.

У зв’язку з тим, що використання групових форм виховної роботи у військових нарядах, особливо у військових цепах, нарядах КПП, постах охорони порядку ускладнено, на перше місце виходить активна індивідуальна виховна робота, особисте спілкування командирів, офіцерів-виховників та начальників військових нарядів з підлеглими.

У випадку ускладнення обстановки завданнями командирів, їх заступників з виховної роботи, активу є забезпечення рішучих, сміливих дій всіх військовослужбовців, особистого прикладу офіцерів, прапорщиків і сержантів, точне виконання вимог статутів і наказів кожним військовослужбовцем, попередження порушень чинного законодавства.

Ситуації, в яких діє особовий склад під час виконання завдань з охорони громадського порядку в умовах прояву криміногенних форм поведінки, мають яскраво виражену психологічну специфіку.

У подібних ситуаціях обов’язковою умовою ефективності дій особового складу є їхня комплексна професійна підготовка: правова, вогнева, тактико-спеціальна, фізична і, особливо, психологічна. Остання є хронічною вадою професійної діяльності правоохоронців. Безпорадність у врегулюванні людських вчинків та відношень, тягар відповідальності за вирішення службової задачі спричиняють трагічні наслідки.

Саме тому командирам і начальникам усіх ланок військового управління необхідно знати обставини виникнення, процес розвитку масових форм поведінки людей та напрямки роботи щодо попередження їх негативних результатів.

До масових форм активності належать: організовані, неорганізовані та масовидні явища.

Суб’єктом організованих масових форм активності є публіка, учасники санкціонованих мітингів, демонстрацій, тобто відносно організовані великі групи людей, що виникають на основі загальних чи аналогічних інтересів, поведінку яких регулюють переважно раціональними засобами.

Суб’єктом неорганізованих масових форм поведінки є натовп – неорганізоване, відносно нетривале в часі об’єднання великої кількості людей, які безпосередньо контактують, і стан яких характеризується високим рівнем емоційного збудження.

Суб’єктом масовидних явищ є сукупність індивідів, які складають численну аморфну групу, що не має безпосередніх контактів між собою та об’єднана загальним інтересом (мода, масові захоплення тощо).

Можна виділити такі види масових скупчень громадян:

• випадкове – люди збираються внаслідок екстраординарної події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо) i можуть активно діяти (наприклад, надавати допомогу потерпілим);

• споглядальне (публіка, уболівальники) – люди збираються для перегляду чи співучасті у цікавій для них події, їхня поведінка може бути незвичною за формою, проте за своєю суттю вона не агресивна і не має на меті порушення громадського порядку;

• панічне (рятівне) – виникає як реакція на небезпечну чи незрозумілу ситуацію, завжди супроводжується активною діяльністю, спрямованою на уникнення небезпеки;

• протестне (мітингове) – люди випадково чи навмисне збираються для демонстрування своєї незгоди зі словами або вчинками офіційних осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть трансформуватися в агресивний натовп. Такі трансформації відбуваються під сукупним впливом чинників (вік учасників, чутки, спрямований вплив з боку ядра натовпу чи підбурювачів).

Важливою характеристикою натовпу є його соціально-психологічний склад, у якому можна виділити такі прошарки:

• активні учасники – беруть безпосередню участь у протиправних діях;

• підбурювачі – ті, що не збираються діяти особисто, використовують для досягнення своєї мети інших осіб, до яких звертаються із закликами, маніпулюють суспільною думкою;

• спостерігачі – ставляться зацікавлено до того, що відбувається, але наміру брати участь в активних діях не мають;

• випадкові особи – до події ставляться байдуже або негативно, чисельно збільшують натовп, їхня присутність надає відчуття сили.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість активних учасників досягає приблизно 20 %.

Можна виділити три етапи розвитку натовпу.

1. Початковий – виникнення конфліктної ситуації, присутні висловлюють обурення, з’являються чутки. Громадяни втрачають спокій, стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа присутніх виділяється лідер та активне ядро. Швидко зростає напруження, яке вимагає спільних та невідкладних дій, формується агресивна установка.

2. Активний – від перших спільних дій учасників натовпу до початку його розсіювання. На даному етапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивність спрямовується не на об’єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, які забезпечують охорону громадського порядку. Саме цим пояснюється ворожість до працівників міліції та опір їх правомірним діям.

3. Заключний – розсіювання натовпу із застосуванням сили.

Зазначені етапи та їх послідовність не завжди мають місце у реальних ситуаціях. Розвиток процесу може бути припинений, наприклад, коли подія, що викликала зацікавленість, втрачає актуальність, увага присутніх переорієнтовується на інший об’єкт, кваліфіковано вилучаються лідери та ядро натовпу. Активність учасників може також зменшуватись внаслідок об’єктивних обставин (злива, нічний час та ін.) або застосування спеціальних засобів. У виняткових випадках натовп може самоліквідуватись (наприклад, при досягненні лідерами своєї мети).

Важливим чинником впливу на динаміку натовпу (активізацію чи нейтралізацію) є чутки – усна, нічим не підтверджена інформація про події, що викликають інтерес багатьох осіб. Чутки провокують та стимулюють агресивний настрій присутніх. Наприклад, в одному з обласних центрів наряд міліції намагався затримати громадянина, що в нетверезому стані знаходився на проїжджій частині вулиці та перешкоджав руху громадського транспорту. Громадянин почав чинити опір, конфліктна ситуація привернула увагу людей. Транспорт зовсім зупинився внаслідок значного скупчення громадян. Люди висловлювали своє невдоволення, не розуміючи того, що відбувається. Виникла чутка, що затриманого били головою об землю і вбили. Жінка з натовпу почала кричати: “Міліція вбиває людей”. Пізніше вона казала, що вбивали її сина, хоча сама навіть не була свідком події. У відповідь пролунав заклик бити міліцію.

У натовпі чутки орієнтують учасників у ситуації, стимулюють процес спільного прийняття рішення, формулюють спільні правила поведінки, підвищують рівень збудження і напруженості, а в окремих випадках – провокують перехід до активних дій. Отже, якщо попередити поширення чуток ще на початковому етапі, можливість агресивних групових дій значно зменшиться. За певних умов чутки можуть бути корисними працівникам правоохоронних органів для попередження некерованих подій, наприклад, при поширенні погрозливих чуток (про прибуття додаткових сил, застосування жорстких заходів тощо). Це сприяє переорієнтації уваги присутніх і зниженню рівня збудження та напруженості.

Можна виділити низку чинників, що визначають соціально-психологічну специфіку натовпу: кількість учасників, раптовість виникнення, бурхливість розвитку подій, високий ступінь невизначеності обставин.

Значна кількість осіб, які складають натовп, створює сприятливі умови для механізмів емоційного зараження, навіювання та наслідування. Особливо небезпечне скупчення людей на невеликій території, що суттєво полегшує взаємовплив, та здійснення провокації, які утруднюють діяльність працівників правоохоронних органів.

Раптовість виникнення визначається потенційною можливістю прояву некерованих процесів та подій і стосується як загострення ситуації, так і переходу учасників до активних дій чи трансформації організованого зібрання у некерований натовп. Вона особливо небезпечна за умови неготовності правоохоронців.

Високий ступінь невизначеності спричиняє трагічні наслідки. Коли значна кількість людей зосереджена на невеликій площі, а шляхи відходу перекриті заслонами, миттєво виникає панічний або агресивний натовп, випадковими жертвами якого стають найбільш незахищені учасники чи сторонні особи.

Заходи соціально-психологічного впливу на поведінку натовпу поділяють на профілактичні, попередні та безпосередні.

Профілактичні заходи здійснюють постійно, безвідносно до будь-якої події. Вони передбачають забезпечення своєчасного надходження об’єктивної інформації про ситуацію у регіоні, регулярне вивчення громадської думки, постійне співробітництво із представниками засобів масової інформації, забезпечення високого рівня підготовки військовослужбовців до дій в екстремальних умовах.

Попередні заходи здійснюють напередодні конкретної події. Вони передбачають попередній контакт з організаторами заходу з метою виключення небажаних наслідків, ознайомлення їх з можливими варіантами розвитку ситуації та попередження про індивідуальну відповідальність, обговорення програми проведення заходу, визначення місткості приміщення чи території, де планується проведення заходу, визначення та перевірка маршрутів руху потоків людей, розроблення плану евакуації великої кількості людей.

Безпосередні заходи застосовують на місці: локалізування місця події, звернення до людей з проханням розійтись, достовірне інформування, переорієнтація уваги учасників, відкрите використання кіно- та відеоапаратури.

Проведення попередніх та безпосередніх заходів вимагає врахування особливостей масових скупчень громадян. При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо пожежі, автокатастрофи, бійки тощо, ступінь їх єдності мінімальна, контакти між учасниками невпорядковані. Чим більше учасників, тим вищий рівень збудження і напруженості, що сприяє розповсюдженню чуток. Необхідно пам’ятати, що значна кількість людей завжди приваблює осіб, які перебувають під впливом алкоголю чи наркотичних речовин, підлітків та молодь, емоційно неврівноважених і з граничними станами психіки осіб.

У подібних ситуаціях необхідно: 1) усунути джерело, об’єкт інтересу; 2) вжити заходи проти подальшого збільшення кількості людей (інформування про розвиток ситуації, прохання розійтися, блокування шляхів); 3) спостерігати за громадянами та їх поведінкою, попереджувати і припиняти спроби порушення громадського порядку.

Поведінка публіки (уболівальників, глядачів, учасників дискотеки) втручання не потребує. Незважаючи на підвищений рівень експресивності та емоційності, присутні потенційно не мають наміру порушувати громадський порядок, отже, достатньо загального контролю за ситуацією та припинення хуліганських вчинків. Позитивний ефект мають звертання до глядачів керівника чи соліста музичної групи, ведучого програми, інших авторитетних людей або призупинення масового видовища у разі надмірної активності окремих осіб. Проте слід пам’ятати, що світлові та шумові ефекти, специфічний ритм музики створюють своєрідний фон наркотизації, коли навіюваність значно підвищується, а контроль за поведінкою гальмується. Інколи достатньо незначного імпульсу, щоб публіка перетворилася на агресивний натовп. Таким імпульсом може бути поведінка правоохоронців у формі необґрунтованих претензій до зовнішності, заборони скандувати лозунги, аплодувати піднятими руками тощо.

Особливий різновид публіки – футбольні фанати. Це не уболівальники в традиційному значенні слова, а групи молодих людей та підлітків, що збираються не стільки заради самого видовища, як для настрахання суперників й зведення з ними рахунків. Їх ставлення до правоохоронних органів, незалежно від розвитку подій, агресивне, що потребує контролю за поведінкою не тільки на стадіоні, а й за його межами, своєчасного вилучення лідерів, найбільш активних осіб та тих, що перебувають у стані сп’яніння.

Паніка – раптове замішання, розгубленість або прояв страху за справжньої чи уявної небезпеки. Відомий випадок виникнення паніки на півдні США під впливом радіопередачі за романом Г. Уелса “Війна світів”. Із 6 млн слухачів приблизно 30 % сприйняли її як інформаційну, тобто як повідомлення про реальну подію, 17 % злякалися і здійснювали спроби врятувати своє життя.

Наслідки паніки дуже тривалі, інколи психічний статус людини не відновлюється протягом усього життя і спричиняє різні захворювання. Ситуація завжди ускладнюється у разі дефіциту інформації. З урахуванням цього, основними заходами попередження паніки можуть бути: якнайшвидше одержання правдивої інформації, роз’яснення правил поведінки в ситуації, що склалася, надання громадянам посильної допомоги.

При протестному (мітинговому) скупченні об’єднуючим механізмом стає почуття “ми”, яке виникає внаслідок негативних емоцій учасників і потребує пошуку винуватця напруженості – “вони”. Індивідуальна агресивність акумулюється та поступово трансформується у групову. З’являється почуття єдності цілей та правомірності своїх вимог і дій, хоча насправді це може бути зовсім не так. Не маючи змоги визначити справжнього винуватця, присутні звертають свою ворожість на представників влади.

Аналіз практики свідчить про подібність приводів виникнення агресивного натовпу та помилок, які припускають правоохоронці при взаємодії з великою, емоційно збудженою групою людей. Визначимо основні з них.

На початковому етапі правоохоронці часто поводяться пасивно, чекають вказівок від керівництва. Контакт із присутніми встановлюють надто пізно або ж таких спроб взагалі не роблять.

Відсутні заходи щодо визначення та своєчасного вилучення ініціаторів емоційного збудження.

Не створюють умови для розосереджування людей. Не всі активно підтримують дії натовпу. Багато хто має намір “просто подивитись” (таких може бути до 80 %). Особливо це стосується дітей та підлітків, які приєднуються до натовпу з цікавості, не розуміючи серйозності ситуації. Зменшення розмірів зібрання майже автоматично знижує активність присутніх та виявляє лідерів.

Не враховується значимість почуття анонімності, що породжує впевненість у безкарності. Отже, необхідно нівелювати анонімність. Цього можна досягти залученням працівників міліції або представників місцевих органів влади, які багатьох знають в обличчя. Фотоапарат також може бути ефективним. Учасники масових заворушень бояться бути впізнаними.

Не переорієнтовують увагу присутніх на сторонній об’єкт. Люди у натовпі легко вірять чуткам, у тому числі – загрозливим (наприклад, про застосування спеціальних засобів). Можливі також повідомлення про неординарну подію поблизу або трансляція радіопередачі чи музики, роз’яснення за допомогою гучномовців суті того, що відбувається.

Відсутні налагоджування контактів та організація переговорів із групою, що активно висловлює невдоволення.

Ефективно проводити переговори може не кожний. Офіційний високий статус для учасників масового скупчення майже нічого не вартий. Потрібні комунікабельність, впевненість у собі та рішучість, але без ознак авторитаризму. З учасниками натовпу не можна розмовляти, як із своїми підлеглими – це лише ускладнить ситуацію. Небажано, щоб налагоджувати контакт бралася посадова особа, до якої учасники мають претензії.

Мова звертання повинна бути лаконічною, яскравою, зрозумілою і ситуаційно виправданою. Загальне правило: говорити потрібно просто, з ефективним застосуванням інтонацій, авторитетно, з почуттям власної гідності, ввічливо і водночас категорично, інакше буде зроблено висновок, що говорить несерйозна і безвідповідальна особа. Переговірник повинен мати виразну мову, швидку реакцію, винахідливість і почуття гумору. Відомі випадки, коли настрій учасників змінювався радикально завдяки влучним висловам та вдалому жарту.

Роз’яснення про непричетність представника влади до подій, що стали причиною ексцесу, зазвичай не дає позитивного ефекту. Воно сприймається як непряме визнання вини. Краще взагалі не обговорювати це питання або категорично, не аргументуючи, заперечувати. Тільки коли є абсолютна впевненість у своїй правоті, можна вдаватися до аргументованого переконання.

Не слід починати будь-які дії при недостатніх силах. Натовпу можна протиставляти тільки ефективні заходи. Непротивлення збуджує натовп, а невмілі та нерішучі дії провокують його активність. При проведенні інструктажу слід наголошувати, що індивідуальні, навіть самовіддані і героїчні дії неприпустимі, вони небезпечні не тільки для конкретної особи, а й для всіх інших, тому що стимулюють агресивні наміри збуджених людей. Потрібні витримка, самовладання, здатність не піддаватися на провокаційні дії. Емоційний вибух є психологічно зрозумілим, але у жодному разі невиправданим.

Вивчення й аналіз особливостей поведінки людей в умовах значної скупченості дозволяє сформулювати загальні правила поведінки правоохоронців при забезпеченні громадського порядку.

1. Утримуйтесь від зауважень, особливо на адресу конкретних осіб, не вдавайтесь до суперечок. Ввічливо та доброзичливо роз’яснюйте суть того, що відбувається і можливі варіанти розвитку ситуації.

2. Не поспішайте. Загострення обстановки можуть спричинити надто прямолійні та жорсткі дії, які не відповідають ситуації, прагнення досягти результату якнайшвидше.

3. Зважено підходьте до затримання та вилучення підбурювачів. Воно виправдане лише у випадках, коли Ви впевнені у підтримці громадян. Якщо ні – доцільно лише встановити особу правопорушника, а затримання провести у більш зручний момент.

4. Вживайте заходів, які зрозумілі оточуючим, не викликають негативних емоцій та відповідають ситуації і поведінці правопорушників. Невиправдана жорстокість, брутальність загострює обстановку, коректна поведінка, як правило, призводить до підтримки та схвалення громадян.

5. Переходьте до активних дій лише тоді, коли всі інші заходи впливу вичерпані.

Після завершення служби командир підрозділу і його заступник з виховної роботи організовують підведення її підсумків, пропагують вмілі дії підлеглих, аналізують причини неправильних дій, порушення правил несення служби, визначають, що необхідно здійснити для покращення якості служби, заохочують військовослужбовців, які відзначилися.

При підведенні підсумків широко використовують моральне і матеріальне стимулювання. Кращим військовослужбовцям і підрозділам вручають перехідні призи та вимпели, грамоти і цінні подарунки. Батькам військовослужбовців можуть надсилати листи-подяки і фотографії. На підведення підсумків доцільно запрошувати працівників МВС, що несли службу разом з військовослужбовцями.

Отже, МПЗ є важливою умовою якісного виконання завдань з охорони громадського порядку частинами і підрозділами внутрішніх військ.

Додаток 15.4

ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир 2 патрульної роти

капітан А.А. Власенко

23.07.200__