21.3. Попередження самогубств військовослужбовців

Самогубство є формою девіантної поведінки, яка особливо непокоїть командирів і начальників. У своїх наказах і директивах командувач внутрішніх військ визначає роботу щодо попередження випадків загибелі та самогубств військовослужбовців пріоритетним напрямком роботи. Реалізація цього завдання вимагає від посадових осіб не тільки глибокого знання причин суїцидальної поведінки військовослужбовців, а й методики її попередження.

Проведені дослідження свідчать, що більшість військовослужбовців здійснили самогубство або його спроби під впливом життєвих ситуацій чи службових обставин. Своєчасна інформація і відповідне реагування з боку командирів і товаришів по службі могли б застерегти від такого фатального кроку. У більшості випад­ків суїцидальна поведінка – це крик про допомогу, який не почули ті, хто були поруч.

Феномен суїциду найчастіше пов’я­зують психологічною кризою особистості, під якою розуміють гострий емоційний стан, викликаний психотравмуючими подіями. Ця криза набуває такого значення та інтенсивності, що весь попередній життєвий досвід людини не може підказати іншого виходу із ситуації.

Така психологічна криза під впливом афекту може виникнути раптово. Частіше внутрішнє душевне напруження накопичується поступо­во, об’єднує у собі різнорідні негативні емоції. Вони накладаються одна на одну, занепокоєність переростає у тривогу, а потім у безвихідність. Людина втрачає віру в себе, здатність долати несприятливі обставини, у неї з’являється відчуття втрати сенсу життя.

Під впливом конфліктів у деяких військовослужбовців розвиваються суїцидальні уявлення. На першому етапі це можуть бути недиференційні думки, тобто міркування про відсутність цінності життя, що виражається у формулюваннях типу: “жити не варто”, “стомився від такого життя”, де немає чітких уявлень про власну смерть, а є заперечення сенсу життя. У подальшому виникають пасивні суїцидальні думки, які характеризуються фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя: “добре було б померти”, “заснути й не прокинутися” та ін. Вони прискорюють внутрішню готовність до суїциду. Наступною фазою розвитку цього негативного процесу є суїцидальні помисли або активна форма прояву суїцидальності, яка виражається у розробленні плану самогубства (спосіб, місце та час). Потім з’являються суїцидальні наміри, які характеризуються прийняттям рішення про самогубство та безпосереднім спонуканням до суїцидних дій. Суїцидальні дії є підсумком міркувань про неможливість існування в даній ситуації.

Реакція самоліквідування спостерігається частіше у військовослужбовців з рисами соціальної і психічної незрілості (хронічні соматичні захворювання, невисокий інтелект, ознаки соціально-педагогічної занедбаності), після різкої зміни життєвого стереотипу і характеризується прагненням уникнути труднощів. При цьому військовослужбовець впадає у відчай за будь-якої незначної причини.

Суїцидальну поведінку спричиняють, як правило, не один, а кілька діючих мотивів. Вони можуть бути усвідомленими – вищими (інтереси, переконання, праг­нення, ідеали) і неусвідомленими – нижчими (установки, потяги).

Вивчення матеріалів розслідувань фактів самогубств, історій хвороб осіб, що здійснили їх спроби, а також результатів бесід з ними і їхніми товари­шами по службі дають змогу класифікувати мотиви самогубств.

1. Конфлікти, пов’язані зі службою:

• труднощі військової служби;

• стосунки між військовослужбовцями різних строків служби або призваних із різних регіонів;

• відносини між командирами й підлеглими.

2. Особисті та сімейні конфлікти:

• нерозділене кохання, зрада коханої дівчини (дружини);

• розлучення;

• хвороба, смерть близьких;

• статева неспроможність.

3. Конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою суїцидента:

• побоювання кримінальної відповідальності;

• страх перед ганьбою за свої негативні вчинки.

4. Стан здоров’я:

• психічні захворювання;

• соматичні (тілесні) захворювання;

• фізичні вади.

5. Матеріально-побутові мотиви.

На думку багатьох учених, вже сама військова служба належить до розряду суїцидонебезпечних, при цьому суттєвого значення мають такі фактори:

• перенапруження механізму нервово-психічного при­стосовування до середовища, що оточує, обумовлене різкою зміною жит­тєвого устрою;

• тривалий відрив від сім’ї, дефіцит інформації про близь­ких, який породжує відчуття тривожності та пригніченості;

• постійна готовність до дій в екстремальних умовах, яка формує цілодобову настроєність цент­ральної нервової системи на прийом команд або сприйняття загрозливої ситуації, що викликає її перенапружен­ня;

• виконання службових обов’язків за будь-яких метеорологічних умов і часу доби, нерідко окремо від підрозділу, що порушує добовий біоритм і спричиняє стомлюваність та нервово-психічне напруження;

• недосконалість системи військових взаємовідносин, яка не виключає зло­вживання службовим станом та агресивні нестатутні відносини, що викликає почуття відчаю й беззахисності.

Як бачимо, психотравмуючі фактори, які призводять до прийняття суїцидального рішення, пов’язані з особистими рисами характеру і специфічними умовами армійського устрою та діють, як правило, у комплексі.

Ось чому для запобігання спроб самогубства важливо своєчасно встановити контакт з людиною, яка потрапила в біду, та виявити суїцидонебезпечні риси. Дослідження свідчать, що суїцидентам властиві:

• невпевненість у собі;

• занижений рівень самооцінювання;

• висока потреба у самореалізації;

• труднощі у вольових зусиллях при прийнятті рішень;

• недостатній оптимізм та активність у складних ситуаціях;

• схильність до самозвинувачення, перебільшення своєї вини;

• схильність до усамітнення;

• недостатня соціалізація, інфантильність та незрілість особистості;

• сварливість, конфліктність, злісність;

• скритність, сльозливість, легковразливість;

• нестійкість настрою;

• байдужість до навколишнього світу.

Труднощі служби, зміна звичного стереотипу набувають для таких військовослужбовців суб’єктивної значущості. У негативних життєвих ситуаціях вони найбільш схильні до депресивного реагування і доходять до висновку, що самогубство є єдиним виходом.

За специфічними проявами поведінки можна вчасно виявити військовослужбовців з високим ризиком суїцидальних дій. До таких ознак належать:

• відкриті висловлювання про бажання покінчити з собою;

• непрямі натяки на можливість суїцидальних дій (“репетиція” самогубства, прилюдна демонстрація петлі з ременя, мотузки, імітація самогубства за допомогою зброї);

• фіксація на прикладах самогубства (підвищений інтерес, зацікавленість, часті розмови про самогубства взагалі);

• активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою (накопичення лікарських засобів, залишення і приховування патронів після навчальних стрільб, пошук і зберігання отруйних речовин, придбання мотузки);

• звуження кола контактів у військовому колективі, прагнення до самотності;

• надзвичайно наполегливі прохання про переведення до іншого підрозділу, госпіталізацію, надання відпустки за сімейними обставинами;

• зміни у поведінці (непритаманна замкнутість та зниження рухомої активності у рухливих, збентеження та незвичайна активність у малорухливих і мовчазних);

• раптовий прояв непритаманних раніше військовослужбовцям рис охайності, відвертості, щедрості (роздача фотоальбомів, годинників, радіоприймачів, обмундирування, що часто супроводжується символічним прощанням);

• втрата зацікавленості до навколишнього середовища аж до повного відречення;

• міркування на тему самогубства можуть набувати художнього оформлення, у записничку або зошиті для занять малюють труну, хрести і т. ін.

Якщо командир не звертає уваги на сигнали можливого суїциду, то кожний випадок самогубства стає трагічною несподіванкою.

Основними заходами профілактики суїцидальної поведінки є:

• планові заняття з бойової і гуманітарної підготовки;

• вивчення психофізіологічних особливостей поповнення;

• опитування і тестування;

• листування з родичами, військкоматами, колективами, у яких навчалися або працювали молоді воїни;

• тематичні вечори, присвячені історії України, внутрішнім військам, частині;

• знайомство особового складу з молодим поповненням;

• статутна організація служби, постійний облік та контроль за особовим складом;

• вивчення соціально-психологічних процесів у військових колективах;

• підтримання у військових колективах атмосфери дружби, товариства, взаємодопомоги, повага особистої гідності кожного, попередження нестатутних взаємовідносин та глумлінь;

• вивчення потреб, настрою військовослужбовців, своєчасне реагування на них;

• аналіз стосунків військовослужбовців різних строків служби та регіонів (земляків);

• соціометричні опитування з метою з’ясування міжособистісних взаємин, виявлення неформальних лідерів, мікрогруп і основ їх створення;

• інструктивно-методичні заняття з молодшими командирами та кращими фахівцями підрозділів з питань служби і взаємодопомоги;

• юридичне інформування військовослужбовців;

• доведення законів про військові злочини;

• лекції, бесіди, вечори запитань та відповідей на правові теми, зустрічі з юристами;

• участь військовослужбовців у засіданнях судів над “дідами”, організація у підрозділах куточків правових знань;

• створення умов для виявлення творчого хисту військовослужбовців;

• залучення військовослужбовців до самодіяльної творчості;

• надання можливості відпочити за власним планом;

• дозвіл віруючим виконувати релігійні обряди;

• проведення спортивних змагань;

• аналіз обстановки у сім’ях військовослужбовців;

• організація дозвілля сімей військовослужбовців, залучення їх до громадської діяльності;

• прийом командирами військовослужбовців та членів їх сімей з особистих питань;

• періодичні зустрічі командирів з військовослужбовцями і членами їх сімей із соціально-побутових проблем;

• лекції, бесіди про культуру родинно-побутових взаємин, зустрічі сімей різних поколінь;

• проведення офіцерських балів;

• створення клубів сімейного виховання;

• організація роботи консультаційних пунктів з соціально-правових проблем, виховання дітей, урегулювання конфліктних ситуацій, інтимних відносин із залученням юристів, педагогів, психологів, сексопатологів та інших фахівців;

• установка телефонів довіри з питань сімейно-шлюбних взаємин;

• періодичне медичне обстеження;

• індивідуальне планування службового навантаження.

Особлива роль у попередженні суїцидальної поведінки військовослужбовців належить офіцерам, прапорщикам та сержантам роти.