22.2. Попередження кризових ситуацій

Відомий майстер психологічного аналізу французький письменник Франсуа де Ларошфуко (1613–1680) зауважив, що коли ми не знаходимо спокою в собі, безнадійно шукати його будь-де. Життя кожної людини є велика цінність. Воно наповнене різними подіями. Зробити їх керованими, уміти правильно налагодити взаємодію із зовнішнім світом, гідно долати невдачі і досягати своєї мети – властивість мудрої людини.

Життєві неприємності, проблеми на службі, труднощі у спілкуванні з окремими людьми, відчуття недостатності авторитету, любові, грошей часто стають причиною негативних емоцій, що призводять до депресії, постійної тривоги, нігілізму, поведінкових і невротичних розладів, психосоматичних захворювань. Не знаючи, як вирішувати власні внутрішні проблеми, а іноді й не бажаючи боротися з ними, людина заганяє сама себе у кут, з якого немає виходу.

Сучасні психологи визначають психологічну кризу як подію, що відбувається, коли людина стикається з перешкодою на шляху досягнення важливих життєвих цілей, і цю перешкоду протягом певного часу не можливо подолати за допомогою звичайних методів розв’язання проблем. Пізніше настає період дезорганізації і “вибуху” із гарячковими спробами вирішення проблеми.

Несподівані, шокуючі результати були отримані під час досліджень, проведених під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я. До 2020 р. психічні захворювання увійдуть до переліку головних причин інвалідності, а депресія посяде друге місце серед основних захворювань після ішемічної хвороби серця.

Соціально зумовлені депресії виникають у разі проблем чи ситуацій, з яких людина не бачить виходу, тому сприйняття світу у неї є викривленим. Їх розвиток відбувається поетапно: стрес – тривога – депресія – криза (невроз, психосоматичні захворювання, алкоголізм) – втрата працездатності – інвалідність – смерть.

Стреси завжди пов’язані з емоціями і змінюють не лише зовнішній вигляд людини (під час гніву стискаються кулаки, горять очі, напружуються м’язи обличчя), але й впливають на діяльність внутрішніх органів, обмінні процеси, нервову систему.

Емоція – це психічний процес, що відбиває ставлення людини до самої себе та навколишнього світу і має чіткі фізіологічні прояви. Якщо нам щось подобається, виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні. Навіть коли у людини не виникає ніяких емоцій, це тимчасове явище (байдужість) призведе до нудьги, у свою чергу нудьга призведе до роздратування, а це вже емоція. Повна відсутність емоційності – ознака такого важкого невиліковного захворювання, як шизофренія.

Вивчаючи емоційне життя хворих неврозами і психосоматичними захворюваннями (інфаркт міокарда, гастрит, коліт, виразка шлунка, бронхіальна астма і т. п.), сучасні дослідники все частіше доходять висновку про те, що більшість цих людей задовго до розвитку захворювання перебували саме у психологічно негативній атмосфері, де в надлишку були негативні емоції (тривога, страх, дратівливість, туга) і дуже мало позитивних, яких у людини тільки дві – інтерес (зацікавленість) і радість.

Проблеми, що призводять до погіршення психологічного стану людини, можна умовно об’єднати у такі групи:

1. Втрати: коханої людини (смерть чи розлука), самооцінки, функції організму (наприклад, ампутація), фінансових ресурсів. Усе це призводить до розвитку характерного комплексу реакцій. Спочатку особистість перебуває у стані шоку, потім виникає заперечення реальності, що веде до почуття горя. Пізніше особистість поступово намагається відродити своє життя і заповнити вакуум, що утворився.

2. Зміни. Джерелом цих проблем є виникнення нових обставин, до яких необхідно обов’язково пристосуватися. Зміни у соціальних ролях: переведення на інше місце служби, майбутнє звільнення у запас. Зміна родинного стану: материнство, батьківство, розлучення. Зміни особистості з наступною зміною соціальної ролі: перехідні кризи, пов’язані з віком.

3. Міжособистісні стосунки. Порушення міжособистісних взаємин (особливо між подружжям або близькими родичами), значущих службових відносин. Це, за дослідженнями психологів, найчастіша причина незавершених суїцидальних спроб. Крім того, існування близьких, але не підтримуючих взаємин, наприклад, у нещасливому шлюбі, підсилює сприйнятливість людини до інших стресогенних подій і стає могутнім фактором, що негативно впливає на подолання проблем втрат і змін.

4. Конфлікти. Вони виникають тоді, коли людина стоїть перед відповідальним вибором між двома або більшою кількістю альтернатив, пов’язаних з будь-якими сферами її життя – службовою діяльністю, взаєминами, джерелами доходу і т. ін.

Проблема, що спричинила негативний психологічний стан, може мати різні причини, проте перша реакція людини на неї завжди одна – тривога.

Тривога – це одна з найпоширених негативних емоцій, що виникає у людини при загальному оцінюванні несприятливої ситуації. Така емоція здатна затьмарити навіть радісну подію. Люди, що живуть з постійним відчуттям тривоги, не мають шансів на щастя й успіх. Їх досить легко впізнати: скуті й водночас метушливі. Результат – активність висока, а продуктивність низька. Організм людини у стані тривоги працює як автомобіль, водій якого натискає одночасно на газ і на гальма. У кров надходять речовини, що стимулюють активність і сприяють відпочинку. Двигун у такій ситуації може просто розірвати.

Дехто для зменшення відчуття тривоги виконує масу непотрібної роботи, інші намагаються приховати цю емоцію. Їхнє обличчя приймає неупереджений вираз і ніби застигає. Деякі люди настільки звикають стримуватися, що перестають помічати напруженість і навіть пишаються своїм станом: “Усередині все кипить, а виду не показую”. Однак рано чи пізно така людина “вибухне”, що буде неочікуваним для оточуючих.

Ще більш несприятливий варіант – внутрішній “вибух”, що може призвести до гострого захворювання (гіпертонічного кризу, інфаркту, крововиливу в мозок, прийняттю рішення про самогубство і т.п.).

Тривога може бути ситуаційною й особистісною. Ситуаційна виникає перед хвилюючою подією (відповідальний виступ, візит до начальника, іспит, змагання і т. ін.) та усвідомлюється. Особистісна – практично ніколи. Її ознаками є напруження м’язів, метушливість, надлишкова діяльність. Вони розцінюються людиною, як особливості свого характеру. Проте це омана. Якщо особистісна тривога не минає, то вона, як правило, поступово переходить у депресію.

Депресія у перекладі з латинської означає пригніченість, пригноблений психічний стан. Її загальні ознаки такі:

• почуття занепокоєння, тривожності;

• відчуття слабкості, занепад сил, особливо зранку (протягом дня сили можуть відновитися), психічна і фізична стомлюваність, зміна маси тіла;

• біль, неприємні відчуття у голові, інших частинах тіла;

• порушення сну, утруднення при засинанні, відсутність почуття відпочинку після нього;

• пригніченість, туга з відтінком суму;

• песимістична оцінка свого буття;

• виникнення почуття провини, гріховності, самозвинувачення, самоприниження навіть до появи суїцидальних думок;

• втрачання інтересу до звичних справ, стійке зниження психічної активності, погіршення пам’яті, відволікання і неуважність;

• зниження самооцінки власних інтелектуальних здібностей, виникнення відтінку непевності у своїх силах і можливостях;

• зниження задоволення від раніше приємного, зникнення почуття близькості й любові, погіршення статевої функції;

• втрата мотивів діяльності;

• поява надмірної дратівливості, навіть агресивності;

• втрата почуття гумору;

• збільшення кількості викурених цигарок;

• уживання алкогольних напоїв більше звичайного, виникнення стійкого потягу до спиртного;

• загальне невдоволення собою, тим, що відбувається навколо, життям;

• регулярні конфлікти у родині та на роботі.

Депресивні стани завдають великої шкоди психіці особистості й оточуючих її людей. У чоловіків депресія часто маскується алкоголізмом, розладом соціальної адаптації, агресивним поводженням. Чоловіки рідше звертаються по допомогу і більш схильні до суїциду.

Основними причинами депресії у чоловіків є такі психосоціальні фактори:

• неуміння ладити з людьми, виражати свої емоції;

• комплекс неповноцінності;

• відсутність або недостатність професійних знань і навичок;

• небажання навчатися і розвивати своє мислення та інші психологічні якості;

• наявність психологічних побоювань;

• стресові впливи навколишнього середовища, зокрема виконання службових обов’язків.

Причиною депресії можуть бути і проблеми у подружніх відносинах, що, як правило, призводять до появи почуття провини, уразливості, зменшення прихильності і навіть зниження інтересу до статевих відносин. Депресія може стати серйозним іспитом для міцних сімей і зруйнувати слабкі.

Людина, яка навіть не усвідомлює наявність у себе психологічних проблем, що накопичуються і починають негативно впливати на її настрій, працездатність, стосунки з оточуючими людьми і, зрештою, на здоров’я, часто неусвідомлено бореться з таким станом речей. Таку поведінку психологи називають долаючою.

Долаюча поведінка – це наші реакції на загрозливі чи проблемні ситуації. Відомі чотири основних типи такої поведінки.

1. Поведінка, спрямована на вирішення проблеми. Людина свідомо звертається до своєї проблеми, не ховається від неї, самостійно чи за допомогою фахівця (психолога, психотерапевта) намагається знайти вихід із ситуації, з’ясувати її причини, дати оцінку своєму стану, поступово розв’язати проблему, звільнитися від її згубного впливу. Така форма поведінки є найбільш продуктивною.

Інші типи долаючої поведінки мають менш адаптивний характер і, як правило, малоефективні.

2. Регресія. Людина використовує індивідуальні, засвоєні ще у ранньому дитинстві, реакції, що у минулому дозволяли хоча б тимчасово переборювати проблеми, нерідко перекладає відповідальність на інших осіб. Для цього також можуть використовувати збудливі засоби (алкоголь, наркотичні речовини) або екстремальну поведінку (водіння автомобіля з високою швидкістю, коли це реально небезпечно).

3. Заперечення. Сприйняття реальності свідомо змінюють таким чином, що проблема ніби зникає. Це може бути ефективним, якщо вона вирішується сама собою, але частіше така реакція лише відсуває проблему у часі та погіршує стан справ.

4. Інерція. Стан бездіяльності, заснований на думці, що у даній ситуації нічого не можна змінити. Іноді бувають випадки, коли інерція прийнятна, проте зазвичай вона відбиває лише настрій безнадійності, характерний для депресивних станів.

У деяких ситуаціях зазначені типи долаючої поведінки не діють або малоефективні. Цьому сприяють різні фактори: проблеми можуть бути надто значними, численними чи незвичайними; людина може використовувати неприйнятні або дезадаптивні форми подолання чи взагалі не використовувати ніяких; її здатність до подолання може бути зруйнована збігом незалежних обставин, хворобою. Значним негативним фактором може бути відсутність підтримки з боку друзів чи родини.

У разі, коли спроби подолання постійно зазнають невдач, можливі чотири фази переростання депресивного стану в кризовий.

Фаза 1 – підсилюється збудження, спроби подолання стають активнішими.

Фаза 2 – через збудження та напруженість відбувається порушення деяких функцій, що призводить до дезорганізації і потрясіння. Збудження досягає такого рівня, коли воно скоріше перешкоджає, ніж сприяє вирішенню проблем. Людина стає занадто тривожною чи агресивною, порушується сон, зростає втома.

Фаза 3 – мобілізуються зовнішні і внутрішні ресурси, починаються спроби використання нестандартних способів подолання.

Фаза 4 – невдачі у вирішенні проблем призводять до стану прогресуючого погіршення, виснаження і декомпенсації (недостатності).

На ранніх стадіях (1, 2 і 3 фази) людина може звернутися по допомогу самостійно, що буде одним зі складників її адаптивної поведінки. Пізніше, у фазі декомпенсації, стороннє втручання стає необхідним для того, щоб не припустити подальшого погіршення.

На перших етапах розвитку кризового стану ефективними засобами поліпшення загального психологічного стану є застосування прийомів (методів) саморегуляції й аутотренінгу та кваліфікована допомога фахівця (психолога, психотерапевта).

Саморегуляція – вольове управління внутрішніми процесами своєї психіки, що дозволяє дати вихід почуттю у необразливій для інших формі та цілеспрямовано впливати на свій емоційний стан за­для його зміни.

Негативні емоції руйнують людину фізично і морально. Методи саморегуляції дозволяють долати негативні емоції і почуття, замінювати їх позитивними. Це, як правило, позитивні образи і життєстверджуюче самонавіювання, зняття напруження тіла і перезбудження мозку за допомогою релаксаційних вправ.

Релаксація (латин. relaxacio – зменшення напруження, послаблення) – стан спокою і розслаблення, що виникає у людини у результаті зняття напруження після сильних переживань або фізичних зусиль. Релаксація буває мимовільна (перед сном) і довільна, що з’являється після приймання зручної пози, у результаті уявлень, які сприяють спокою, розслабленню м’язів.

Від психологічного стану залежить власне здоров’я, здоров’я близьких, підлеглих і колег.

Корисними будуть поради психолога, що наведені у дод. 22.1.

Коли ж депресія набуває глибокого і тривалого характеру, і методи саморегуляції й аутотренінгу не поліпшують загального стану, обов’язковим є звернення до фахівців – психіатра, психолога, психотерапевта, які мають офіційний дозвіл на проведення психотерапевтичних заходів. У цьому випадку лікар після діагностування визначить необхідні психопрофілактичні заходи або призначить курс реабілітації (лікування).

У жодному випадку не можна соромитися звернутися до лікаря чи психолога – надання допомоги є їх службовим і професійним обов’язком. Так само не варто боятися того, що про факт звернення, а значить і про наявність певних проблем, можуть довідатися інші люди – збереження лікарської таємниці і психологічної інформації є необхідною умовою діяльності фахівців, її порушення призводить до серйозних наслідків аж до кримінальної відповідальності.

Отже, що б не трапилося у житті, слід завжди пам’ятати вислів, що був на перстені мудрого царя Соломона, – “Все минає”. Буде новий день, нова радість, нові сподівання та нові досягнення. Все буде гаразд.