19.3. Методика проведення службового розслідування

Керівними документами, які регламентують порядок проведення службового розслідування є:

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Дисциплінарний статут Збройних Сил України;

• Статут бойової служби внутрішніх військ;

• Статут внутрішньої служби Збройних Сил України;

• Положення про матеріальну відповідальність військово-службовців за шкоду, заподіяну державі.

Службове розслідування проводять у разі:

• невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов’язків, що загрожувало життю і здоров’ю особового складу, цивільного населення, заподіяло матеріальну чи моральну шкоду;

• невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу, військової частини;

• неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військово-службовців чи цивільного населення;

• порушення правил несення бойової, вартової або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки;

• недозволеного розголошення змісту службових документів або їх втрати.

Службове розслідування проводять і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, визначення ступеня вини військовослужбовців для прийняття командиром (начальником) законних і обґрунтованих рішень.

У разі виявлення ознак злочину командир військової частини негайно доповідає про це старшому командиру (начальнику), повідомляє військового прокурора та призначає дізнання. Про злочин (подію), що належить до компетенції служби безпеки, інформують відповідні органи.

У випадках, передбачених Інструкцією про порядок подання донесень і доповідей про злочини, події та дисциплінарні проступки у внутрішніх військах МВС України та їх облік, командир (начальник) доповідає та подає донесення у терміни, визначені цією інструкцією.

У разі виявлення ознак заподіяння матеріальної шкоди службове розслідування проводять з урахуванням вимог Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

Розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій проводять з урахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. № 270 та від 25.08.2004 р. № 1112.

Службові розслідування за фактами розголошення секретної інформації, втрати її матеріальних носіїв проводять з дотриманням вимог забезпечення режиму секретності.

У разі скоєння військовослужбовцем правопорушення командир (начальник) призначає службове розслідування та приймає рішення за його результатами.

Підставою для призначення службового розслідування є рапорти (заяви) військовослужбовців (посадових осіб), а також інші повідомлення про правопорушення і події, що потребують з’ясування обставин, за яких вони сталися.

Військовослужбовець або інша посадова особа у разі виявлення правопорушення негайно доповідають про це безпосередньому командиру (начальнику). Вони також можуть надіслати письмову заяву старшому командиру, до командувача внутрішніх військ включно, або до інших державних органів.

Рішення про проведення службового розслідування приймає командир (начальник), який має право видавати письмові накази та накладати дисциплінарні стягнення. Інші посадові особи у разі необхідності клопочуть за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

Його призначають письмовим наказом, у якому вказують підстави, особу (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадових осіб, яким доручено його провести.

Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено офіцеру чи прапорщику, а у разі вчинення правопорушення рядовим чи сержантом (старшиною) – сержанту (старшині).

Заборонено проводити розслідування:

• підлеглими військовослужбовця, якого притягують до відповідальності;

• особам, чий проступок підлягає розслідуванню;

• особам, які є співучасниками правопорушення або зацікавлені у результатах розслідування.

Службові розслідування обставин і причин озброєних і групових втеч засуджених (заарештованих), вбивств, непокори, нападів засуджених на особовий склад варт, військових нарядів, пожеж на об’єктах, що охороняються, аварій під час конвоювання з тяжкими наслідками, злочинів щодо засуджених та їх родичів з боку військовослужбовців проводять старші оперативні начальники або їх заступники разом з особами командування внутрішніх військ, начальниками управлінь ГУ ВВ або їх заступниками. Службові розслідування поодиноких втеч з-під варти та нагляду – начальники установ виконання покарань або їх заступники разом з командирами частин або їх заступниками, офіцерами ГУ ВВ, управлінь військових частин.

Грубі порушення правил несення бойової служби (сон на посту, залишення поста, варти, місця несення служби, пияцтво у варті чи військовому наряді, випадкові постріли) розслідують командир частини, його заступники або за його дорученням офіцери управління військової частини. Неправомірні дії військовослужбовців щодо засуджених, заборонені стосунки з ними та їх родичами, які не становлять складу злочину, розслідують спільно з адміністрацією установ виконання покарань. Випадки знущань, викривлень дисциплінарної практики, перевищення влади розслідує особисто командир частини або його заступник.

Інші грубі порушення правил несення бойової служби, військової дисципліни розслідують офіцери управління частини, командири батальйонів (рот) або їх заступники. Про свої висновки та вжиті заходи вони доповідають у порядку підпорядкованості.

Для з’ясування питань, які вимагають спеціальних знань, командир (начальник) може призначати комісію із фахівців, про що оголошується в наказі.

Розслідування проводять за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Особи, які проводять службове розслідування, персонально відповідають за всебічне, повне, своєчасне і об’єктивне його проведення та додержання законодавства України.

Під час проведення службового розслідування з’ясовують:

• наявність чи відсутність події, за якою було призначено розслідування, її обставини (час, місце) та наслідки, характер і розмір заподіяної шкоди;

• осіб, з вини яких сталася подія, та тих, чиї дії або бездіяльність сприяли шкідливим наслідкам чи створювали загрозу для їх спричинення, відомості про них і потерпілих (посада, військове звання, прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та перебування на останній посаді);

• наявність причинного зв’язку між подією, за якою було призначене службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця;

• конкретні неправомірні дії військовослужбовця, який вчинив правопорушення;

• вимоги чинного законодавства, інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено (їх назва, дата прийняття, номер);

• ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення;

• форму вини (навмисно чи з необережності), обставини, що обтяжують, пом’якшуюють або знімають відповідальність з винної особи, мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного;

• умови та причини, що сприяли правопорушенню, посадових осіб, які не вжили заходів для їх попередження;

• стан бойової служби, навчання, виховання та військової дисципліни у підрозділі, де сталося правопорушення;

• чи вчинено правопорушення під час виконання службових обов’язків;

• чи вчинено правопорушення у нетверезому стані;

• вжиті заходи з метою запобігання подібним випадкам у майбутньому;

• інші обставини, які мають значення для розслідування.

Особа, яка проводить службове розслідування, має право:

• отримувати від всіх військовослужбовців та працівників військової частини, за винятком командира (начальника), який призначив розслідування, усні чи письмові пояснення, необхідні документи, довідки, консультативні та експертні висновки;

• ознайомлюватися і вивчати, у тому числі з виїздом на місце події, відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

• отримувати інформацію, що пов’язана із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог чинного законодавства та на підставі запиту посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Воно передбачає документування отриманих відомостей. Правопорушники, потерпілі, очевидці та інші дають пояснення на ім’я командира військової частини. Їх оформлюють у вигляді пояснювальних записок від імені осіб, що їх дали, або пишуть власноручно.

Зміст пояснювальної записки:

• кому адресована;

• короткі біографічні дані особи, що дає пояснення (прізвище, ім’я, по батькові, військове звання, посада, рік народження, освіта, коли і яким військкоматом призваний на службу);

• докладне пояснення всіх обставин факту правопорушення, що розслідують;

• дата та підпис особи, що дає пояснення.

Якщо пояснення записані зі слів опитуваної особи, то пояснювальну записку дають їй для ознайомлення, про що вона робить помітку на кожній сторінці окремо: “Пояснення мною прочитані, записані з моїх слів правильно” і ставить під цим підпис. Пояснювальну записку також підписує особа, яка проводить розслідування.

Коло осіб, від яких можуть бути отримані пояснення факту правопорушення, не обмежене і визначається особою, що проводить розслідування. Опитувані зобов’язані надавати правдиві письмові пояснення по суті розслідування, пред’являти відповідні документи і матеріали. За їх згодою пояснення можна фіксувати технічними засобами. Потім їх оформлюють у письмовому вигляді та дають на підпис опитуваним.

Особа, стосовно якої проводять службове розслідування, має право знайомитися з матеріалами розслідування, надавати усні та письмові пояснення та документи, порушувати клопотання про витребування та залучення нових документів, опитування осіб, проведення додаткових ревізій.

У разі відмови військовослужбовця, стосовно якого проводять службове розслідування, надати пояснення, складають відповідну довідку. Її підписують двоє свідків факту відмови.

До пояснень додають акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші документи, що стосуються розслідування.

До матеріалів службового розслідування за фактом травм долучають:

• довідку начальника медичної служби з діагнозом та визначенням наслідків травмування, ступенів тяжкості тілесних ушкоджень;

• медичну характеристику;

• витяги із медичної книжки військовослужбовця та книги обліку прийому хворих;

• витяги з документів, що визначають підстави присутності військовослужбовців на заняттях, господарських роботах, спортивних змаганнях, під час яких отримано травму (наказ командира військової частини, план бойової підготовки, розклад занять, книга бойової служби роти, книга інструктажів з правил безпеки тощо).

До матеріалів службового розслідування за фактом заподіяння матеріальних збитків долучають:

• акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів;

• довідку про вартісну оцінку заподіяної шкоди (з урахуванням зносу) за підписами начальників відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини;

• акти контрольних звірень, замірів, зважувань та інших контрольно-перевірочних дій.

Службове розслідування проводять у термін, визначений Статутом внутрішньої служби та вимогами ГУ ВВ. У необхідних випадках він може бути продовжений посадовою особою, яка призначила службове розслідування або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

У термін проведення службового розслідування не враховують час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці або на лікуванні.

Результатом службового розслідування є висновки (див. дод. 19.1), які зазвичай складаються з вступної частини і п’яти розділів: “І. Встановлено”, “ІІ. Причини”, “ІІІ. Проведені заходи”, “IV. Пропозиції”, “V. Установочні дані”.

У вступній частині вказують, хто проводив розслідування.

У першому розділі зазначають:

• обставини, які були з’ясовані в ході розслідування;

• яке порушення мало місце;

• ким, де, коли, яким способом і з якою метою воно скоєно, навмисне чи з необережності;

• якщо правопорушення скоїли декілька осіб, то визначають ступінь вини кожного;

• наслідки неправомірних дій, травми, які отримали військовослужбовці та інші особи, розміри заподіяних матеріальних збитків;

• осіб, які безпосередньо винні у вчиненні злочину (події), відомості про них і потерпілих;

• обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність винної особи;

• умови, що сприяли вчиненню злочину (події) та посадових осіб, які не вживали заходів для їх запобігання;

• стан бойової служби, навчання, виховання та військової дисципліни у підрозділі, де сталася подія;

• докази (пояснення), за допомогою яких установлені фактичні дані.

У другому розділі викладають аналіз причин порушення і обставини, що сприяли його скоєнню:

• відсутність контролю за особовим складом;

• низька ефективність виховних заходів;

• порушення правил несення служби;

• слабка робота щодо підбору і виховання сержантського складу;

• необ’єктивна оцінка стану військової дисципліни;

• незнання дійсного стану справ у частині (підрозділі);

• низький рівень організації індивідуальної виховної роботи;

• незадовільна організаційна та виховна діяльність щодо попередження нестатутних взаємовідносин та ін.

Вказують на зв’язок між діями (бездіяльністю) порушника і їх шкідливими наслідками:

• порушення правил безпеки, правил дорожнього руху;

• сон на посту;

• порушення правил пропускного режиму;

• вживання спиртних напоїв та ін.

Причини, пов’язані з особливостями особистості порушника:

• особиста недисциплінованість;

• грубість і нестриманість;

• наслідки раніше отриманих травм чи перенесеної хвороби;

• стан афекту, викликаний, наприклад, повідомленням про зраду дівчини;

• різноманітні неврози і депресії та ін.

У третьому розділі вказують організаційні та виховні заходи, що були проведені після скоєння правопорушення.

Дії, що передбачені чинним законодавством та інструкціями:

• порушена кримінальна справа;

• повідомлено військовому прокурору гарнізону;

• відправлено запит (повідомлення) військовому комісару, органам внутрішніх справ за місцем призову та ін.

Заходи ліквідації наслідків правопорушення, події:

• надання першої медичної допомоги;

• ремонт будинку після пожежі;

• відновлення автомобільного транспорту після ДТП та ін.

Заходи попередження подібних правопорушень (подій):

• виховні заходи з різними категоріями військовослужбовців (загальні збори, лекції, бесіди, вікторини, тематичні вечори);

• удосконалення програми бойової та спеціальної підготовки, навчання правильним діям у складній обстановці;

• покращення матеріальної бази;

• удосконалення організації службово-бойової діяльності та ін.

У четвертому розділі викладають пропозиції.

Як класифікувати дане правопорушення, травму: як злочин, подію або дисциплінарний проступок.

Скільки і які правопорушення брати до обліку.

Ураховувати скоєні події або злочини при оцінюванні військової дисципліни чи ні. Чому?

При травмуванні з тяжкими наслідками, визначають, чи підпадає медичний діагноз під кваліфікацію події.

При розслідуванні подій і правопорушень з формальними ознаками злочинів, якщо на це є підстави, вказують, чи порушувати кримінальну справу за фактом, чи винести постанову у відмові в порушенні кримінальної справи і на якій підставі.

Приклади:

• порушити кримінальну справу щодо солдата Загоруйко В.С. за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України;

• винести постанову у відмові в порушенні кримінальної справи у зв’язку з отриманням травми солдатом Решетюком Р.К. з причини його особистої недисциплінованості на підставі п.1 ст. 5 КПК України;

• винести постанову у відмові в порушенні кримінальної справи щодо солдата Гурченко В.Л. на підставі п. 2 ст. 10 КПК України, за відсутністю в його діях складу злочину.

Які міри застосовано до посадових осіб, чия діяльність (бездіяльність) сприяла скоєнню правопорушення.

Міри до військовослужбовців, які безпосередньо скоїли правопорушення.

Організаційні і виховні заходи щодо попередження подібних правопорушень.