17.4. Сковорода й Овідій

Публій Овідій Назон (43 р. до Різдва Христового – 18 р. після Різдва) – римський поет, який втішався великою славою в старій Україні. Овідієві елегії та послання ретельно вивчали в тогочасних навчальних закладах, зокрема в Київській академії та Харківсько­му колегіумі. Сковорода цитував першу книгу «Метаморфоз» Овідія в діалозі «Потоп зміїний» („Погляньмо на Назонову потопну картину: Nat lupus іпtег оves... [„З вовком овечки пливуть...”]). Услід за Овідієм він розповідає в притчі «Убогий Жайворонок» легенду про діву Астраю – стародавню богиню справедливості, що правила була цілим світом за „золотого віку”, а коли перегодом людьми опанували Облуда, Віроломство, Чва­ри, Насилля й Жадоба (Метаморфози, І, 89-150), полинула на небо. Крім того, Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги Овідієвих «Фастів» під назвою «Похвала астрономії» [Л.У. – С. 295-297].

17.5. Сковорода й Плутарх

Плутарх (близько 45 – близько 127 рр.) – давньогрецький письменник та філософ, автор «Порівняльних життєписів» і «Моралій», один з улюблених письменників Сковороди. Недарма Сковорода переклав аж п'ять трактатів Плутарха: «Про Боже правосуддя», «Про смерть», «Про те, що треба остерігатися боргів», «Про жадобу до багатства», «Про спокій душі». На жаль, зберігся тільки останній переклад. У передмові-присвяті до нього Сковорода писав: „Плутарх належав до тих, котрі хоч і не ходили вслід за Христом, та іменем його проганяли бісів”. У діалозі «Алфавіт миру» Сковорода, покликаючись на Плутарха («Про напис Е в Дельфах», «Про занепад оракулів»), править про гасло „Пізнай себе" на Аполлоновому храмі в Дельфах, у цьому ж таки діалозі вслід за Плутархом (життєпис Алківіада) згадує про Сократового даймона („янгола-охоронця”), рясно цитує Плутарха в листах до Михайла Ковалинського. Ім'я Плутарха зринає також у трактаті «Ікона Алківіадська», у діалозі «Боротьба архистратига Михайла із Сатаною» тощо. Плутарх близький Сковороді найперше своєю проповіддю спокою, кот­рий є найголовнішим моральним обов'язком філософа, своїми платонічними настановами (можливо, інколи Сковорода сприймав Платона крізь призму саме Плутархових писань), своїм інтересом до символіки, зокрема єгипетської, тощо [Л.У. – С. 297-299].

Література.

Багалій Д.І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. – Харків: Державне в-во Україна, 1926. – 397 с.

Барабаш Ю. “Знаю человека…” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – Москва: Художественная литература, 1989. – 335 с.

Верба Г.М. Григорій Сковорода на межі тисячоліть: проблема перекладу // Українська мова та література. – 8, 2001.

Верба Г.М. Перечитуючи Сковороду // Дивослово. – 1998. – № 7. – С. 34-36.

Верба Г.М. Григорій Сковорода на межі тисячоліть: проблема перекладу. Критичний аналіз перекладу притчі «Благодарный Еродій». «Вдячний Еродій» у перекладі Г. Верби // Українська мова та література. – Число 8, лютий 2001. – С. 1. Продовження на стор. 1-16 вкладки.

Верба Г.М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди / Монографія. – Тернопіль: Видавництво Астон. – 656 с.

[Ковалинский М.И.] Жизнь Григория Сковороды / Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. – Київ: Наукова думка, 1973.

Корпанюк М.П. Тема та образ любові в поетичній творчості Григорія Сковороди // Григорій Сковорода – джерело духовної величі і сучасність: Збірка наукових праць. – Матеріали Переяслав-Хмельницьких 10-11-12-х Сковородинівських читань. – С. 153 – 164.

Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. – Київ: Наукова думка, 1972. – 255 с.

Мишанич О. Григорій Сковорода (1722 – 1794 ) // Сковорода Г. Твори:

У 2 т. / Передмова О. Мишанича. – Київ: Обереги, 2005. – Т. 1. – С. 9-35.

Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи . – Київ: Майстерня

Білецького, 2007. – 256 с.

Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. –

Харків: Основа, 1993. – 152 с.

Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода і антична культура. – Харків. – 1997. –

180 с.

Ушкалов Л.В. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія

Сковороду. – Харків: Акта, 2001. – 221.

Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода: семінарій. – Харків: Майдан, 2004. –

876 с.

РОЗДІЛ III.

ФІЛОСОФІЯ СКОВОРОДИ

1. Загальна характеристика філософських поглядів Сковороди

2. Антропологія Сковороди

3. Естетичні погляди Сковороди

4. Етика (моральна філософія, практична філософія) Сковороди

5. Єство філософії згідно з наукою Сковороди

6. Історіософія Сковороди

7. Метафізика Сковороди

8. Основні універсалії сковородинської філософії:

8.1. Внутрішня людина

8.2. Дві натури

8.3. Матерія

8.4. Нерівна рівність

8.5. Обоження

8.6. „Три світи"

8.6.1. Великий світ (макрокосмос)

8.6.2. Малий світ (мікрокосмос)

8.6.3. Символічний світ

8.7. Свобода

8.8. Себепізнання

8.9. Серце

8.10. Софія-Премудрість

8.11. „Сродність" („сродна" праця)

8.12. Щастя

9. Традиції античної філософії в Сковороди

9.1. Сковорода й Піфагор

9.2. Сковорода й Сократ

9.3. Сковорода й Платон

9.4. Сковорода й атомісти, найперше Епікур

9.5. Сковорода й Арістотель

9.6. Сковорода й кініки, найперше Діоген

9.7. Сковорода й стоїки

10. Сковорода й неоплатонівська традиція

11. Сковорода й Люцій Анней Сенека