9.7. Сковорода й стоїки

Стоя – школа давньогрецької філософії, заснована в Атенах близько 300 року до Різдва Зеноном з Кітіона. Ідеї стоїків були дуже популярні в XVII – XVIII століттях, коли розвинувся так званий „неостоїцизм”. У своїх творах Сковорода згадує про зачинателя стоїчної філософії Зенона з Кітіона (близько 333 – 262 рр. до Різдва), а також про чільних представників римського стоїцизму: Сенеку (біля 5 р. до Різдва – 65 р. після Різдва) й імператора Марка Аврелія (121 – 180). Зокрема, в одному з листів до Михайла Ковалинського Сковорода зазначає: „Зенон з Кітіона, почувши, що єдиний корабель, який лишився в нього, був перекинутий хвилями разом з товаром і затонув, промовив: “Хвалю твій вчинок, о доле, ти, що скеровуєш нас до плаща й портика”. А в присвяті перекладу Плутархової книги «Про спокій душі» зринає така фраза: „Усе марнота. Усе минає. Тільки Бог миру з нами навіки”. “Один його день, – казав Марк Аврелій, – кращий за всі скарби світу”. Певно, найбільше Сковороду цікавив стоїчний ідеал апатії. Правлячи про людське щастя, Сковорода, так само, як, приміром, його вчитель Георгій Кониський, підкреслював, шо афектам варто протипокла-дати не витлумачену в дусі стоїків апатію, а пристрасті, пога­мовані розумом: „Отже, ти скажеш, що я вимагаю разом зі стоїками, аби мудрий чоловік був зовсім безпристрасним. Навпаки, у цьому разі він був би стовпом, а не людиною. Таким робом, щастя перебуває там, де пристрасті приборкані, а не там, де їх геть немає”. Наука стоїків справила деякий вплив і на сковородинську теорію „сродності" [Л.У. – С. 747-750].

9.7.1. Сковорода й Люцій Анней Сенека

Люцій Анней Сенека (біля 5 р. до Різдва – 65 р. після Різдва) – римський філософ-стоїк, поет і державний діяч. У старій Україні Сенека втішався неабиякою славою і як взірцевий письменник, зокрема трагедіограф, і як філософ-мораліст. Сковороду з творів Сенеки найбільше приваблювали «Моральні листи до Люцилія». Саме їх він цитує в діалозі «Потоп зміїний», а також у листах до Михайла Ковалинського й Кирила Ляшевецького[Л.У. – С. 750-751].

10. Сковорода й неоплатонівська традиція

Неоплатонізм – одна з найважливіших гілок гелліністичної філософії, постала на грунті синтезу середнього платонізму, неоплтатонізму й арістотелізму. Засновником неоплатонізму є Плотин (III ст.), а найповажнішими представниками, окрім самого Плотина, – Порфирій та Ямбліх. Ідеї неоплатоніків перегодом розробляли богослови Олександрійської школи і святі отці-каппадокійці, Діонісій Ареопагітський, Августин, Боецій, німецькі містики, італійські гуманісти тощо. Християнський неоплатонізм характерний також для української філософсько-богословської традиції, починаючи ще від княжої доби. За часів бароко ідеї неоплатоніків розробляли такі українські автори, як Паїсій Величковський, Віталій Лубенський, Кирило Ставровецький та інші. Сковорода завершує розвиток неоплатонічної філософії в культурі старої України. Свого часу Дмитро Чижевський цілком слушно обстоював погляд на Сковороду, як на „запізнілого платоніка кінця XVIII віку, який як у своїй системі взагалі, так і в методичних її основах пішов за філософією останньої доби античного світу”, тобто за філософією неоплатонізму. Справді-бо, основні філософські теми Сковороди, як-от обоження, серце тощо, так само, як і найприкметніші риси його філософського стилю (антитетичність, символізм, апофатика) є зроду неоплатонівськими [Л.У. – С. 730-733].

Література

Багалій Д.І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. – Харків:

Державне в-тво Україна, 1926. – 397 с.

Барабаш Ю. “Знаю человека…” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия.

Жизнь. – Москва: Художественная литература, 1989. – 335 с.

Верба Г.М. Сковорода і музика // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і

сучасність / Відп. ред. проф.. І.П. Стогній. – Київ, 2003. С.

Верба Г.М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди /

Монографія. – Тернопіль, видавництво Астон. – 656 с.

Горський В.С. Філософія Григорія Совороди // Горський В.С. Історія

української філософії: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів. – Київ: Наукова думка, 2001. – С. 101 – 125.

[Ковалинский М.И.] Жизнь Григория Сковороды / Сковорода Г.С. Повне

зібрання творів: У 2 т. – Київ: Наукова думка, 1973.

Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. – Київ: Наукова думка, 1972. – 255 с.

Мишанич О. Григорій Сковорода (1722 – 1794 ) // Сковорода Г. Твори:

У 2 т. / Передмова О. Мишанича. – Київ: Обереги, 2005. – Т. 1. – С. 9 – 35.

Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи . – Київ: Майстерня

Білецького, 2007. – 256 с.

Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода: семінарій. – Харків: Майдан, 2004. –

876 с.

Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди / Підготовка тексту, мовна редакція

та вступна стаття Л. Ушкалова. – Харків: Акта, 2003. – 432 с.

Эрн В. Борьба за Логос. Г. Сковорода. Жизнь и учение. – Минск: Харвест;

Москва: АСТ, 2002. – С. 333 – 389.

РОЗДІЛ IV.

БОГОСЛОВСЬКІ ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ

1. Загальна характеристика сковородинського богослів'я

2. Біблійна герменевтика Сковороди

3. Богопізнання в Сковороди

4. Есхатологія Сковороди

(наука про „горній Єрусалим”)

5. Зв'язок богослів'я Сковороди із сектярством

6. Поняття Бога в Сковороди

7. Релігійне вільнодумство Сковороди

8. Сковорода й масони

9. Сковорода й німецька містика

10. Сковорода й Олександрійська богословська школа

11. Сковорода й традиції святоотцівського богослів’я (патристики)

12. Сковорода й традиції середньовічного та новочасного західного богослів'я

12.1. Сковорода й Аврелій Авґустин

13. Теодіцея в Сковороди

14. Христологія (христоцентричність) Сковороди