9.4. Сковорода й атомісти, найперше Епікур

Науку стародавніх атомістів Сковорода знав іще від часу навчання в Києво-Могилянській академії. Сам він у перекладі трактату Ціцерона «Про старість» згадував Демокріта (460 – 370 рр. до Різдва). Утім, одним-єдиним з-поміж атомістів, хто привертав пильну увагу Сковороди, був Епікур (342 – 270 рр. до Різдва), а точніше, деякі засади його етики. Так, Сковорода кілька разів цитував по-українському та по-грецькому Епікурову сентенцію: „Спасибі Богу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним” (байка «Бджола і Шершень», трактати «Початкові двері до християнської добронравносі», «Sіlеnus АІсіbіаdis», діалоги «Нарцис», «Бесіда, названа двоє», «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Алфавіт миру», «Боротьба архистратига Михайла із Сатаною»). Окрім того, Сковорода, услід за Мануйлом Козачинським, захищав Епікура від несправедливих закидів на його адресу, характерних, зокрема, для більшості українських філософів та богословів XVII – XVIII століть. „Епікурейці, – писав, наприклад, Касіян Сакович, – визнавали цілковиту смертність душі, тому зазви­чай проводили свої дні в насолодах та надмірностях, кажучи: їж, пий, веселися, після смерті немає жодного блаженства”. Так само поціновували науку Епікура й Іпатій Потій, Петро Могила, Стсфан Яворський, Георгій Кониський та інші. Натомість Сковорода ладен тлумачити самого Христа як „єврейського Епікура”: „Хочеш ли жить в сласти? Не завидь нигдє. / Будь сыт с малой части, не убойся вездє. / Плюнь на гробныя и на дєтскія страхи: / Покой – смерть, не вред. / Так живал афинейскій, так живал и еврейскій / Епикур – Христос”[Л.У. – С. 725-728].

9.5. Сковорода й Арістотель

Арістотель (384 – 322 рр. до Різдва) – великий давньогрець­кий філософ-систематик, чиї твори Сковорода, бувши вихованцем Києво-Могилянської академії, добре знав. Утім, український мислитель не виявляв якоїсь особливої прихильності до Арістотеля. Дехто з коментаторів навіть підкреслював негативне ставлення Сковороди до Арістотеля. Прямих доказів цього немає, але антитетично-символічний спосіб думання Сковороди справді-таки досить далеко відбігає від арістотелівської систематики. Лише вряди-годи Сковорода покликався на Арістотеля. У «Харківських байках» він подає по-грецькому цитату з п'ятої книги Арістотелевої «Політики», а в одному з листів до Михайла Ковалинського – цитує другу книгу «Великої етики» (за Еразмом Роттердамським) [Л.У. – С. 723-725].

9.6. Сковорода й кініки, найперше Діоген

Сковорода досить часто покликався на кініків. Так, розмір­ковуючи про те, що таке філософія, він згадує Кратеса (IV ст. до Христа) („коли Кратес побачив чоловіка, який розмовляв сам із собою на самоті, то сказав: їй-бо, ти розмовляєш не з поганою людиною””). Той самий Кратес зринає і в ході мірку­вань про душевні веселощі („Кратес, маючи одну тільки торбу та плащ, проводив життя, неначе яке свято, серед дотепів і сміху”). До улюблених афоризмів Сковороди належали два висло­ви видатного афінського кініка доби Римської імперії Демонакта (І-ІІ ст.). У листі до Михайла Ковалинського Сковорода цитує один з них: „Учися на чужих прикладах і будеш вільний від нещасть, тобто не зазнаєш лиха”, – а з приводу іншого зазначає: „Я гадаю, що ти знаєш його перший вислів, в якому він засуджує тих, хто дуже турбується про порядок всесвіту, а про непорядок у власних справах і не думає” (ця апофтегма звучить так: „Коли якісь люди метикували, чи має космос душу, а потім – чи він кулястий, Демонакт промовив: "Ось ви все клопочетеся про космос, а про те, що самі по вуха в гріхах, навіть не заїкаєтеся”). Особливо часто Сковорода згадує Діогена (412 – 323 рр. до Різдва). У «Бесіді 1-й» та в одному з листів ідеться про ліхтар Діогена (Діоген ходив посеред білого дня із запаленим ліхтарем, а коли його запитали, навіщо він це ро­бить, відповів: „Шукаю людину”), а в «Потопі зміїному» – про Діогенову бочку. Самого Сковороду ще на початку XIX століття часом називали кініком та порівнювали з Діогеном (Іван Вернет, Ґустав Гесс де Кальве, Іван Снєгірьов) [Л.У. – С. 729-730].