3.5. Система ефективного регулювання фондового ринку.

Фондовий ринок - більш складний об'єкт державного регулювання в порівнянні з іншими сегментами фінансового ринку. Це проявляється в тим, що існує велика розмаїтість видів цінних паперів. Для кожного виду характерна специфічна технологія функціонування (випуску, обігу, витягу доходів, строків існування й т.д.) на ринку. Ступінь ризику операцій із цінними паперами в порівнянні з валютними й грошовими операціями також відносно більше висока, що обумовлюється більшим складом учасників фондового ринку й розмаїтістю взаємозв'язків між ними, розходженнями в стабільності їхнього економічного становища, різним юридичним статусом [10].

Механізм державного регулювання ринком цінних паперів представлений у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Відповідно до цього закону державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, спостереженню за ринком цінних паперів й їхніх похідних і запобігання зловживань і порушень у цій сфері.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи, такі як Національний банк України, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у границях своїх повноважень.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.

До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, які в границях своєї компетенції здійснюють контроль й інші функції регулювання фондовим ринком й інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційна рада Голова ДКЦПФР.

Державна комісія з коштовних паперів і фондового ринку є державним органом, підлеглим Президентові України й підзвітним Верховній Раді України. ДКЦПФР складається із центрального апарата й територіальних органів.

ДКЦПФР розробляє й затверджує законодавчі акти, обов'язкові для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, учасниками ринку цінних паперів й їхніх об'єднань, контролює їхнє виконання.

У рішенні завдання регулювання ринком цінних паперів інтереси його учасників і держави по багатьом позиціям збігаються, що дозволяє використати саморегулювання як метод оперативного рішення виникаючих проблем. Інтереси держави й учасників ринку збігаються, насамперед, у питаннях, пов'язаних з попередженням і дозволом конфліктів між учасниками, поліпшенням регулювання ризиками, зниженням можливостей для шахрайства й здійснення інших протиправних дій, з підтримкою ліквідності й стабільності ринку, впровадженням кращих стандартів професійної діяльності.

З метою підвищення ефективності системи регулювання ринком цінних паперів і контролю діяльності його професійних учасників, зниження державних витрат на регулювання ринку цінних паперів і здійснення нагляду, держава забезпечує створення саморегульованих організацій професійних учасників ринку.

Саморегулююча організація - це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, метою якого не є одержання прибутку, воно створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів й інших учасників ринку цінних паперів.

У цей час одним із самих пріоритетних національних інтересів України у фінансово-кредитній сфері є перетворення вітчизняного фондового ринку в ефективний і гнучкий механізм перерозподілу фінансових ресурсів, трансформації заощаджень в інвестиції, адекватний умовам ринкової економіки.

В Україні політика держави відносно ринку цінних паперів повинназдійснюватися відповідно до наступних принципів (рис. 3.7).

Сприяння чесної конкренції на фондовому ринку

Створення системи гарантування та захисту прав учасників

Принципи державного регулювання ринку цінних паперів

Стабілізація політичної ситуації в країні

Допуск іноземних інчесторів на фітчизняний ринок

Підвищення купівельної можливості населення

Удосконалення законодавчого регулювання фондового ринку

Створення базового учасника фондового ринку – вітчизнянного інвестора

Оптимізація структури входження на ринок цінних паперів

Введення системи страхування ризиків на ринку цінних паперів

Створення сприятливого інвестиційного імеджу країни

Введення нових фондових інструментів

Забезпечення вільного доступу до інформації

Підвищення ринкової капіталізації

Рис. 3.7. Принципи державного регулювання ринку цінних паперів

З метою реалізації механізму державного регулювання ринком цінних паперів, держава може використати прямі й непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу ставляться:

емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів й у такий спосіб воно впливає на встановлення котирувань на фондовому ринку;

продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їх початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку;

створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних й іноземних страхових компаній;

запобігання монополізації фондового ринку. Держава, проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування й атестацію фінансових посередників, створює умови для сумлінної конкуренції на фондовому ринку.

Держава може здійснювати непряме регулювання фондового ринку по коштам податкової політики, визначення обсягів грошової маси й кредитів, установки дисконтної ставки й резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ПОСЕРЕДНИКИ ТА ЇХ РОЛЬ В ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ.

План

1. Банківська система України

2. Страхові компанії

3. Лізингові компанії

1. Банківська система України

Основні показники ліквідності

Станом на 01.08.2005 року в Україні функціонувало 162 банки. Лі­квідність цих банків відображають наступні показники (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Основні показники ліквідності банківської системи України*¹

Показник, млрд. грн.	Банківська система		Перша десятка		Темпи зростання
	2004	2005 (1-е пів­річчя)	2004	2005 (1-е пів­річчя)	бан­ківсь­кої сис­теми	пер­шої деся­тки
Активи	134.3	164.9	71.4	88.7	22.8	24.2
Зобов'язання	115.9	144.4	63.7	80.4	24.6	26.2
Кредитно-інвестиційний портфель*^2, у т.ч.:	88.1	111.6	46.7	59.5	26.8	27.3
- міжбанківські кредити	8.4	10.9	3.5	4.5	29.2	28.7
- кредити юридичним особам	57.9	70.1	28.9	35.3	21.1	22.2
- кредити фізичним особам	14.3	19.0	9.5	12.7	33.1	32.7
- цінні папери	7.5	11.6	4.7	6.9	56.0	46.3
Власний капітал	18.4	20.5	7.7	8.3	11.4	7.8
Статутний капітал	11.6	12.7	4.1	4.3	9.5	4.9
Чистий прибуток	1.3	0.9	0.6	0.4	-	-

Активи банків за І півріччя 2005 року у співставленні з 2004 роком зросли на 30.6 млрд. грн., або на 22.8% і досягли 164.9 млрд. грн. Характерною особливістю банківської системи є доволі висока кон­центрація капіталів у 10-ти найбільших банків. Так сумарні активи першої десятки банків у 2004 році складали 71.4 млрд. грн., або 53.2%, а в першому півріччі 2005 року досягли 88.7 млрд. грн., що склало 53.8%, темп зростання - 24.2%, що на 1.4% вищий по відношенню до темпу зростання активів за порівняльний період усіх банків. Аналогічна ситуація має місце щодо структури і обсягів кредитно-інвестиційного портфеля. Найбільша частка кредитно-інвестиційного портфеля припадає на кредити юридичним особам: так в першому півріччі 2005 року цей вид кредитів по всій банківській системі склав 70.1 млрд. грн., що на 12.2 млрд. грн. більше 2004 року, або на 21.1%. Подібна ситуація має місце для першої десятки банків, де темп зрос­тання досяг 22.2% [Левченко, 2005].

Доволі високі темпи зростання мали кредити фізичним особам і, в першу чергу, за рахунок надання споживчого, іпотечного кредитів, а також автокредитування. Збільшення обсягів цих кредитів в першому півріччі 2005 року по відношенню до 2004 року склало 4.7 млрд. грн., або 33.1%, а по першій десятці банків 32.7%.

Прискорений темп зростання спостерігався на ринку цінних паперів. Так вкладення банків у фондові цінні папери за перше півріччя 2005 року зросли на 4.1 млрд. грн. у порівнянні з 2004 роком і досягли 11.6 млрд. грн., темп зростання - 56%, що на 0.7 млрд. грн. перевищили обсяги міжбанківських кредитів. Одночасно темпи зростання вкладень в цінні папери першої десятки банків дещо нижчі від банківської системи, які склали 46.3%, що може віддзеркалювати певну консерва­тивність (недовіру) цих банків до ліквідності фондових цінних паперів і можливий потенційний їх ризик.

Як видно із таблиці, темпи зростання активів провідної десятки банків випереджали в цілому банківську систему, а щодо зобов'язань (пасивів), то тут ситуація діаметрально протилежна.

За перше півріччя 2005 року зобов'язання першої десятки банків по відношенню до активів склали 90.6%, тоді як по банківській системі -87.6%; власний капітал відповідно склав 8.3 млрд. грн. та 20.5 млрд. грн., а темп зростання 7.8% та 11.4%.

Ще більша різниця спостерігається щодо темпів зростання статутного капіталу: цей показник по банківській системі склав 9.5%, а по прові­дній десятці банків - 4.9%. Відповідні показники чистого прибутку -0.9 млрд. грн. та 0.4 млрд. грн.

Протягом І кварталу 2005 року спостерігалася позитивна тенденція зростання ліквідності банківської системи, де залишки на кореспон­дентських рахунках досягли 14 млрд. грн. За результатами діяльності у першому півріччі ці залишки зменшились до 10 млрд. грн.

Така ситуація спричинилася різницею між обсягами виданих кредитів та залучених депозитів, яка на момент зниження ставок демонструвала від'ємну динаміку, і в кінці першого півріччя зросла до 3.9 млрд. грн. Це призвело до дефіциту коштів у банківській системі і. як наслідок, до підвищення процентних ставок. Іншою додатковою причиною дефіциту коштів та драйвером зростання ставок на між-банківському ринку є недостатня капіталізації банківської системи. Так, сукупні активи 162 банків України, діючих станом на 01.08.05 р., становили 172.8 млрд. грн., регулятивний капітал - 20.9 млрд. грн.

Баланс активів і пасивів банківської системи у найближчій перспективі визначатиметься як динамікою кредитів та депозитів, так і необхідністю відповідності адекватності капіталу банків (співвідношен­ня регулятивного капіталу та чистих активів, скоригованих на рівень ризику) нормативам НБУ (Н2), які становлять 10%. За півроку середній показник адекватності капіталу в Україні знизився до 15.24%.

Вище наведений аналіз та показники свідчать про певну нестабіль­ність діяльності банків, де головною причиною, напевне, є слабка ка­піталізація банківської системи України, яка в свою чергу, відображає загальну економічну нестабільність, пов'язану з неконкурентоспро­можністю більшості суб'єктів господарської діяльності.

Інтеграція у міжнародні банківські структури

Законодавча база. Верховна Рада 6 липня 2005 р. прийняла в першому читанні зміни до Закону України „Про банки та банківську діяльність" щодо можливості відкриття іноземними банками своїх філій.

Відповідні зміни були підготовлені Національним банком і фактично входили до пакета нормативних документів, призначених для сприяння вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ).

Безумовно, прийняті у першому читанні зміни є ключовими і здатні вплинути на розвиток фінансової системи країни в цілому.

Основні положення змін. У пояснювальній записці до законопроекту було вказано, що він підготовлений з метою правового врегулювання питання про надання іноземним банкам права відкриття на території України філії та здійснювати ними банківську діяльнісгь, що є важливою умовою при вирішенні питання вступу України до СОТ, а також її членства в Європейському Союзі.

Прийняті зміни потребували юридичного визначення терміна „інозем­ний банк", що стає принципово новим суб'єктом правовідносин в україн­ській банківській системі. Згідно з прийнятими змінами, іноземний банк є кредитною установою, що здійснює залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, яка створена і діє відповідно до законодавства іноземної держави. Цим визначенням фактично закріплюється право іноземних банків в Україні приймати депозити і надавати кредити через відкриті в Україні філії.

Зрозуміло, що процес відкриття іноземними банками своїх філій в Україні має повністю коригуватися центральним банком країни. Це має підтвердження у загальноприйнятій світовій практиці. Відповідно до прийнятих змін відомості про філії та представництва банків Націо­нальний банк включає до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку. Але для того, щоб іноземний банк відкрив в Україні свою філію, він зобов'язаний не пізніше ніж за де­сять днів до початку здійснення цією філією обслуговування клієнтів подати НБУ для включення до Державного реєстру банків повідом­лення про відкриття філії за встановленою формою. Нацбанк має право прийняти рішення про припинення здійснення філією банку операцій на користь або за дорученням клієнтів, якщо інформація про відкриття банком своєї філії містить неправдиві відомості або діяльність філії не відповідає вимогам закону та нормативно-правовим актам НБУ. Зауважимо, що раніше навіть для відкриття представництв іноземним банкам необхідно було отримати дозвіл НБУ, зараз акценти змінились: для відкриття філій їм достатньо повідомити НБУ про своє бажання і виконати всі його вимоги щодо відкриття таких філій. Фактично зменшується тиск на іноземців з боку центрального банку країни, оскільки між дозволом і повідомленням є суттєва різниця. Однак тут є тонкий дипломатичний момент: коли йшлося про дозвіл, іноземці повинні були подавати до центробанку країни пакет документів, визначений НБУ, який в робочому порядку міг бути відкоригований; а при надсиланні повідомлення ініціатором документообігу вже ви­ступає іноземний банк, тому НБУ може відмовити йому у відкритті філії в односторонньому порядку. Втім, деталі залежать від того, як НБУ побудує власну роботу при акредитації філій іноземних банків, а з цим він має визначитися протягом шести місяців із дня опубліку­вання прийнятих у першому читанні змін до Закону України „Про банки та банківську діяльність".

Потрібно також взяти до уваги, що крім акредитацій філій, іноземний банк стикнеться в Україні з необхідністю виконання вимог НБУ щодо надання банківської ліцензії, отримання письмового дозволу на здійснен­ня операцій, а також щодо ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової і статистичної звітності, її оприлюднення, регулювання діяльності, здійснення нагляду за нею.

Наслідки і сподівання. У пояснювальній записці до проекту, на жаль, не було проведено більш деталізованого фінансово-економіч­ ного обгрунтування наслідків від його прийняття, а тільки зазначено, що реалізація законопроекту не потребує матеріальних та додаткових бюджетних витрат. Втім, це не зовсім так, імовірно, НБУ доведеться створювати окремий структурний підрозділ з нагляду за філіями іно­ земних банків. Звісно НБУ може обійтися і власними ресурсами для створення такого підрозділу, але нагадаємо, що оскільки прибуток Нацбанку перераховується до державного бюджету, то цей процес просто не може не зачепити дохідної частини держбюджету, хоча суми у загальному масштабі і будуть незначними. З іншого боку, важко не погодитись із прогнозом, зробленим у пояснювальній записі; зазначено, що прийняття законопроекту сприятиме активному розвитку банківської системи України через широке залучення іноземного капі-талу застотосування сучасних банківських технологій, розширенню спектру та якості банківських послуг для споживачів, а також приско­ренню вступу України до Світової організації торгівлі.

Річ у тім, що не всі українські банки ще зрозуміли, які зміни насправді відбуваються. Начебто банки, створені за участю іноземного

капіталу, в Україні існують давно. До них вже звикли, як до постачаль­ників дешевих ресурсів або як до установ, що займають ключові ланки в інфраструктурі ринку фінансових послуг, наприклад, обслуговують міжнародні грошові розрахунки та розрахунки у цінних паперах. Але банк з участю іноземного капіталу принципово відрізняється від філії. Філія не є юридичною особою. У разі її ліквідації за зобов'язаннями філії відповідає іноземний банк, а в разі ліквідації банку з участю інозем­ного капіталу акціонери банку відповідають перед вкладниками у межах свого внеску у статутний фонд банку в Україні. Якщо за дочірні уста­нови з країн ЄС можна бути цілком спокійним, оскільки в більшості випадків заради збереження позитивного іміджу у Східній Європі вони допоможуть компенсувати будь-яку нестачу ресурсів при ліквідації дочірнього банку в Україні, то російські банки за великим рахунком не можуть не хвилювати НБУ. Хвиля банкрутства, скандалів із відми­вання „брудних" грошей повторилась у Москві у травні 2005 р., хоча і в менших масштабах, а російські агенції постійно сигналізують про ймовірність повторення банківської кризи. Саме тому для України більш безпечними є філії, а не банки з іноземним капіталом.

З іншого боку, іноземним банкам все ж таки полегшили доступ до наших ринків. Навіщо тепер організовувати банки із 100%-м іноземним капіталом, витрачати 10 млн. євро на сплату мінімального власного капіталу, коли можна відкрити філію всього за 5 млн. євро. Крім того, тепер втрачають сенс усілякі переговори іноземців про купівлю великих вітчизняних банків, значно вигідніше купувати не самі банки як ділові підприємства, а мережі їх філій. У цьому напрямку вже через один-два роки після остаточного прийняття змін можна очікувати запеклої боротьби між іноземцями і вітчизняними олігархічними банками, що обслуговують майно, поки що контрольоване олігархами. В Україні залишились досить привабливі для іноземних корпорацій об'єкти: ВАТ „Укртелеком", ВАТ „Укрнафта", ВАТ „Одеський припортовий завод" і т.д., повна приватизація яких може автоматично спричинити виникнення потреби залучення стратегічними профільними іноземними інвесторами своїх банків, які будуть здатні задовольнити фінансування переобладнання цих гігантів української промисловості.

Ті самі українські банки, що обслуговують згадані підприємства, на нашу думку, сьогодні здатні підтримувати тільки фінансування поточних потреб підприємств і, звісно ж, не на таких умовах, що скла­лись на ринку банківських послуг ЄС. Ймовірно, таким вітчизняним банкам доведеться посунутися, поступившись місцем більш могутнім і технологічно розвиненим іноземним банкам. І тут постають запитання: яким чином проходитиме процес інтеграції у вітчизняному банківському

секторі, чи вмовлять іноземців сьогоднішні власники великих банків викупити частку їх банків і вести власний бізнес, чи все-таки іноземці схочуть самостійно освоювати банківський ринок країни? В останньому випадку мова йтиме здебільшого про торгівлю філіальними мережами українських банків, які будуть уступати ринок банківських послуг іно­земцям. Звісно, цей процес буде досить болісним для олігархів, які втратять контроль за банківською системою, але, безумовно, позитивно позначиться на економіці України через зниження вартості кредитів і різке збільшення кредитних ресурсів.

Таким чином, прийняті у парламенті у першому читанні зміни до Закону України „Про банки та банківську діяльність" щодо відкриття іноземними банками філій в Україні повинні позитивно позначитися на економічному зростанні країни, забезпеченості ринку кредитними ресурсами, а також подоланні Україною юридичних бар'єрів на шляху до Світової організації торгівлі.

Незважаючи на позитивність змін, вони несуть певною мірою негатив для найбільших банків України, яким все одно доведеться ділитися з іноземцями. Втім, прийняті у першому читанні зміни потребують деякого уточнення, особливо у розрізі вимог щодо іноземних банків, які зможуть відкривати філії в Україні. До того ж після остаточного прийняття цих змін НБУ тільки через півроку запустить у дію реальний механізм акредитації іноземних банків, тому у кращому випадку філії іноземних банків з'являться в Україні лише в І кварталі 2006 року. Отож, зачекаємо позитиву від змін.

Зростання ролі у банківському секторі країн Центральної і Східної Європи

Банківський сектор країн Центральної та Східної Європи продовжує зростати швидкими темпами. Так, у 2004 році сукупні банківські ак­тиви зросли на 15% та склали 685 млрд. євро. Темпи зростання збіль­шилися у порівнянні з 2003 р. - тоді активи зросли на 10.1% та склали 572 млрд. євро. Найбільше зростання було зафіксовано у Румунії -53.5%, в Україні - 30.2% і, нарешті, в Росії, чий банківський сектор є найбільшим у регіоні, - показник зростання тут склав 28.5%.

Центральна та Східна Європа залишається надзвичайно привабливою для банків, оскільки економіка регіону зростає досить швидко — за прогнозами експертів, зростання у 2005 р. складе 4.8%. Тож, у банків­ського сектора багато можливостей для розвитку. За останні два роки він зріс утричі, повторивши зростання економіки в цілому, і ця тенден­ція скоріш за все збережеться, вважають експерти.

Головний внесок у розвиток банківського сектору вносить робота з корпоративними клієнтами, однак обслуговування приватних клієнтів набуває все більшої ваги.

Зростання не є однаковим у різних частинах регіону. У 2004 р. в країнах Центральної Європи кредитування корпоративних клієнтів збільшилось на 15%, у той час як у південно-східній Європі - на 32%, а в країнах СНД - на 28%. Кредитування приватних клієнтів зростає ще більш швидкими темпами, особливо ж наочним потенціал зростання стає, якщо згадати, що в єврозоні кредити приватним клієнтам скла­дають близько 50% від ВВП. У той самий час, у Центральній Європі ця цифра складає 12.4%, у південно-східній Європі - 11.9%, а в країнах СНД - лише 3.5%. Такий потенціал зростання пов'язаний з тим, що робота з приватними клієнтами в регіоні розпочалася зовсім недавно. Нові продукти тут з'являються разом із зростанням прошарку серед­нього класу та його доходів. Особливо збільшується попит на іпотечні кредити, послуги інвестиційних фондів та кредитні картки. Потреба в даних продуктах зростає пропорційно до покращання добробуту. В деяких країнах активи під управлінням інвестиційних фондів майже подвоїлись.

Одну з провідних ролей у розвитку банківського сектора в Централь­ній та Східній Європі відіграють міжнародні банки. їх поява на ринку не лише стимулює інвестиції інших компаній, а також привносить різноманітні ноу-хау та посилює конкуренцію. Міжнародним банкам належить 45% банківських активів у регіоні. Вони сприяють подаль­шому розвитку банківського сектора, посилюючи надійність банків. впроваджуючи нові стандарти обслуговування клієнтів, нові продукти та знижуючи вартість послуг для клієнтів.

Першими до регіону прийшли Райффайзен, Creditanstalt, за ними -Ве1gian КВС, Uni Credit, Societe Generale, Erste Ваnк Citigroup та ING та Intesa ВСL, які швидко зайняли досить значну частку ринку, купуючи банки, що раніше належали здебільшого державі. Інша ситуація з ОТР, який на початку був представлений лише в Угорщині, а потім став міжнародним гравцем із мережею, що постійно зростає у країнах Центральної та Східної Європи. У рейтингу за консолідованими акти­вами у 2004 р. перше місце належить HVB Group з консолідованим балансом у 35.5. млрд. євро, друге - Erste Ваnк (33.4 млрд. євро), третє -Ве1gian КВС (31.9 млрд. євро), четверте - Райффайзен (28.9 млрд. євро), п'яте - у Uni Creditі (27.3 млрд. євро). І хоча п'ятірка найбільших бан­ківських груп не змінилася у порівнянні з попереднім роком, в сере­дині її самої відбулися деякі перестановки - у кінці 2003 р. вона

(починаючи з першого місяця) виглядала так: КВС, Erste Bank, Uni Credit, HVB, Райффайзен. За пропорційним сукупним активом (ефек­тивними інвестиціями до країн Центральної та Східної Європи) Райф­файзен займас третє місце, йдучи за Erste Bank (28.6 млрд. євро) та КВС (29.8 млрд. євро). Присутність австрійських банків у регіоні є над­звичайно помітною: серед 16 найбільших банківських груп у регіоні -чотири австрійські (Erste Bank, Райффайзен, OVAG and Нуро-АІре-Аdгіа, а Вапк Austria-Credit-amstalt значною мірою управляє цим напрямом бізнесу HVB.

Міжнародні банки зростають більш швидкими темпами, ніж решта ринку. Зростання сукупних активів Райффайзен Інтернешнл склало 33.4% за рік і було найбільшим за останні чотири роки. Це більш, ніж удвічі вище показників Erste Bank (15.2%) та HVB Group (12.4%). На кінець 2004 р. Erste Bank мав 1313 відділень, на другому місці за кіль­кістю відділень - Uni Credit (1201), далі йде HVB Group (1073), ОТР (930) та Райффайзен (916). Райффайзен та HVB Group є присугніми у 16 краї­нах регіону, ING, Citigroup та OVAG - у восьми.

Райффайзен та HVB Сгоuр - єдині у п'ятірці найбільших банків у регіоні мають дочірні банки у країнах СНД. „Райффайзенбанк Україна" є стовідсотковим дочірнім банком Райффайзен Інтернешнл, який швидко завоював провідні позиції на ринку і з 2001 р. входить до десятки най­більших банків в Україні.