1.3. Основні процеси ринкової трансформації ргк

1.3.1. Процеси структурної трансформації

А.І. Амоша та Л.А. Збаразька [1999, с. 39] під реструктуризацію РГК, передусім його промислової підсистеми, розуміють планомірний і збалансований структурний розвиток і удосконалення усіх елементів виробничої системи регіону. У їх розумінні, реструктуризація РГК, крім власне структурних аспектів, включає також аспекти раціональ­ної організації комплексу (збалансований розвиток) і його управління (планування розвитку). Ми ж процеси структурної трансформації РГК розглядаємо у вузькому, власне структурному, смислі.

Так, процес зміни елементів РГК, на нашу думку, проявляється у відповідних змінах спеціалізованих та інтегральних виробничо-територіальних систем, із яких вони складаються, а також їх окремих ланках - ресурсній, виробничій, споживчій та ін. А оскільки елементи і/або ланки РГК між собою тісно взаємозв'язані, то зміни в одних із них знаходять відображення в інших. Тому, наприклад, зупинка великого промислового підприємства (виключення його зі складу спеціалізованих і інтегральних систем, а значить, і РГК) доцільне лише за умови, якщо вона не суперечить переходу комплексу на траєкторію стійкого розвитку.

Дуже помітним у РГК є процес зміни потужностей і обсягів виробництва. Він свідчить про те, що ринкові перетворення супровод­жуються переважно виведенням із ладу та ліквідацією значних вироб­ничих потужностей, що зумовлює спад виробництва, закриття значної кількості підприємств, виникнення масового безробіття у багатьох економічних центрах і РГК загалом. Правда, в ряді випадків зміна потужностей в РГК супроводжується і позитивними явищами, зокрема технічним переозброєнням застарілих, еконебезпечних, фондо-, мате-ріало-, енерго- і трудомістких виробництв.

У тих РГК, які мають високу частку новітніх галузей і виробництв. скорочення потужностей і обсягів виробництва, як правило, не є обваль-ним. Це знаходить відображення у процесі зміни секторальної й територіальної структури РГК. В основі змін секторальної струк­тури РГК лежать зміни її галузевої структури, а також структури видів економічної діяльності та інституційної структури.

Сутність галузевої структури зводиться до такої сукупності співвід­ношень між галузями: за масштабами розвитку (профілюючі й непрофі-люючі галузі), географічними (добувні й обробні), технологічними (традиційні й новітні) та виробничими (важкої й легкої промисловості) особливостями, економічним призначенням продукції (виробництва групи "А" та групи "Б"), функціональними характеристиками (галузі спеціалізації, допоміжні, обслуговуючі та ін.).

З точки зору розміщення виробництва й аналізу відтворювальних процесів у РГК важливе значення має також поділ галузей на матеріало-, фондо-, трудомісткі тощо. Для характеристики ринкових перетворень, зокрема зміни обсягів виробництва у окремих галузях і перерозподілу впливу окремих галузей на економічні процеси, доцільно ще виділяти групи галузей за масштабами скорочення виробництва.

Зміна співвідношень між окремими галузями за певний період дає загальну оцінку і характеризує швидкість трансформації галузевої структури РГК у прогресивному чи регресивному напрямі.

Територ'иічьну структуру РГК, відштовхуючись від ідей І.М. Маєр-гойза [1986], можна трактувати як триєдину:

• інтегративну, що має елементами РГК нижчого рівня;

• територіально-галузеву, що складається з інтегральних виробничо-територіальних систем (промислових, агропромислових центрів, вузлів тощо);

■ лінійно-вузлову, елементами якої є інтегральні виробничо-територіальні системи у єдності з політранспортними магістралями (ця єдність утворює економічний каркас регіону).

Територіально-галузева структура РГК у такому розумінні "віддзер­калює" насамперед статичні характеристики комплексу. Для вивчення ж динамічних характеристик важливе значення в ринкових умовах має виділення у якості територіальних елементів РГК - економічних "полю­сів зростання". Ринок надає їм особливої ваги, тому що вони мають значний інвестиційний та інноваційний потенціал. Завдяки цьому зміцнюються конкурентні позиції не лише цих специфічних інтегра­льних виробничо-територіальних систем, але й РГК загалом.

Формування полюсної структури РГК обумовлює ущільнення, ускладнення і просторове переплетення його територіальних елементів. Але й при цьому зберігається тісний зв'язок елементів територіаіьної (полюсної) структури й розселення.

За умов планової економіки РГК конструювалися за принципом районних комбінатів, що формувалися на основі сприятливого поєд­нання природних, трудових та інших ресурсів. Відповідно їх каркас складали жорсткі виробничо-технологічні зв'язки У ринкових умовах жорсткий каркас РГК практично розпався. Тому помітним є процес зміни цілісності й типу РГК. Його активізація пов'язана зі скороченням обсягів виробництва, розривом внутрішньорегіональних господарських зв'язків та послабленням важелів державного управління процесами регіональної економічної інтеграції.,В результаті більшість РГК пере­творилося на аморфні утвореннями, які підтримуються хіба що межами адміністративних одиниць.

Отже, важливим завданням структурної перебудови РГК стає під­вищення їх цілісності. Остання передбачає широке використання міс­цевих ресурсів, поглиблення внутрішньорегіональних коопераційних зв'язків тощо. Важливе значення має й формування нових центрів економічної активності (інноваційно-інвестицйних полюсів зростан­ня), які здатні перекомбіновувати зв'язки не тільки між собою, але і з периферією. В результаті може змінитися не тільки цілісність, але й тип РГК. Але цілісним, у повному розумінні цього слова, РГК може стати лише за умови органічної його єдності з усіма соціальними та природними складовими регіону [Поповкін, 1993, с. 16]. Це створює передумови для управління РГК як єдиним цілим і в нових умовах господарювання.

Процеси функціональної трансформації

Базовим серед них є процес звуження спеціалізації РГК. Звичайно, про повну зміну спеціалізації РГК, особливо мезо- і макрорегіональ-ного типу, мова не може йти в принципі, тому що вона базується на об'єктивних регіональних факторах, які створюють вигоди в системі територіального поділу праці⁵. Однак ринкові перетворення здатні викликати кардинальні зміни у спеціалізації РГК будь-якого типу. Першою ознакою таких змін є зниження ступеня диверсифікації галузе­вої структури РГК. Оскільки ринок витісняє неконкурентоспроможні галузі, то спеціалізацію комплексів можуть визначати одна-дві-три галузі. Особливо негативною ця тенденція є у тому випадку, коли серед профілюючих галузей немає новітніх. Ринкова переспеціалізація РГК може і не звужувати його виробничий профіль, але це швидше виняток, ніж правило.

Переспеціалізація РГК одночасно обумовлюється і зміною техно­логічних укладів.

Зміна спеціалізації РГК тісно пов'язана з механізмом економічної взаємодії основних його підсистем. Цей механізм у нових умовах гос­подарювання визначають не лише традиційні фактори - виробничі, регіональні, адміністративні, але й ринкові. Відповідно, досить помітним є процес впливу ринкової кон'юнктури на регіональне зосередження й розміщення виробництва.

Риі кон'юнктура означає постійну зміну співвідношення між

попитом і пропозицією на регіональному ринку товарів, а відтак -зростання чи скорочення обсягів виробництва загалом і його зосеред­ження в регіоні і в конкретному місці зокрема.

Регіональний ринок - це регіональна сфера обміну між виробниками й споживачами певних товарів, параметри якої залежать від попиту, пропозиції, ціни тощо. Попит на ньому визначається обсягами. диференціацією та джерелами формування доходів основних покупців товарів (населення, підприємств та організацій різних форм власності). Пропозиція ж залежить від сукупної потужності підприємств, галузевої структури РГК, рівня граничних витрат тощо.

Сприятлива кон'юнктура (або конкурентні переваги 6) на регіональ­ному промисловому ринку сприяє зосередженню (розміщенню) у регіоні галузей і виробництв, що випускають високоякісну продукцію. Відповідно відбувається зміна обсягів виробництва у спеціалізованих виробничо-територіальних системах, а у інтегральних системах - ще й зміна спеціалізації. Останні під впливом ринкової кон'юнктури переспеціалізо-вуються на випуск наукомісткої, трудо- і ресурсозберігаючої продукції (у т. ч. і для задоволення регіональних потреб).

Ринкова кон'юнктура одночасно є барометром життєдіяльності РГК, оскільки дає оцінку процесу відтворення виробництва в ньому.

Зміни у функціонуванні РГК з переходом до ринкових відносин проявляються передусім у процесі формування регіональних ринкових структур та зміні характеру відтворення виробництва. Цей процес супроводжується виникненням нових форм кругообігу факторів відтворення (каналів руху товарів, капіталу, робочої сили, форм постачання тощо), що дозволяють закріпитися на високотехнологічних ринках. Для активізації цього процесу необхідними є укрупнення й консолідації регіональних ринкових структур — на основі інтеграції спеціалізованих та локальних структур.

Формування регіональних ринкових структур передбачає достатньо вагомий внутрішньорегіональний баланс виробництва й споживання промислових товарів, що, у свою чергу, обумовлює зміни у регіональних відтворювальних циклах.

Ринкова трансформація циклів відтворення РГК зорієнтована на принципово інші параметри ресурсоспоживання. Для зниження витрат і підвищення продуктивності праці у виробництво впроваджуються нові технології, залучається більш кваліфікована робоча сила тощо. Усе це дозволяє перейти від екстенсивної до інтенсивної транс-формаціїРГК.

Зростання ресурсо- та енергомісткості виробництва, розбалансу-вання товарного ринку й ринку праці, як правило, загострюють проти­річчя в РГК, ускладнюють у ньому розширене відтворення. Зміна ж галузевих пропорцій в РГК на користь наукомістких, експортабельних галузей, навпаки, створює передумови для прогресивних зрушень у структурі регіонального валового продукту (між фондами заміщення, споживання й відтворення).