Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
89
Добавлен:
18.02.2016
Размер:
3.2 Mб
Скачать

3. Формування регіональних ринків

Очевидно, що в ринковій економіці взаємодія будь-яких економічних суб'єктів відбувається на ринку.

Ринок - складне поняття, яке можна представити в декількох аспек­тах:

по-перше, це система виробничих (товарно-грошових) відносин, які складаються між виробниками (продавцями) і споживачами (покуп­цями) в процесі купівлі - продажу товарів. Як відомо, ці відносини регулюються об'єктивними економічними законами; вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

по-друге, це фаза обміну (акт отримання одного товару з пропози­цією грошей чи іншого товару взамін) у процесі відтворення;

по-третє, це економічний простір (місце, територія), на якому відбувається обмін товарів. Ним може бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського чи міського ринку, територія адміністратив­ного району, держави або групи держав, нарешті - увесь географічний простір.

Багаторівневий характер територіальної організації сфери обігу передбачає різний територіальний масштаб ринків. Мова йде про інте­гральні ринкові утворення в межах певної територіальної таксономічної одиниці.

Для товаровиробників України можна виділити такі види територі­альних ринків:

  • локальні (в межах одного населеного пункту - міста чи села);

  • внутрішньорайонні (у межах декількох суміжних населених пунктів);

  • районні;

  • міжрайонні;

  • обласні;

  • міжобласні;

  • загальнодержавні (національні);

  • міждержавні (міжнародні);

  • глобальні (світові).

На наш погляд, усі ринки - від внутрішньорайонних до міжоблас­них - можна трактувати як регіональні.

Зрозуміло, що кожний різновид регіонального ринку має свої особ­ливості, принципи і закономірності формування та функціонування, які в більшості випадків відмінні від тих, що властиві ринкам мікро-, макро- та геоекономіки. Водночас вони мають і багато спільного з ними.

В загальному випадку регіональний ринок можна визначити як систе­му стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами господарювання, інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах регіону.

Регіональний ринок - це територіальна форма організації сфери обігу. У його межах відбувається узгодження Інтересів виробників та споживачів з позицій відтворення як окремих суб'єктів господарю­вання, так і РГК в цілому.

Інтегрований регіональний ринок може забезпечити нормальні процеси відтворення в РГК за наявності розвиненого промислового і сільськогосподарського виробництва, сучасної сфери послуг тощо, причому з обсягами виробництва товарів І послуг, достатніми для формування додатних регіональних балансів.

Звичайно, це не означає, що промисловість і сільське господарство регіону мають повністю забезпечувати його потреби товарами необ­хідного асортименту, але їхня частка в формуванні балансів товарів регіонального ринку має бути вагомою. При цьому перевага товарам місцевого виробництва повинна надаватися не з почуття "регіональ­ного патріотизму", а з економічної доцільності.

Слід, однак, мати на увазі, що в кожному РГК умови функціону­вання ринку складаються по-різному. До числа чинників, що ви­значають специфічність ринків та відтворювальних процесів у РГК входять ресурсний І виробничий потенціал, особливості інвестиційного і матеріально-технічного забезпечення, ступінь правової захищеності і прав територіальних утворень, характер лобіювання регіональних інтересів у вищих органах економічної і політичної влади, специфіка і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова політика, особливості територіальної структури і організації вироб­ництва, рівень розвитку ринкової інфраструктури тощо.

Регіональні ринки неоднорідні; їх можна класифікувати, окрім територіального масштабу, ще й за функціональною ознакою, точні­ше - за їх місцем і роллю у регіональному відтворювальному процесі. В регіонах, як і в масштабах країни та світу, доцільно виділяти ринки товарів, фінансів та праці. Зрозуміло, що ці ринки, в свою чергу, "розщеплюються" на більш вузькі. Так, ринок товарів ділиться на споживчий ринок і ринок засобів виробництва, фінансовий ринок - на ринок капіталу, ринок цінних паперів і ринок грошей тощо.

Регіональний ринок товарів

На регіональному ринку товарів, зазвичай, обертається велика кількість різноманітних продуктів і тому можна виокремити більш вузькі (спеціалізовані) ринки. Так, у регіональному споживчому ринку можна виділити (за товарними групами і окремими видами продукції) ринки одягу, взуття, лляних і шерстяних тканин, цукру, фруктів тощо. У регіональному ринку засобів виробництва також можна виділити вузькопрофільні ринки: верстатів, інструментів, запчастин тощо.

Звичайно, споживчий ринок і ринок засобів виробництва мають значні відмінності у процесі функціонування. їх декілька:

  1. Ці ринки сильно розрізняються за характером попиту. Попит на продукцію споживчого ринку називається природним, оскільки його обумовлює потреба споживача. Попит на засоби виробництва, навпаки, є похідним від споживчого попиту. Наприклад, попит на деревину (засіб виробництва) є похідним від попиту на меблі (предмету споживання).

  2. Попит на споживчому ринку більш гнучкий, ніж на ринку засобів виробництва. На поживчому ринку він швидко змінюється під впли­вом коливань ціни. На ринку ж засобів виробництва він не може так швидко змінюватись, оскільки ритм діяльності підприємства задається не тільки економічними, а й технічними умовами виробництва (масо­ вістю й серійністю виробництва, перервним чи, навпаки, безперервним циклом виробництва тощо).

  3. На ринку предметів споживання діє значно ширше коло партнерів,ніж на ринку засобів виробництва. На споживчому ринку продавцями є численні фірми і особи, що виробляють споживчі товари та надають послуги. При цьому лише незначна частка споживчих товарів і послуг надходить до покупців безпосередньо від виробника. У США, напри­клад, їх лише 5%. А основна маса продукції реалізується через посеред­ників; її покупцями є тисячі чи мільйони осіб або домашніх госпо­дарств.

На ринку засобів виробництва продавцями є лише окремі фірми та особи, які реалізують продукцію виробничого призначення. Покупцями також є окремі фірми, організації (в т. ч. й посередницькі) та особи, яким засоби виробництва потрібні для виробництва інших товарів та послуг.

4.Ці ринки мають різні канапи доведення продукції до споживача.Між виробником і споживачем у більшості випадків стоять торгівельно-посередницькі організації. їхня діяльність полегшує виробникам реалізацію товарів і послуг, а споживачам - придбання необхідної продукції. Але якщо на споживчому ринку між виробником і спожи­вачем стоять оптові та роздрібні торговці, то на ринку засобів вироб­ництва, відповідно, - дистриб'ютори (що реалізують продукцію оптом) та ділери і брокери (що реалізують продукцію вроздріб) (рис. 12.3).

Рис. 12.3. Канали розподілу товарів на споживчому ринку та ринку засобів виробництва

За умов планової економіки регіональні товарні ринки (точніше -псевдоринки) розвивалися за законами хронічного товарного дефіциту, чому сприяла не тільки об'єктивна обмеженість можливостей централі­зованого планування, а й недосконала система вивчення попиту і про­позиції на рівні регіону, коли перевага віддавалася не якісним, а кількісним показникам виробництва і товарних фондів [Корнаи, 1990].

Звісно, це обумовлювало ігнорування інтересів споживачів конкретно взятого регіону, тим більше, що в цих умовах об'єктивно виникала монополія виробника на найважливіші види товарів, оскільки регіо­нальні споживачі в умовах централізованого планування здебільшого жорстко "прив'язувалися" до конкретних виробників, які не особливо дбали про якість вироблюваної продукції.

В умовах ринкової економіки за більшістю товарів рівень монопо­лізації та характер конкуренції по регіонах диференціюється не сильно. Але по ринку будівельних послуг, ринку первинної переробки сільсько­господарської продукції, ринку побутових послуг та ринку нерухомості регіональний ринок практично завжди є локалізованим

При аналізі рівня монополізації регіонального ринку можна ви­користовувати таку його шкалу:

  1. ринок немонополізований;

  2. ринок монополізований з боку попиту;

  3. ринок монополізований з боку пропозиції.

Існує й більш деталізована шкала (за Д. Вейнтраубом):

1) ринок немонополізований, але є прямі канали виходу на ринок поза монополістом;

  1. ринок монополізований, немає прямих каналів виходу на ринок поза монополістом, однак монополіст контролює лише один товарний ринок;

  2. монополіст контролює декілька товарних ринків одночасно;

  3. монополіст є частиною більш загальної організації, яка пов'язана із загальнонаціональними інститутами;

  4. монополіст не залежить від місцевої влади або, навпаки, чинить на неї вплив.

При формуванні регіональних ринків виникає цілий ряд специфічних питань, пов'язаних з регіональною монополією. Найчастіше регіональні власті стоять перед дилемою: відкрити чи, навпаки, закрити доступ до нього виробникам з інших регіонів і країн? По відношенню до кого проводити протекціоністську політику: продавців чи покупців? Які заходи з підтримки регіональних товаровиробників слід реалізувати в першу чергу? У створенні яких об'єктів ринкової інфраструктури слід прийняти зацікавлену участь?

При вивченні особливостей регіональних ринків на перший план виходить специфіка попиту та пропозиції, яка визначається особли­востями господарського та соціального середовища в регіоні.

В умовах ринкової економіки визначальним впливом на ситуацію на регіональному ринку товарів володіють параметри попиту.

Ринковий попит у межах регіону характеризується наступними трьома параметрами: ємністю, структурою та джерелами формування платоспроможності.

Оцінка ємності регіонального ринку товарів може бути проведена за формулою:

С = Р+3 -Е + 1 + М -Б, (12.1)

де С - ємність ринку регіону; Р - обсяг виробництва товару в регіоні; З - залишок товарних запасів на складах підприємств-виробників у регіоні; Е - вивіз товару за межі регіону; I - ввіз товару в регіон; М - зменшення запасів товару у продавців і споживачів товару; Б- збільшення запасів.

При загальній оцінці ємності регіонального ринку по окремих товарах та групах товарів можна використовувати наступну шкалу градацій його якісного стану:

  1. ринк ємний, ненасичений;

  2. ринок ємний;

  3. ринок рівноважний;

  4. ринок ємний, насичений;

  5. ємність ринку вичерпана;

  6. ринок неємний, насичений;

  7. ринок неємний, ненасичений.

Обсяг ринкового попиту складає невелику частину ємності ринку. Завдання, зокрема маркетингових служб, полягає в тому, щоб добитися максимального (по відношенню до ємності ринку) обсягу ринкового попиту. Для цього вивчається структура попиту.

Структура попиту - це його розподіл на різновиди на основі спожи­вання певних груп товарів.

На структуру попиту мають вплив різні чинники: історичні, культурні, особливості споживчої і економічної культури населення регіону, рівень добробуту, величина середнього прибутку, структура і періодичність отримання доходів, варіація між мінімальним і макси­мальним доходами населення, чисельність населення в кожній із ста­тево-вікових груп. До зовнішніх чинників, що впливають на структуру попиту, відносять особливості економічного укладу в державі і діяль­ність іноземних фірм в регіоні.

Для визначення структури попиту, в т.ч. й територіальної, про­водиться сегментування ринків. Прикладом сегментування ринку (за техніко-економічними характеристиками і групами споживачів) може слугувати сегментування ринку персональних комп'ютерів вінницького ВАТ "Термінал".

На основі проведеного сегментування ринку можна зробити висно­вок, що можливостям ВАТ "Термінал" найбільше відповідає сегмент ринку персональних комп'ютерів для вищих навчальних закладів. Однак самого сегментування ринків комп'ютерів недостатньо для того, щоб відповісти, на якій ринковій "ніші" має закріпитися підприємство. Для цього ще необхідно дати глибоку оцінку потенційних конкурен­тів, тобто провести його позиціонування на ринку.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 4. СТРАТЕГІЧНА РЕСТРУКТУРІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 13. ПРАКТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

План

з дисципліни “Ринкова трансформація економіки регіону” 1

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування» 1

напряму підготовки 6.030601 “Менеджмент” 1

професійне спрямування „Менеджмент 1

організацій” 1

варіативної компоненти „Менеджмент невиробничої сфери” 1

освітньо-кваліфікаційний рівень – “бакалавр” 1

форма навчання – заочна 1

ЗАТВЕРДЖЕНА 1

протокол № 1 від 30.08.2011 1

1. Світові тенденції розвитку фондового ринку 36

1. Концепція вартості грошей у часі 58

2. Елементи теорії відсотків 59

3. Вплив інфляції при визначенні дійсної й майбутньої вартості грошей 60

4. Взаємозв'язок номінальних і реальної процентної ставок 62

5. Нарощення й дисконтирование грошових потоків 62

1. Ефективність інвестиційного проекту 78

2. Методи оцінки інвестиційних проектів 78

7.3. Загальні поняття невизначеності й ризику інвестиційного проекту 80

7.4. Інвестиційний ризик і його види 85

8.1. Світові моделі фінансового обліку 90

2. Концептуальні засади міжнародних стандартів фінансової звітності 94

3. Перехід підприємств на міжнародні стандарти фінансової звітності 98

4. Перехід банківської системи України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 99

2. Система корпоративного управління як шлях забезпечення ефективності корпорації 116

3. Світові моделі корпоративного управління 122

1. Реструктуризація підприємства, її види, типи й форми 152

2. Напрямку реструктуризації підприємства 156

Напрямок реструктуризації 156

Тип реструктуризації 156

Спосіб реструктуризації 156

1 157

2 157

3 157

3. Оцінка вартості підприємства при реструктуризації 159

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 14. ПРАКТИКА РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЇ РЕСТРУКТУРІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 162

План 162

14.1. Стратегія реструктуризації компанії як складова загальної стратегії розвитку підприємства 163

2. Фактори збільшення вартості бізнесу в результаті реалізації стратегії реструктуризації 164

3. Етапи розробки й реалізації стратегії реструктуризації підприємства 165

4. Ризики реалізації стратегії реструктуризації підприємства 167

2.Державне регулювання проблеми розвитку кризових явищ у діяльності підприємства 169

2.Державне регулювання проблеми розвитку кризових явищ у діяльності підприємства 172