3. Лізингові компанії

Лізинг, що посідає важливе місце в економіці багатьох країн, є ознакою їх прогресивного розвитку. За обсягами лізингових операцій лідирує Північна Америка (більше $ 224 млрд.), за нею йде ринок країн Європи (більше $ 190 млрд.). Найвищі темпи зростання ринків лізингу демонструють країни таких регіонів, як Північна Америка (17%), Африка (69%), Австралія та Океанія (32%).

Щодо окремих країн, то перше місце за річним обсягом ринку лізингу посідають США ($ 208 млрд.), далі з великим відривом йдуть Японія ($ 68.8 млрд.), Німеччина ($ 48.31 млрд.), Франція ($ 26.36 млрд.), Італія ($ 23.99 млрд.), Великобританія ($ 18.88 млрд.), Нідерланди ($ 5.51 млрд.), Росія ($ 3.64 млрд.), Польща ($ 2.99 млрд.), Словаччина ($ 1.44 млрд.), Румунія ($ 1.41 млрд.) та Україна ($ 0.08 млрд.).

Аналіз співвідношення обсягів лізинговий операцій і ВВП свід­чить, що найбільше значення цього показника (приблизно 5% та більше) є у тих країнах колишнього соціалістичного табору, які демонструють нині високі темпи технічного та економічного зростан­ня, - Естонії (5.15%), Чеській Республіці, Угорщині та Словаччині. У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник пере­буває на рівні приблизно 2%.

Відомо, що лізинг як механізм фінансування оновлення основних засобів є надзвичайно вигідним для всіх суб'єктів економіки.

Лізингоодержувач отримує у користування необхідне йому облад­нання та супутні послуги, а в разі необхідності може відмовитися від наступного придбання предмета лізингу у власність, замовити після завершення договору лізингу нове обладнання у лізинг, придбати предмет лізингу у власність.

Лізингодавець здійснює посередницьку діяльність і, залишаючись власником предмета лізингу, може мінімізувати свої ризики й отримати очікувану економічну вигоду. Продавець/постачальник предмета лізингу, який, як правило, є виробником машин, обладнання, транспортних засобів та інших видів майна, зацікавлений у лізингу як ефективному механізмі просування своїх товарів до споживача.

Оскільки лізинг є надзвичайно цікавим фінансовим механізмом для багатьох учасників економічних відносин, лізингові послуги можуть надаватися як спеціально створеними лізинговими компаніями, так і іншими фінансовими установами, для яких він не є основною діяльністю. Спеціалізованими лізинговими компаніями можуть бути компанії, за­сновані виробничими та торговельними компаніями; банками та ін­шими інвесторами.

Суб'єктами лізингової угоди є три сторони (рис. 4.1):

• постачальник або підприємство-виробник основних засобів;

• лізингова фірма (компанія) - лізингодавець, орендодавець:

• лізингоодержувач.

4.1. Схема лізингу:

1. - укладання лізинговою компанією трьохстороннього договору (угоди) про оренду з лізингоодержувачем і постачальником;

2. - поставка основних засобів лізингоодержувачу; 3 — оплата лізин­говою компанією постачальнику вартості основних засобів: 4 - оплата лізиноодержувачем орендних платежів лізиновій компанії.

Лізинг - форма довгострокової оренди, пов'язана з передаванням в користування устаткування, обладнання, транспортних засобів і ін­шого рухомого та нерухомого майна. Розрізняють два види лізингу: фінансовий і операційний.

Фінансовий лізинг передбачає виплату орендарем протягом періоду дії контракту сум, що покривають повну вартість амортизації устатку­вання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. По закін­ченню строку дії контракту орендар може:

1. повернути об'єкт лізингу орендодавцю:

2. заключити новий контракт на оренду;

3. викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю.

В контракті можуть бути зобов'язання лізингоодержувача або ви­купити об'єкт в передбачений строк, або віднайти покупця або іншого орендаря.

Операційний лізинг заключається на строк, менший амортизаційного періоду майна. Після закінчення контракту об'єкт лізингу повертається власнику або знову передається в оренду.

Лізинг має дві основні форми: прямий і зворотний. Прямий фінан­совий лізинг більш переважний, коли підприємство потребує в пере­оснащенні наявного технічного потенціалу. Лізингова компанія в такому випадку забезпечує 100%-не фінансування устаткування, розраховую­чись з постачальником, підприємством-виробником. Техніка поступає безпосередньо користувачу, який розраховується за неї з лізинговою компанією протягом строку оренди.

Операції зворотного лізингу, по суті, є отримання додаткових фінансових ресурсів під заставу власних основних засобів замовника. Ці операції можуть розглядатися як альтернатива кредитним операціям. Сутність зворотного лізингу полягає у тому, що лізингова компанія отримує (переуступка) майно у лізингоодержувача і відразу надає це майно йому в оренду. Договір (угода) зворотного лізингу розповсюд­жується на весь період корисної служби устаткування і передбачає наступний перехід права власності на майно знову до лізингоодержу­вача. Таким чином, підприємство при зворотному лізингу отримує фінансові засоби, гарантією повернення яких є його власне устатку­вання, заставлене лізинговій компанії.

Використання лізингу пов'язане з відокремленням володіння майна від його використання. Лізингові угоди укладаються, зазвичай, на по­довжені терміни.

Фактично лізинг уявляє собою форму матеріально-технічного по­стачання з одночасним кредитуванням і орендою. В цьому випадку орендар виплачує компанії не орендну плату, а повну вартість майна в розстрочку. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фон­дів лізингова фірма повністю звільняється від претензій. Претензії з трьохстороннього договору відносяться на постачальника. Договір лізингу заключається на наступних умовах:

1. строк лізингу рівний строку служби основних фондів;

2. сума платежу включає вартість основних фондів, проценти за кредит, комісійні платежі;

3. ризик, що пов'язаний з пошкодженням і втратою майна, при­ймає на себе лізингоодержувач;

4) основні фонди є власністю лізингової компанії (орендодавця). Після закінчення строку лізингу і викупу у відповідності до дого­ вору основні фонди переходять у власність лізингоодержувача.

Переваги лізингу полягають у тому, що лізинг дозволяє господар­ському суб'єкту отримати основні фонди і розпочати їх експлуатацію, не відхиляючи гроші з обороту. Основні фонди протягом терміну угоди знаходяться на балансі лізингової компанії, а платежі їй відносяться до поточних витрат господарського суб'єкта, тобто включаються у собівартість продукції і відповідно зменшують суму прибутку, що оподатковується. Лізингова компанія не пов'язана зобов'язаннями щодо якості основних фондів. Вона має за платежі в розстрочку гаран­тійну заставу і самі основні фонди, які може повернути собі повністю у випадку невиконання будь-яких умов договору лізингу. Для поста­чальника кооперація з лізинговими компаніями дозволяє використати лізинг як засіб розширення ринків збуту своєї продукції.

Надзвичайно актуальним є лізинг і для України. Адже рівень зносу основних засобів виробництва в цілому по економіці становить 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на водному та авіаційному транспорті, у соціальній сфері - 60% та більше. За роз­рахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвес­тицій, необхідних для оновлення основних засобів виробництва в Україні, складає близько $ 90 млрд. За експертними оцінками, ця сума є значно більшою.

Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорів­нює щонайменше $14 млрд., що майже в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу ($221 млн.). Нині показник відношення річних обсягів укладених лізингових угод до ВВП (0,25%) в Україні є майже у 20 разів меншим за такий у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання. Частка лізингу в інвестиціях в основні засоби виробництва дорівнює 1,55%, обсяг інвестицій, фактично здійснених в оновлення існуючих та придбання нових основних засобів виробництва в цілому по Україні на початок 2004 р. склав $9.3 млрд., тобто 10,4% потреб країни.

Для розвитку лізингу в Україні, вважають експерти МФК, необхідно розв'язати комплекс проблем, серед яких врегулювання проблеми пере­ходу права власності за договорами лізингу, покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу. Варто також: переглянути механізми оподаткування лізингової дiяльностi, включаючи питання прискореної податкової амортизації; усунути ризики, що виникають через неточності та колізії у законодавстві; забезпечити належний бухгалтерський облік лізингової діяльності; оптимізувати державні програми підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяти розвитку приватного конкурентного ринку лізингу.