1999 Р. Перетворення колективних сільськогосподарських підприємств

(КСП) здійснювалося шляхом паювання їхнього майна та створення

на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, госпо-

дарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших

суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При

цьому процес розпаювання супроводжувався запровадженням обов'я-

зкового укладання новоствореними підприємствами договорів оренди

земельної частки (паю) та майнового паю з їх власниками, тобто ство-

рення приватних сільськогосподарських підприємств на орендній ос-

нові.

99

Існують також особливості припинення сільськогосподарських

підприємств шляхом банкрутства. Ці особливості виокремлено у ст.

44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону

від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV).

1. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються

для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільсь-

когосподарського підприємства, що визнане банкрутом, за інших рів-

них умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить

сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам,

розташованим у даній місцевості. Такий підхід є результатом реаліза-

ції загального правила цільового й раціонального використання майна

сільськогосподарського призначення. Справа в тому, що жоден з уча-

сників торгів з приводу продажу майна аграрного підприємства-

банкрута, не може ефективніше, ніж сільськогосподарські товарови-

робники, використати таке майно.

2. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'яз-

ку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є

у власності такого підприємства, надані йому в постійне чи тимчасове

користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно

до Земельного кодексу України. Так, п. ґ) ст. 141 ЗК України підста-

вою примусового припинення прав на земельну ділянку передбачає

примусове звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями

її власника. Така земельна ділянка підлягає продажу на земельних то-

ргах, що проводяться у формі аукціону. Звернення стягнення на земе-

льні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарсько-

го виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ді-

лянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, як-

що інше не запропоновано власником земельної ділянки.

3. При введенні процедури розпорядження майном боржника

аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства

повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарсь-

кого виробництва та його залежності від природнокліматичних умов,

а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів,

які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством піс-

ля закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Зга-

даємо, що розпорядження майном боржника — це система заходів

100

щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном

боржника з метою забезпечення збереження та ефективного викорис-

тання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінан-

сового становища. Розпорядником майна виступає фізична особа, на

яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управ-

лінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у

справі про банкрутство. Таким чином, проведення найпростіших ана-

літичних розрахунків, здійснення яких належить до завдань розпоряд-

ника майном, показує, що сезонність грає у товарності сільськогоспо-

дарської продукції, особливо рослинницької, найзначнішу роль. Това-

рність прямо пов'язана з можливістю одержувати додаткові доходи.

Такий порядок дає шанс не тільки погасити заборгованість, а й зберег-

ти майновий комплекс підприємства-банкрута.