50 Конституції України); відшкодування екологічної шкоди (ст. 66

Конституції України); поєднання екологічних прав і обов'язків люди-

ни (ст. 23 Конституції України).

До третьої групи принципів сільськогосподарського викорис-

тання природних ресурсів належать міжгалузеві аграрно-правові, зе-

мельно-правові, еколого-правові, адміністративно-правові та інші

принципи: пріоритету вимог екологічної безпеки; забезпечення про-

довольчої безпеки; системності у регулюванні екологічних відносин;

комплексності забезпечення охорони природних ресурсів; раціональ-

ного використання природних ресурсів; платності спеціального при-

родокористування; гарантування прав громади при прийнятті екологі-

чно значущих рішень; особливої охорони цінних природних територій

та об'єктів; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

тощо.

Четверту групу принципів сільськогосподарського викоритан-

ня природних ресурсів становлять такі галузеві правові принципи, як

рівність прав власності на землю (ст. 5 Земельного кодексу України);

басейнового управління водними ресурсами (ст. 13 Водного кодексу

України) тощо.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколиш-

нього природного середовища», існують такі види використання при-

родниз ресурсів: загальне і спеціальне.

Загальне використання природних ресурсів полягає в безпере-

шкодному використанні природних ресурсів громадянами для задово-

лення своїх життєвих потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних,

матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а)

безоплатно; б) без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення

окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права воло-

діння). Щоправда інколи право загального використання природних

ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, — це такий вид

використання природних ресурсів, який відзначається тим, що: а)

природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними су-

252

б'єктами на різних правових підставах (здійснюється право володіння

ними); б) на його здійснення треба отримати спеціальний дозвіл; в)

воно є платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан-

ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризику

використання природних ресурсів. Критерії такого розмежування міс-

тяться в окремих актах природноресурсового законодавства.

Правова форма використання природних ресурсів — певний

правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок вико-

ристання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі

правові форми спеціального використання природних ресурсів: а) пра-

во власності; б) оренди; в) господарського відання; г) оперативного

управління.

Право природокористування як форму спеціального викорис-

тання природних ресурсів слід відрізняти і від використання природ-

них ресурсів, позаяк воно є лише однією з правових форм спеціально-

го використання природних ресурсів разом з правом власності, орен-

ди, господарського відання, оперативного управління тощо.

На відміну від права загального природокористування, сільсько-

господарське використання природних ресурсів на праві спеціального

природокористування має на меті одержання прибутку, тому є плат-

ним, надається переважно юридичним, а також фізичним особам, на

підставі спеціального дозволу (ліцензії) із частковим або повним за-

кріпленням за ними відповідного природного об'єкта в правових фор-

мах, передбачених цивільним законодавством (на праві власності,

оренди, господарського відання, оперативного управління тощо).

До основних юридичних ознак використання природних ресур-

сів на праві спеціального природокористування також належить за-

стосування технічних пристроїв, механізмів або спеціальних споруд

під час сільськогосподарської діяльності.

Залежно від строків сільськогосподарське використання при-

родних ресурсів може здійснюватися на праві постійного та тимчасо-

вого природокористування. Зокрема юридичним особам публічного

права у постійне користування, тобто без заздалегідь встановленого

строку, можуть передаватися лише земельні ділянки, що перебувають

у державній або комунальній власності. На праві тимчасового приро-

253

докористування можуть використовуватися як земельні ділянки, так і

ділянки надр, лісу, водних об'єктів тощо.

Відповідно до законодавства сільськогосподарське використан-

ня природних ресурсів на праві тимчасового природокористування

поділяється на короткострокове та довгострокове. Як уже зазначало-

ся, земля може передаватися у короткострокове користування термі-

ном до 5 років, а у довгострокове — до 50 років (ст. 93 Земельного

кодексу України). Водні ресурси можуть надаватися у короткостроко-

ве користування терміном до 3 років, а у довгострокове — від 3 до 50

років (ст. 50 Водного кодексу України). Для тимчасового користуван-

ня надрами встановлено терміни короткострокового надрокористу-

вання до 5 років і довгострокового — до 20 років (ст. 15 Кодексу

України про надра). Тимчасове лісокористування може здійснюватися

на строк відповідно від 1 року до 50 років (ст. 18 Лісового кодексу

України). Особливістю користування мисливськими угіддями під час

ведення мисливського господарства є встановлення нижньої гранич-

ної межі тимчасового користування терміном не менше 15 років (ст.