4. Поняття, предмет, методи та принципи земельного права

Земельне право як складова частина системи права України тіс-

но пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це зале-

жить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних

відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно

визначається тим, що земельне право становить фундаментальні заса-

ди для певних галузей права. Таке значення земельного права має міс-

це у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин.

Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галу-

зями права, земельне право має основоположне значення, коли вони

випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною зе-

мельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких то-

що.

Земельне право є галуззю права, яке являє собою систему пра-

вових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення

раціонального використання земель, охорони їх від негативного впли-

ву, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю та додержання

встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.

Предметом правового регулювання земельного права є земель-

ні правовідносини, під якими слід розуміти врегульовані нормами

права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоря-

дження землею. Особливість земельних правовідносин в Україні по-

лягає в тому, що вони виникають і здійснюються в межах правових

норм, якими визначається цільове використання земель, по-перше, як

об’єкта природного комплексу; по-друге, як території, що є основою

адміністративно-територіального поділу держави; по-третє, як неру-

хомого майна, котре виступає основним засобом сільськогосподарсь-

кого ринкового виробництва.

У теорії права важливе місце займають і методи правового регу-

лювання суспільних відносин, під якими слід розуміти сукупність

способів і засобів. За допомогою останніх норми права впливають на

суспільні відносини і поведінку людей у процесі реалізації цих відно-

син.

21

Земельне право як самостійна галузь у правовій системі України

має свої методи регулювання земельних відносин. Вони являють со-

бою відповідні характерові земельних відносин способи та засоби

впливу на учасників цих відносин. Методи правового регулювання

земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими

нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосу-

вання до них відповідних заходів. Особливості земельних відносин

відображені у специфічному поєднанні методів правового регулюван-

ня даної сфери суспільних відносин. При цьому завданням правового

регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних

відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіцій-

ному виданні та застосуванні правових норм, які закріплюють моделі

поведінки суб'єктів земельних відносин.

З точки зору загальної теорії права, земельному праву, врахову-

ючи розгалужену сукупність правових норм, притаманні як імперати-

вний так і диспозитивний методи правового регулювання.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі

управління використанням і охороною земель: визначення порядку

реалізації функцій державного управління; ведення державного земе-

льного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення

землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аук-

ціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за

цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню стосунків вла-

сників земельних ділянок з приводу використання землі та самостій-

ного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпо-

ряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановле-

них законом. Учасники земельних відносин мають можливість у ви-

значених межах регулювати свої стосунки.

У земельно-правовій літературі висловлена обґрунтована точка

зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивно-

го методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, сан-

кціонований та делегований.

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає у на-

данні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відно-

син, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї по-

22

ведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 Зе-

мельного кодексу України серед підстав припинення прав на земельну

ділянку передбачено право добровільної відмови власника землі або

землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові

земельної ділянки та землекористувачеві надається право альтернати-

вного вибору: або використовувати земельну ділянку за основним ці-

льовим призначенням, або відмовитися від неї у встановленому по-

рядку.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реаліза-

цію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає

самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні

прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола

правомочностей. Прикладом делегованого методу регулювання земе-

льних відносин може бути ст. 11 Земельного кодексу України, згідно з

якою повноваження районних у містах рад у галузі земельних відно-

син визначаються міськими радами. Правовому регулюванню земель-

них відносин притаманний весь вищенаведений перелік методів, які

проявляються в обов'язковій вимозі цільового використання земель-

них ділянок; у забороні порушення ґрунтової родючості та погіршення

екологічної ситуації; у використанні заходів економічного стимулю-

вання охорони земель; в обмеженні розпорядницьких прав власників

землі в інтересах усього суспільства з урахуванням соціальної функції

землі — її соціального значення та об'єктивної обмеженості. При цьо-

му особливості методів регулювання земельних відносин визначають-

ся характером цих відносин і виявляються у специфічному сполученні

імперативного і диспозитивного методів. Таким чином, у сучасному

земельному праві спостерігається поєднання диспозитивного та імпе-

ративного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить

складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів

суспільства і держави, які превалюють у конкретний період часу.

В основі правового регулювання земельних відносин лежать

принципи, які відображають характер і тенденції розвитку всього змі-

сту земельного права.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення

основних положень у земельному законодавстві, які пронизують його

23

систему та вдосконалюються разом з їх розвитком.

Під принципами земельного права слід розуміти закріплені чин-

ним земельним законодавством основні керівні засади, які виражають

сутність норм земельного права та головні напрями в галузі правового

регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викори-

станням та ефективною охороною земельних ресурсів. Такі керівні

засади та головні напрями регулювання земельних відносин закріпле-

ні у багатьох нормах земельного законодавства, але найважливіші з

них виділяють особливо.

Принцип цільового і раціонального використання земель прони-

зує зміст усіх інститутів земельного права. Цільове призначення зе-

мель — це встановлені законодавством порядок, умови та межі екс-

плуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до

категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Суть раціонального використання земель полягає в забезпеченні

водночас ефективного використання земель та їх охорони. Законодав-

ством встановлено спеціальні вимоги з метою збереження ґрунтової

родючості земель, підвищення їх врожайності, забезпечення збере-

ження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природ-

них і придбаних якостей землі. Земельно-правові норми передбачають

певні вимоги щодо розміщення промислових і будівельних об'єктів,

запобігання негативному впливу на стан земель та навколишнє сере-

довище тощо. Наведені заходи істотно впливають на стан забезпечен-

ня цільового і раціонального використання земельних ресурсів та реа-

лізації цього принципу.

Принцип встановлення особливого правового режиму земель

відповідних категорій безпосередньо передбачений у ч. 2 ст. 18 Земе-

льного кодексу України.

Під правовим режимом земель слід розуміти встановлений пра-

вовими нормами порядок та умови використання земель всіх катего-

рій за цільовим призначенням, забезпечення й охорону прав власників

землі та землекористувачів, здійснення державного управління земе-

льним фондом та контролю за використанням землі, додержанням ви-

мог земельного законодавства, ведення земельного кадастру, прове-

дення землеустрою та здійснення земельного моніторингу, внесення

плати за землю і застосування заходів заохочення за використання зе-

24

мельних ресурсів та мір юридичної відповідальності за порушення

земельного законодавства.

Принцип пріоритету сільськогосподарського використання зе-

мель та їх охорони базується на пріоритетності розвитку правового

регулювання земель сільськогосподарського призначення. Це означає,

що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні нада-

ватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для не-

сільськогосподарських потреб мають надаватися землі, не придатні

для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя

гіршої якості. Враховуючи обмежену кількість та особливу якість

сільськогосподарських земель, такі заходи є обґрунтованими й випли-

вають зі змісту пріоритетності використання земель для сільськогос-

подарських потреб. Земельне законодавство також встановлює спеціа-

льні вимоги щодо охорони земель сільськогосподарського призначен-

ня з введенням стандартів і нормативів охорони земель та відтворення

родючості ґрунтів.

Принцип здійснення контролю за використанням та охороною

земель полягає в наявності спеціальних організаційно-правових засо-

бів, за допомогою яких здійснюється контроль за використанням та

охороною земельних ресурсів. Державний контроль за використанням

та охороною земель здійснюють уповноважені органи виконавчої вла-

ди з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавст-

ва про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань

екології та природних ресурсів.

Поряд з державним контролем за використанням та охороною

земель здійснюється самоврядний та громадський контроль у цій сфе-

рі. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здій-

снюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. Громадсь-

кий земельний контроль покладено на громадських інспекторів, які

призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і

діють на основі положення, затвердженого центральним органом ви-

конавчої влади по земельних ресурсах.

Принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб та грома-

дян на землю закріплений у багатьох нормах земельного законодавст-

ва і передбачає такі спеціальні способи їх захисту: визнання прав; від-

новлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і

25

запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють не-

безпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недій-

сними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого са-

моврядування; відшкодування заподіяних збитків, а також інші спосо-

би, передбачені законом.

Система земельного права є підсистемою системи права України

і розглядається у сукупності з системою галузі земельного законодав-

ства, а також з системою науки земельного права як навчальної дис-

ципліни.