14 Лютого 1992 р. № 2115 було передбачено, що об'єкти соціально-

побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективних

сільськогосподарських підприємств не підлягають. Об'єкти соціальної

інфраструктури мали безоплатно передаватися в комунальну власність

відповідних адміністративно-територіальних одиниць (за згодою ор-

ганів місцевого самоврядування) на підставі Положення про порядок

передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що

перебував у повному господарському віданні або в оперативному

управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого поста-

новою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891 (п. 8

постанови Кабінету Міністрів України «Про поетапну передачу у ко-

237

мунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сіль-

ськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, уста-

нов і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колек-

тивній та інших формах недержавної власності» від 5 вересня 1996 р.

№ 1060).

На сьогоднішній день порядок безоплатної передачі у комуналь-

ну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі

незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліо-

ративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що

не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та

передані на баланс підприємств-правонаступників, затверджений по-

становою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 р. № 1253.

До об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незаве-

ршеного будівництва цим Порядком віднесено: житлові будинки (ра-

зом із вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями), жи-

тлові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сіль-

ськогосподарським підприємствам, та гуртожитки; навчальні заклади

(заклади дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної

освіти тощо); заклади охорони здоров'я — лікувально-профілактичні

заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбула-

торії тощо (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та

аптек); заклади культури — клуби, будинки культури тощо (крім кіно-

театрів); заклади фізичної культури та спорту (стадіони, спортивні

зали, інші об'єкти та споруди, призначені для занять фізичною культу-

рою і спортом); заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні

тощо); зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та во-

довідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для

обслуговування об'єктів соціальної сфери, житлового фонду (бойлер-

ні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).

За відсутності коштів у відповідних бюджетах тільки самі під-

приємства здатні гарантувати розвиток соціальної інфраструктури на

селі за рахунок власних доходів та за умови закріплення цього поло-

ження в своїх статутах. Як слушно зазначає професор В. М. Єрмолен-

ко, для вирішення цієї проблеми необхідно було залишити об'єкти со-

ціальної сфери у власності економічно міцних сільськогосподарських

підприємств, що змусило б останні брати активну участь у соціально-

му розвитку населених пунктів, у яких вони здійснюють виробничу

діяльність.

238