2. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт пра-

вового регулювання

Особлива економічна і соціальна роль земель сільськогосподар-

ського призначення зумовлена їхніми унікальними природними фак-

торами. Головний із них – здатність родючості, тобто „виробництво”

продукції, насамперед рослинництва, а також тваринництва та деякої

іншої. При цьому йдеться про ґрунти як складову земель сільськогос-

подарського призначення. Враховуючи таку унікальну цінність ґрун-

тів, чинний Земельний кодекс України вперше правомірно визнав їх

«об’єктом особливої охорони» (ст. 168). Тим самим, ґрунти визнано

самостійним об’єктом правовідносин, зокрема охоронних.

Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання

земель сільськогосподарського призначення виступає і певна визначе-

на територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, де він

може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зве-

денням будинків, виробничих споруд та інших об'єктів, потрібних для

обслуговування основної діяльності.

Отже, для земель сільськогосподарського призначення характе-

рне використання не тільки як засобу виробництва (вирощування

сільськогосподарської продукції), але й як просторово-операційного

базису, що властиве всім категоріям земель.

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподарсь-

кого призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних відно-

син, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташування;

вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробництва в сіль-

ському господарстві. Земельні ділянки і права на них, а також міцно

пов'язані із земельними ділянками об'єкти (ґрунт, замкнені водойми,

ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо),

переміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебува-

ють в обігу неподільно, якщо інше не передбачено законом.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються земе-

льним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: сільськогоспо-

дарському використанню підлягають не будь-які, а лише придатні для

цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподарських потреб

землі можна використовувати як землі сільськогосподарського при-

значення. Так, у заповідних зонах заборонено здійснювати товарну

сільськогосподарську діяльність.

275

Мета використання земельної ділянки визначається органами

місцевого державного управління й органами місцевого самовряду-

вання під час надання конкретної земельної ділянки. Про це зазнача-

ється в документах, які засвідчують права на землю, а також у доку-

ментах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При

цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного використання

земельної ділянки.

Відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України громадяни

мають право на безкоштовне одержання земельних ділянок у влас-

ність за нормами: для ведення особистого селянського господарства в

розмірі не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки

(паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, роз-

ташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знахо-

диться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищ-

ної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підпри-

ємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих

підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств

на території відповідної ради, розмір земельної частки (паю) визнача-

ється як середній по району. Землі фермерського господарства можуть

складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фе-

рмерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що

належать громадянам — членам фермерського господарства на праві

приватної власності; а також земельної ділянки, що використовується

фермерським господарством на праві оренди. Громадяни — члени фе-

рмерського господарства мають право на одержання у власність із зе-

мель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі

земельної частки (паю). Громадянам — членам фермерських госпо-

дарств передаються безкоштовно в приватну власність надані їм у ко-

ристування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена

сільськогосподарського підприємства, розташованої на території від-

повідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше на-

були права на земельну частку (пай). Розмір земельних ділянок, які

передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селян-

ського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі

(на місцевості) земельної частки (паю). На період до 1 січня 2015 року

громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на зем-

лі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гек-

276

тарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних

ділянок за законом.