1. Поняття про предмет, завдання та методи історії психології.

2. Періодизація історії психології.

3. Причини виникнення наукових ідей про психіку у період античності.

4. Матеріалістичне вчення про душу в античній психології (Демокрит, Епікур, Лукрецій, Кар та ін.).

5. Психологічні вчення Єгипту та Халдеї.

6. Основні психологічні школи Стародавньої Індії.

7. Вчення Конфуція про природу людини.

8. Поняття душі у Арістотеля.

9. Ідеалістичне вчення Платона.

10. Психологічні ідеї Сократа.

11. Психологічні вчення античних лікарів.

12. Великі мислителі епохи Відродження.

13. Вчення про душу і пізнання у схоластичній філософії Фоми Аквінського.

14. Психологія Френсіса Бекона.

15. Філософія Леонардо Да Вінчі.

16. Психофізична проблема розвитку свідомості в ідеях Декарта.

17. Дослідження сенсорних процесів особистості Е. Вебером та Т. Фехнером.

18. Психологія Б.Спінози.

19. Створення емпіричної психології Дж. Локком.

20. Видатні досягнення епохи Відродження їх значення для розвитку психології.

21. Психологічна думка Росії XVIII ст.

22. Основи матеріалістичної психології М. Ломоносова.

23. Розвиток психологічних вчень в рамках філософії.

24. Проблема психології в Середньовіччя та епоху Відродження.

25. Виділення свідомості як критерію психіки.

26. Оформлення емпіричної психології.

27. Становлення асоціативної психології.

28. Становлення емпіричного напрямку французької психології.

29. Становлення німецької емпіричної психології в першій половині ХІХ ст.

30. Психологічні ідеї в німецькій класичній філософії (ХVIIІ–XIХ ст).

31. Розвиток психології в Росії xiх ст.

32. Розвиток природознавства і формування природничо–наукових передумов виділення психології як самостійної науки.

33. Важливі джерела формування експериментальної психології.

34. Причини виникнення кризи в психології на початку ХХ ст.

35. Основні наукові школи періоду відкритої кризи в психології.

36. Створення експериментальних методів.

37. Фізіологічна психологія В. Вундта.

38. Дослідження пам’яті Г. Ебінгаузом.

39. Дослідження фізіологів Лейпцигського університету.

40. Виникнення психофізики та психометрії.

41. Розвиток еволюційних ідей Ч.Дарвіна та їх значення для психології.

42. Функціоналізм – напрям періоду відкритої кризи в психології.

43. Структуралізм: основні ідеї та його значення для розвитку психології.

44. Методи тестування Біне–Сімона.

45. Психологія з точки зору біхевіоризму.

46. Неофрейдизм (К. Хорні, Е. Фром, Е. Еріксон, В. Штерн).

47. Когнітивна психологія Ж. Піаже.

48. Гуманістичний напрям у психології.

49. Трансперсональна психологія С. Грофа.

50. Новий підхід гештальпсихологів в напрямку цілісної психології.

51. Дослідження проблем рівня домагань Ф. Хоппе.

52. Трансактний аналіз Е. Берна.

53. Дослідження К. Хорні.

54. Дослідження Е. Фромма.

55. Теорія мотивація А. Маслоу

56. Гуманістична психологія К. Роджерса.

57. Теорія поля К. Левіна.

58. Психоаналіз З. Фрейда.

59. Індивідуальна психологія А. Адлера.

60. Архетипи та символіка у К. Юнга.

61. Французька соціологічна школа.

62. Описова психологія.

63. Роль наукової спадщини В. Бехтерева для розвитку психології.

64. Фундаментальні ідеї І. Павлова у контексті розвитку психології.

65. Заснування наукової психології І.Сєченовим.

66. Дослідження Вюрцбургської школи.

67. Радянська психологія у 20–ті роки.

68. Репресії у радянській психологічній науці.

69. Радянська психологія післявоєнного періоду.

70. Виникнення галузей вітчизняної психології.

71. Психологічна спадщина Л. Виготського.

72. Психологічні дослідження Б. Ананьєва.

73. Психологічні дослідження Д. Узнадзе.

74. Роль нейропсихологічних досліджень О. Лурії для розвитку психології.

75. Проблеми діяльності у дослідженнях О. Леонтьєва.

76. Філософсько–психологічні дослідження С. Рубінштейна.

77. Психологічні дослідження В. Мясіщева.

78. Історія розвитку психології в України в кінці ХІХ на початку ХХ ст. (Києво–Могилянська академія, Київський Університет Св. Володимира).

79. Дослідження в соціальній психології А. Бандури.

80. Психологічні погляди І. Сікорського, Д. Ніколенка, О. Раєвського.

81. Наукова школа академіка Г. Костюка (1945–1973 рр.).

82. Ідеї креативної конструктології В. Моляко.

83. Основи генетичної психології С. Максименка.

84. Теорія розвиваючого навчання Ельконіна–Давидова.

85. Теорія поетапного формування розумових дій П. Гальперина.

86. Дослідження спеціальної психології та корекційної педагогіки.

87. Психологічні ідеї у роботах О.П. Хохліної.

88. Вклад в розвиток психологічної думки В. Роменця.

89. Психодіагностичні дослідження Л. Бурлачука.

90. Практична психологія в Україні.

Соціальна психологія

Навчальна дисципліна “Соціальна психологія” вивчає особливості взаємозв’язків людини з різноманітними суб’єктами соціального середовища, допомагає їй глибше пізнати себе, своє соціальне оточення, ефективно взаємодіяти з ним. У процесі вивчення даної дисципліни у студентів формується здатність усвідомлювати соціальну детермінованість психологічних феноменів.

Метою викладання дисципліни є формування у студентів системи знань теоретико–методологічних засад “Соціальної психології”, чіткого уявлення про понятійний апарат дисципліни; умінь та навичок аналізу соціально–психологічних явищ.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні:

знати:

• предмет, завдання, методи дослідження;

• теоретичні та практичні аспекти соціальної психології особистості;

• соціально–психологічний зміст, умови та засоби оптимізації спілкування;

• соціально–психологічну характеристику конфліктів, методи їх корекції та врегулювання;

• природу та динаміку соціально–психологічних явищ у малих соціальних групах;

• психологічні характеристики великих соціальних груп;

• теоретичні та методичні засади прикладної “Соціальної психології”;

уміти:

• застосовувати отримані знання в практичній діяльності;

• здійснювати соціально–психологічний аналіз соціалізації та розвитку особистості;

• здійснювати вивчення соціально–психологічних явищ, добирати методи та конкретні методики психологічного дослідження;

• виявляти чинники, що мають найбільший вплив на формування групових регуляторів індивідуальної та групової поведінки;

• на основі вивчення особливостей процесу спілкування розробляти рекомендації щодо його оптимізації;

• аналізувати соціально–психологічну природу конфліктів, розробляти рекомендації щодо їх корекції та врегулювання;

• враховувати знання психології великих груп на засадах майбутньої професії.