Психофізіологія

Навчальна дисципліна “Психофізіологія” вивчає закономірності співвідношення психологічного та фізіологічного для встановлення психофізіологічних механізмів життєдіяльності, поведінки, розвитку, навчання та праці людини. Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом.

Метою дисципліни є формування у студентів:

• системи знань психофізіологічних засад психічних процесів та станів;

• умінь та навичок аналізу психофізіологічних явищ.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні:

знати:

• принципи функціонування сенсорних систем;

• психофізіологічні концепції пам’яті та емоцій;

• психофізіологічні механізми свідомості;

• роль функціональних станів у поведінці людини;

• принципи роботи системи управління рухами.

уміти:

• визначати та оцінювати обсяг короткочасної пам’яті;

• аналізувати емоційні та функціональні стани людини;

• аналізувати психофізіологічну природу стресу, розробляти рекомендації щодо його корекції та регулювання.

Тематичний план

Назви тем	Всього годин	Із них:			Самостійна робота
		Лекції	Семінари	Практичні заняття
Тема 1. Психофізіологія як наука	24	1	–	–	23
Тема 2. Психофізіологія аналізаторів	26	1	2	–	23
Тема 3. Психофізіологія рухової діяльності	26	1	2	–	23
Тема 4. Психофізіологія уваги, пам’яті, мовлення, мислення, свідомості та емоцій	26	1	–	2	23
Тема 5. Психофізіологія сну	24	1	–	–	23
Тема 6. Психофізіологія станів людини та адаптації	26	1	–	2	23
Консультація	2	–	–	–	–
Форма підсумкового контролю – екзамен	8	–	–	–	–
Всього годин:	162	6	4	4	138

Основні терміни дисципліни

Викликані потенціали – зміни в сумарній біоелектричній активності мозку (біоелектричні коливання), що виникають у відповідь на різні види зовнішнього подразнення (сенсорні стимули). Крім того, вони можуть відображувати активність, пов’язану з когнітивними процесами: прийняттям рішення, увагою, розпізнаванням сигналів.

Дістрес – cтрес, пов’язаний з вираженими негативними емоціями, який справляє шкідливий вплив на здоров’я організму.

Діяльність – свідома активність, яка виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Домінанта – тимчасово пануюча в нервовій системі група нервових центрів, що визначає характер поточної відповідної реакції організму на зовнішні та внутрішні подразнення та цілеспрямованість його поведінки.

Друга сигнальна система – система орієнтування людини на словесні сигнали, на основі яких можливе утворення тимчасових нервових зв’язків.

Електроенцефалографія – метод реєстрації з поверхні голови та аналізу сумарної біоелектричної активності кори головного мозку.

Емоції – одна з форм відображення мозком об’єктивної дійсності, при якій домінує суб’єктивний характер психічного процесу.

Збудження – динамічний фізіологічний процес, за допомогою якого живі нервові, м’язові та залозисті клітини відповідають на зовнішні чи внутрішні подразнення.

Зворотній зв’язок – отримання центральною нервовою системою інформації про результати виконання певної діяльності.

Конвергенція – сходження безлічі аферентних імпульсів у єдиний анатомічно обмежений еферентний канал.

Латентний період – час між початком дії подразника та виникненням відповідної реакції.

Локомоції – це переміщення організму в просторі.

Мислення – найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення, що встановлює зв’язки та відносини між об’єктами, які пізнаються, та дозволяє одержувати знання про такі об’єкти, властивості та відносини реального світу, що не можуть бути безпосередньо сприйняті на почуттєвому ступені пізнання.

Мовлення – історично сформована в ході діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою.

Модальність – якісна своєрідність сенсорного подразника.

Мотивація – сукупність спонукальних факторів, що викликають активність особистості та зумовлюють спрямованість її діяльності.

Навчання – процес, у результаті якого організм здобуває адаптивні зміни індивідуальної поведінки, розширення життєвого досвіду, засвоєння знань, умінь, навичок.

Нейродинамічні властивості людини – природні уроджені особливості нервової системи, що впливають на формування індивідуальних особливостей поведінки та деяких індивідуальних відмінностей здібностей та характеру людини.

Несвідоме – сукупність змісту психічного життя, що недоступна безпосередньому усвідомленню.

Пам’ять – це здатність нервової системи зберігати в закодованому вигляді інформацію, яка за певних умов може бути розкодована та відтворена.

Пейсмекер – збудлива клітина (нервова, м’язева), що має спонтанну активність та генерує імпульси з певною частотою без дії зовнішніх подразників.

Пропріоцепція – власна чутливість опорно–рухового апарату організму, тобто чутливість м’язів, сухожилків та суглобів.

Свідомість – вищий рівень психічного відображення, притаманний лише людині як суспільно–історичній істоті, що є результатом її трудової діяльності та спілкування.

Сенсорні системи (аналізатори) – сукупність нейронів та допоміжних структур, які забезпечують сприйняття дії подразника, аналіз, проведення інформації до кори головного мозку та формування певного відчуття.

Синапс – місце контакту нервових клітин між собою (центральний синапс) або місце контакту нервової клітини з органом–ефектором (нервово–органний синапс), який складається з пресинаптичної мембрани, постсинаптичної мембрани та синаптичної щілини.

Сон – це особливий, генетично запрограмований стан організму, що періодично виникає, із закономірним послідовним чергуванням певних стадій.