Державне регулювання

—  економічний метод державно­го управління, який є системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюються від­повідними державними органа­ми та громадськими організація­ми з метою стабілізації та при­стосування існуючої соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. Основними об'єктами Д.р. є: діловий еконо­мічний цикл, господарська структура, умови нагромаджен­ня, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни, зайнятість, умови конкуренції, наукові досліджен­ня, соціальна політика, підготов­ка й перепідготовка кадрів, нав­колишнє середовище, зовніш­ньоекономічна діяльність.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

— сукупність ідеологічного, полі­тичного, правового, економічного й адміністративного впливу на регіони та окремі елементи регіо­нальних утворень і (або) взає­мозв'язків між ними з метою розв'язання територіально-госпо­дарських, адміністративно-тери­торіальних та інших протиріч і забезпечення на цій основі відтво­рення потенціалу регіону.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

—  один із видів діяльності дер­жави, суттю якого є здійснення

управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через орґанізацію виконання законів, здійснення управлінсь­ких функцій з метою комплекс­ного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації держав­ної політики у відповідних сфе­рах суспільного життя, створен­ня умов для реалізації громадя­нами їх прав і свобод.

ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ (апа­рат — від лат. apparatus — устат­кування) — система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, за допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної дер­жави. У широкому розумінні до системи Д.а. входять: органи законодавчої і виконавчої влади, судові органи, органи прокурату­ри. Вони наділяються необхідни­ми повноваженнями для вико­нання своїх функцій.

Державний друкований засіб масової інформації

— друковане видання, засновни­ком (співзасновником) якого є орган державної влади, а видан­ня здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Дер­жавного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки

Крим, і статутом (програмними цілями) редакції якого передба­чається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ —

центральний орган виконавчої влади, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реа­лізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузевого, між-секторного характеру. Д.к. здій­снює державне управління в пев­ній, як правило, невеликій галу­зі господарства, керівництво під­порядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора дер­жавної політики. Д.к. вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним міністрам — членам Кабінету Міністрів, які спрямовують і координують діяльність Д.к., та забезпечує її реалізацію у визна­ченій сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відан­ня. Д.к. очолює його голова. На відміну від міністра, голова Д.к. не входить до складу Кабінету Міністрів України, а отже, само­стійно не виробляє урядову полі­тику. Відповідно він має статус державного службовця. Д • їх * у Уііх і.

міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва "комі­тет" властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти лише в межах пов­новажень, визначених для них законами. Відповідно до покла­дених на Д.к. завдань, схожою з міністерством є його внутрішня структура. Голова комітету має декілька заступників. Посада першого заступника відповідно до Указу Президента України від 25 березня 2003 р. "Про захо­ди щодо вдосконалення взаємо­дії органів виконавчої влади з Верховною Радою України" має назву перший заступник голови державного комітету у зв'язках з Верховною Радою України. Центральний апарат Д.к. поді­ляється на відповідні головні управління, відділи, департа­менти, сектори та групи. У скла­ді центрального апарату при голові утворюється колегія як дорадчий орган. Д.к. може мати підпорядковані йому структурні підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональ­ні), які становлять так звану систему Д.к. Обсяг повноважень конкретного Д.к. визначає Пре­зидент України, який затвер­джує положення про нього. Структуру Д.к. затверджує його керівник. Штатний розпис, кошторис видатків Д.к. затвер­джує керівник за погодженням з

Міністерством фінансів Украї­ни. Сьогодні в Україні функціо­нують такі Д.к.: Державний комітет будівництва та архітек­тури України; Державний комі­тет житлово-комунальної полі­тики України; Державний комі­тет інформаційної політики України; Державний комітет лісового господарства України; Державний комітет природних ресурсів України; Державний комітет рибного господарства України; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України; Держав­ний комітет статистики Украї­ни; Державний комітет телеба­чення і радіомовлення України; Державний комітет України з енергозбереження; Державний комітет України з питань подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої полі­тики; Державний комітет Украї­ни з питань фізичної культури і спорту; Державний комітет України по водному господар­ству; Державний комітет Украї­ни по земельних ресурсах; Дер­жавний комітет України по матеріальних резервах; Держав­ний комітет України у справах захисту прав споживачів; Дер­жавний комітет України у спра­вах національностей та міграції; Державний комітет України у справах релігій.

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ —