Перевищення влади

(посадових повноважень) — посадовий злочин, який полягає у вчиненні посадовою особою дій, що явно виходять за межі визна­чених їй законом функцій і пов­новажень, якщо вони завдали істотної шкоди державним чи громадським інтересам або пра­вам та інтересам окремих фізич­них чи юридичних осіб.

ПЕРЕКОНАННЯ — 1) метод державного управління, що здій­снюється ненасильницьким шля­хом, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення праців­ником морально-правових прин­ципів та цінностей державної служби — визначальних чинників його поведінки, доброчесності та виконання службових обов'язків; 2) раціональна основа моральної поведінки державного службовця, що дає можливість йому здійсню­вати ті чи інші дії свідомо, із розу­мінням необхідності й доцільності певної поведінки.

Переміщення по службі

— один з етапів проходження державної служби, який може здійснюватися у трьох напрямах: 1) на вищу посаду — з метою просування державного службов­ця на більш високі щаблі службо­вої ієрархії відповідно до набутої професійної компетентності; 2) на рівноцінну посаду — з метою раціонального використання

службовця або за необхідності заміщення іншої посади; 3) на нижчу посаду — за результатами проведення атестації державного службовця з оцінкою "не відпові­дає займаній посаді" або за ста­ном здоров'я чи особистим про­ханням держслужбовця.

ПЕРШИЙ ВЩЕ-ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ — перший заступник керівника Уряду України, який відповідно до Конституції забезпечує виконан­ня Конституції та законів Украї­ни, актів глави держави і Кабіне­ту Міністрів України, реаліза­цію повноважень Уряду у відпо­відному напрямі діяльності. П.в.п.м.У. виконує обов'язки Прем'єр-міністра України у разі його відсутності. П.в.п.м.У.: за дорученням Прем'єр-міністра України представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами й організація­ми в Україні та за її межами; організовує роботу з підготовки та виконання Програми діяльно­сті Кабінету Міністрів; організо­вує формування та реалізацію державної внутрішньої та зов­нішньої економічної політики, а також державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу; організо­вує роботу з формування та реа­лізації державної бюджетної, податкової, цінової політики, а також з питань державного мате-

ріального резерву; організовує розроблення та здійснення захо­дів, спрямованих на вдоскона­лення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфра­структури; організовує розроб­лення та здійснення заходів, спрямованих на розвиток еконо­мічних реформ; забезпечує пла­нування і прогнозування заходів щодо економічного розвитку країни, активізації зовнішньо­економічних зв'язків та інвести­ційних процесів; забезпечує фор­мування та реалізацію держав­ної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації, приватизації та розвитку підприємництва; коор­динує роботу з проведення при­ватизації; вносить на розгляд Уряду пропозиції щодо визна­чення стратегії і тактики розвит­ку макроекономічних процесів; координує роботу із розроблення та реалізації державної регіо­нальної політики; здійснює кон­троль за підготовкою й реаліза­цією пропозицій щодо практич­ного впровадження положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині реформування органів виконав­чої влади та вживає заходів для забезпечення ефективного функ­ціонування системи державної служби; організовує розроблен-

ня та здійснення заходів, спря­мованих на збільшення експорт­ного потенціалу, розвиток вну­трішнього та зовнішнього ринку.

ПЕРШІ ЗАСТУПНИКИ МІНІСТРІВ У ЗВ'ЯЗКАХ З ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ — посадові особи міні­стерств, які здійснюють такі функції: а) вирішують питання, що виникають у взаємовідноси­нах апарату міністерства з Апа­ратом Верховної Ради України; б) представляють за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України законопроек­ти, інші питання на пленарних засіданнях парламенту; в) супро­воджують законопроекти, підго­товлені міністерством, під час їх розгляду комітетами, іншими органами Верховної Ради Украї­ни, а також під час інших заходів у парламенті; г) представляють за дорученням Президента Укра­їни на пленарних засіданнях пар­ламенту, а також на засіданнях комітетів, інших його органів пропозиції глави держави до прийнятих Верховною Радою України законів; ґ) представля­ють позицію міністерства під час розгляду парламентом питань, що належать до його компетен­ції: д) беруть у встановленому порядку участь у роботі дорадчих та інших органів Верховної Ради України.

ПИТАННЯ ПРО ДОВІРУ —

постановка урядом у парламенті (нижній палаті) питання про довіру йому у зв'язку з вимогою уряду прийняття певного законо­проекту парламентом. Постанов­ка П.д. застосовується у країнах з парламентськими та змішани­ми формами державного прав­ління і є досить ефективним засо­бом тиску уряду на законодавчий орган. Особливо ефективно цей засіб використовується в умовах, коли відмова парламенту в довірі уряду і викликана нею його від­ставка можуть призвести до роз­пуску законодавчого органу і проведення дострокових парла­ментських виборів, які в даний момент є небажаними для опози­ції. З іншого боку, постановка П.д. може бути для уряду виму­шеним кроком, зумовленим від­мовою парламенту прийняти бажаний для нього акт, що поз­бавляє уряд можливості проводи­ти свою політику або серйозно ускладнити її проведення, в результаті чого перебування у складі уряду його членів втрачає сенс і уряд вимушений йти у від­ставку.

ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ — акти, прийняті компе­тентними органами державної влади чи уповноваженими дер­жавою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно до

закону і в порядку його виконан­ня. П.н.-п.а. на відміну від зако­нів, по-перше, завжди є актами вторинного порядку (хоч норми, що в них містяться, можуть доповнювати закон, а відповідно, мають первинне значення) і, по-друге, є обмеженими в тому розу­мінні, що приймаються право-творчим органом у межах зазда­легідь визначеної його компетен­ції. Основними видами П.н.-п.а. органів державної влади є: укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міні­стрів України; накази та інструк­ції центральних органів виконав­чої влади; акти органів виконав­чої влади Автономної Республіки Крим; розпорядження голів міс­цевих державних адміністрацій.

ПІДЗВІТНІСТЬ І ПІД КОНТРО ЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — певний стан (режим) організаційних відносин між органами виконавчої влади, за яким один орган має право переві­ряти діяльність іншого, включаю­чи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зобов'язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність. За змістом "підконтрольність" дещо ширша ніж "підзвітність", у свою чергу, підзвітність може застосовува­тись окремо від здійснення в пов­ному обсязі функції контролю.

ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ —

поняття, що характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. У той же час підпорядкованість може мати різні ступені повноти — повну і часткову. Повна підпо­рядкованість (підлеглість) перед­бачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу (див. Повна підпорядкованість). Част­кова — це підпорядкованість, коли в організаційних відноси­нах наявні лише деякі із зазначе­них вище важелів (див. Частко­ва підпорядкованість).

ПЛАНУВАННЯ — вид управ­лінської діяльності, що спрямо­ваний на визначення перспек­тивного стану об'єкта управління і сприяє формуванню орієнтирів його діяльності у майбутньому. П. — стрижнева частина всіх систем управління, процес, за допомогою якого система присто­совує свої ресурси до зміни зов­нішніх і внутрішніх умов. Тому державне управління й П. пере­бувають в органічному взає­мозв'язку. П. — найперша загальна функція управління, яка передує всім іншим, визнача­ючи їх природу. П. залежить від ефективного аналізу зовнішньо­го середовища, об'єктивної оцін­ки власних ресурсів, вимагає спільних зусиль і участі всіх

складових організації. Особливо важливою є ця функція для орга­нів виконавчої влади, коли під впливом зовнішніх чинників перед ними ставляться невизна-чені до кінця завдання, а подеку­ди — нездійсненні цілі. Відповід­но П. в державному управлінні здійснюється не тільки щодо зов­нішньої діяльності адміністра­тивних органів, а й щодо їх вну­трішнього функціонування та організаційної структури. Будь-який орган виконавчої влади здійснює свою роботу на плано­вих засадах.

ПЛАНУВАННЯ КАР'ЄРИ —

визначення мети розвитку кар'є­ри та шляхів, що ведуть до її досягнення. Шляхами реалізації мети розвитку кар'єри є послі­довність посад, на яких потрібно працювати перед тим, як зайня­ти цільову посаду, а також пере­лік умов, необхідних для набуття необхідної кваліфікації — курсів професійного навчання, стажу­вань, оволодіння комп'ютерними технологіями, вивчення інозем­них мов тощо.

ПОВНА ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ (підлег­лість) — наявність у суб'єкта дер­жавного управління всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу на об'єкт дер­жавного управління, включаючи вирішення щодо підлеглого орга-

ну: установчих питань; визна­чення правового статусу; кадро­вих питань; здійснення контро­люючих функцій; отримання звітності; застосування заходів відповідальності.