Правове регулювання

— метод державного управління, який здійснюється за допомогою юридичних засобів, суттю якого є владний вплив на суспільні відно­сини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвит­ку, а також на поведінку та свідо­мість громадян шляхом проголо­шення їхніх прав та обов'язків, установлення певних дозволів і заборон, затвердження певних правових актів. П.р. у системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування (див. Правове регламентування); б) розпоряд-

чо-юридичних дій (див. Розпоряд­чо-юридичні дії).

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ —

правовий інститут, що складаєть­ся із сукупності прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідально­сті, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держа­ви. П.с.д.с. визначається закона­ми, іншими нормативно-правови­ми актами. Головними елемента­ми П.с.д.с. є: 1) цілісність, системність правового положен­ня державного службовця, спів­відношення повноважень посади, яку він обіймає, з правами й обов'язками, що випливають із факту перебування на державній службі; 2) установлені правові стимули й мотивації для заінте­ресованості державного службов­ця в ефективному виконанні обов'язків; 3) механізми юридич­ної відповідальності державних службовців через інститути адмі­ністративної, кримінальної від­повідальності, норми трудового, фінансового, економічного права; 4) забезпечення стабільності ста­тусу державного службовця та відповідних гарантій, соціально­го захисту.

Правовий статус органу виконавчої влади

— правовий інститут, який визна­чає місце відповідного органу в системі органів виконавчої влади,

його основне призначення, засади утворення та повноваження для здійснення функцій. П.с.о.в.в. складається з таких основних еле­ментів: завдання (функції) (див. Функції органу виконавчої влади) та цілі (див. Цілі органу виконав-чоївлади), компетенція (див. Ком­петенція органу виконавчої влади), підзвітність і підкон-трольність (див. Підзвітність і підконтрольність органів вико­навчої влади), відповідальність (див. Відповідальність органів виконавчої влади), порядок фор­мування (див. Формування Кабі­нету Міністрів України) та про­цедури діяльності цих органів (див. Процедура управлін­ської діяльності). П.с.о.в.в. виз­начається Конституцією, закона­ми України, іншими нормативно-правовими актами.

ПРАВОВІ АКТИ УПРАВЛІННЯ — акти підзакон-ної адміністративної нормотвор-чості, які видаються в установле­ному порядку правомочним на те органом або посадовою особою (суб'єктом державного управлін­ня), встановлюючи правові норми, обов'язкові для визначе­них об'єктів управління, розра­ховані на багаторазове засто­сування, що діють незалежно від того, виникли або припинилися конкретні           правовідносини,

передбачені актом, в яких: а) містяться норми права і конкре-

тизуються норми законодавчих актів, а також передбачається механізм їхньої реалізації; б) виз­начаються типові правила пове­дінки у сфері державного управ­ління; в) встановлюється органі­заційно-правовий статус органів виконавчої влади; г) реалізується механізм забезпечення конститу­ційного статусу громадян та гро­мадських об'єднань; ґ) встанов­люються необхідні заборони і обмеження; д) надаються спе­ціальні права та покладаються спеціальні обов'язки у сфері дер­жавного управління; є) форму­ються умови взаємодії і коорди­нації діяльності різних учасників управлінських відносин; є) втілюються в життя економічні та соціально-культурні програми.

ПРАВОВІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — методи дер­жавного управління, які, зумов­люючи законодавчу сферу розвитку управлінських струк­тур, повинні сприяти вільній дії адміністративних           методів.

П.м.у. використовуються, по-перше, для юридичного закріп­лення управлінських відносин, що вже склалися, і по-друге, для розвитку цих відносин відповід­но до поставлених управлінських цілей. Закріплення і розвиток відносин управління за допомо­гою П.м.у. спрямовані на досяг­нення цілей функціонування системи та забезпечення застосу-

вання методів згідно із законами. До П.м.у. відносять: правове регулювання (див. Правове регу­лювання); переконання (див. Переконання) і примус (див. Примус); субординація (див. Субординація) і координація (див. Координація).