Методологія державного управління

— універсальна інтегрована діяльнісна система, яка склада­ється із принципів, категорій, норм, цінностей, парадигм, тео­рій, методів, що мають специфіч­не цільове призначеня, пов'язане із забезпеченням пізнавальної та практичної діяльності. Кожна із складових М.д.у. виконує специ-

фічне призначення, одночасно відіграючи системоутворюючу роль. Так, принципи виступають початковою теоретичною посил­кою формування знання,вказую­чи правильну спрямованість піз­навального процесу (див. Прин­ципи державного управління). Категорії задають зміст понять, відображають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв'яз­ки та відносини, які є основою будівництва галузі науки дер­жавного управління, визначають рівень управлінської думки (див. Категорії державного управлін­ня). Норми визначають формаль­ні правила в управлінській науці, в межах яких можуть прийматися наукові рішення окремими індивідами. Парадиг­ми — це вихідні концептуальні схеми, своєрідні моделі поста­новки проблем, прийняті як зра­зок для вирішення дослідниць­ких завдань, що у своїй сукупно­сті утворюють фундаментальну основу наукового знання у сфері державного управління. Пара­дигми охоплюють сукупність основоположних імперативів, теоретичних стандартів, світо­глядних позицій, ціннісних кри­теріїв, що об'єднують учених-дослідників науки державного управління. Теорія є системою основних ідей, форма наукового знання у сфері державного управ­ління, яка у концентрованому, узагальненому вигляді синтезує

практичну діяльність, описую­чи, пояснюючи та прогнозуючи функціонування об'єкта науки. Теорія є науковою методологіч­ною основою практичної діяльно­сті людей, які повинні бути озброєні теоретичними знаннями і водночас мати найповніші прак­тичні навики, вміти поєднувати теорію з практикою. При цьому теоретичне узагальнення прак­тичної діяльності, у свою чергу, збагачує і розвиває цю теорію.

Наукова теорія найтісніше пов'язана з методами наукового пізнання, що є комплексом різ­номанітних засобів, якими кори­стується наука державного управ­ління для дослідження законо­мірностей, що становлять її пред­мет (див. Науковий метод дер­жавного управління). У широко­му розумінні М.д.у. може розгля­датися як своєрідна множина, яка складається із окремих мето­дологій — конкретних цілісних її різновидів, що у своїй сукупно­сті, переплітаючись і взаємодію­чи один з одним, складають мультиструктурне явище.

МЕТОД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ — логічний підхід дослідження державного управ­ління, який, через вивчення та використання практики держав­ного управління в інших країнах (у першу чергу, розвинутих, демократичних) — дає можли­вість виявляти тенденції і напря-

ми розвитку інститутів виконав­чої влади, їх взаємозв'язки з іншими інститутами публічної влади та визначити їх місце у державному механізмі. Саме таким шляхом можна вести пошук оптимальної системи виконавчої влади та апробовува-ти зарубіжні механізми, що успішно застосовувалися для вирішення тих чи інших управ­лінських проблем у вітчизняно­му державотворенні.

МЕТОД СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ — логічний підхід дослідження державного упра­вління, який, виходячи з того, що виконавча влада реалізується через відповідну структуру — систему органів, сприяє розробці науково обґрунтованої методоло­гії визначення функцій апарату державного управління та дозво­ляє різноманітність цих функцій звести до таких науково обґрун­тованих організаційних форм виконавчої влади, які не тільки відповідають різноманітності системи об'єктів управління, а й спроможні забезпечити опти-мальність її розвитку.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВИ —

система всіх державних органів, які здійснюють завдання держа­ви і реалізують функції у сфері управління суспільством. За характером і змістом діяльності ці органи поділяються на: а)

органи законодавчої влади; б) органи виконавчої влади; в) орга­ни судової влади; г) контрольно-наглядові органи.