1) Одна з форм здійснення дер­жавної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видають­ся органами держави; 2) система державних органів перевірки.

ДЕРЖАВНИЙ МЕХАНІЗМ —

сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поді­лу державної влади для реаліза­ції цілей держави. Основним еле­ментом Д.м. є апарат державного управління, який відіграє важливу роль у виконанні основ­них функцій і завдань держави.

ДЕРЖАВНИЙ МІНІСТР —

посадова особа в уряді деяких країн: голова уряду (Норвегія, Швеція); міністр без портфеля (Японія); заступник прем'єр-мі­ністра (Португалія); перший заступник міністра і керівник великого підрозділу в структурі міністерства (Велика Британія).

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР —

одна з найвищих державних посад у деяких країнах Європи та Америки. У США Д.с. — керів­ник головного зовнішньополітич­ного відомства, інші керівники федеральних відомств назива­ються секретарями. У Великій Британії Д.с. називаються міні­стри найбільш важливих міні­стерств — внутрішніх справ, обо-

рони, у справах Шотландії. У Бельгії, Греції, Франції Д.с. є фактично заступниками міні­стрів. У Мексиці та деяких інших країнах Латинської Америки Д.с. називаються міністри. Іноді Д.с. називають керівників неурядо­вих відомств (Румунія, Угорщи­на).

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — посадова особа, яка очолювала Секретаріат Кабінету Міністрів України з 29 травня 2001 р. по 3 червня 2003 р. Основ­ною функцією Д.с.К.М.У. була організація забезпечення діяль­ності Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів. Д.с.К.М.У. призначався на посаду та звіль­нявся з неї Президентом України за поданням Прем'єр-міністра на строк повноважень голови дер­жави. Д.с.К.М.У. — державний службовець, який мав першого заступника та заступників.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР МІНІСТЕРСТВА — посадова особа, яка належить до числа керівників відповідного міністер­ства, на яку покладається забез­печення діяльності міністра та організація поточної роботи з виконання покладених на міні­стерство завдань. В Україні інсти­тут Д.с.м. був запроваджений Указом Президента України від

29 травня 2001 р. "Про чергові заходи щодо подальшого здій­снення адміністративної реформи в Україні". Введення посад Д.с.м. відповідало основним положен­ням Концепції адміністративної реформи. Запровадження посад Д.с.м. у системі виконавчої влади України заклало основи роботи вищого ешелону державної служ­би за європейськими стандарта­ми, а також дало можливість підійти до реального вирішення таких фундаментальних завдань адміністративної реформи: а) звільнення членів Кабінету Міні­стрів України від обов'язків адмі­ністративно-оперативного керів­ництва апаратом; б) забезпечення професійної стабільності та певної незалежності управлінського апа­рату від політичної кон'юнктури; в) збереження послідовності у роботі адміністративного апарату, інституційної пам'яті, формуван­ня політично толерантної, неупе-редженої державної служби. Однак, певні затримки у процесі прийняття Верховною Радою України законодавчих актів з питань організації та діяльності центральних органів виконавчої влади та статусу їхніх керівників змусили Президента України повернутися до попередньої системи керівництва міністер­ствами. Відповідно до Указу від 26 травня 2003 р. "Про деякі захо­ди щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів

виконавчої влади" було ліквідова­но посади Д.с.м., їхніх перших заступників та заступників і вве­дено посади перших заступників та заступників міністрів. Таким чином, інститут Д.с.м. проіснував в Україні два роки.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР УКРАЇНИ — керівник Секрета­ріату Президента України (з 24 січня по 14 жовтня 2005 року). Д.с.У. здійснює загальне керів­ництво Секретаріатом, коорди­нує діяльність усіх його струк­турних підрозділів. Крім того Д.с.У.: представляє за доручен­ням Глави держави Секретаріат у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями; координує діяль­ність консультативних, дорад­чих та інших допоміжних орга­нів і служб, радників та науко­вих консультантів; забезпечує підготовку для Президента ана­літичних, інформаційних, довід­кових та інших документів, матеріалів для доповідей і висту­пів; організовує та контролює виконання доручень Глави дер­жави; розподіляє обов'язки між першими заступниками та заступниками Д.с.У, координує діяльність постійних представ­ників та уповноважених Прези­дента України; вносить Главі держави пропозиції щодо приз­начення на посади і звільнення з посад перших заступників,

заступників Державного секре­таря; радників, наукових кон­сультантів і референтів Прези­дента, постійних представників, уповноважених Президента та інших, призначення на посади і звільнення з посад яких нале­жить до повноважень Глави дер­жави; призначає на посади і звільняє з посад працівників Секретаріату. Д.с.У затверджує штатний розпис Секретаріату та структуру його підрозділів у межах граничної чисельності працівників, затвердженої Пре­зидентом України, а також поло­ження про самостійні структурні підрозділи Секретаріату.

ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ

— особа, яка на професійних засадах обіймає посаду в держав­ному органі або його апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й отримує заробітну плату за раху­нок державних коштів.

ДЕРЖАВНІ ПОСЛУГИ —

послуги, які є результатом реалі­зації законодавчо встановлених завдань і функцій державних органів, спрямованих на вико­нання зобов'язань держави перед громадянами, їх об'єднаннями, фізичними і юридичними особа­ми (споживачами) у сфері забез­печення їх прав і свобод. Термін Д.п. об'єднує адміністративні (див. Адміністративна послуга),

управлінські (див. Управлінська послуга), соціальні послуги (див. Соціальні послуги).

ДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх ком­плекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ —

система економічних відносин, за допомогою яких органи державної влади розподіляють та перерозпо­діляють вартість валового націо­нального продукту (ВНП), який є об'єктом фінансових відносин, відповідно до покладених на них функцій. Оскільки держава сама нічого не створює (фінансові ресурси підприємств і населення надходять до державних фінансів за допомогою податкової системи, страхових, митних, гарантних платежів), то вона перерозподіляє частину ВНП на свої потреби, цен­тралізуючи її у загальнодержав­них фондах, насамперед у держав­ному бюджеті.

ДЕРЖАВНО-ВЛАДНІ ПОВНОВАЖЕННЯ — повнова­ження органу виконавчої влади щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані.