Розпорядчий документ

— акт, що видається органом виконавчої влади у процесі здій­снення ним виконавчо-розпоряд­чої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань від­повідно до наданої компетенції. До Р.д. відносяться: постанови і розпорядження Кабінету Міні­стрів України (див. Постанова), накази міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої влади (див. Наказ), постанови, рішення (див. Рішення) і розпо­рядження Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, розпо-

рядження голів місцевих дер­жавних адміністрацій (див. Роз­порядження).

РОЗПОРЯДЧІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — адміністратив­ні методи державного управлін­ня, що спрямовані на вирішення конкретних ситуацій організа­ційної роботи, пов'язаних із роз­порядчою діяльністю та не перед­бачених регламентами. Р.м.у. мають активний та пасивний характер. До першого належать: накази, постанови, розпоря­дження, рішення, директиви, резолюції, вказівки тощо. Активний розпорядчий вплив за формою може бути усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої пере­ваги: усна — більш оперативна, документальна — формалізована і сприяє кращому обліку і кон­тролю виконання розпоряджень. До пасивних Р.м.у. відносять: інструктування, інформування, рекомендація, ревізія, контроль, моніторинг тощо. Відповідним їх документальним оформленням є: інструкція, правила, керівниц­тво, акт, рекомендація, методи­ка, пам'ятка тощо.

РОЗПОРЯДЧО-УПРАВЛІНСЬКА ФУНКЦІЯ —

складова діяльності органів вико­навчої влади, що полягає у забез­печенні прав і свобод людини й громадянина; здійснення заходів

щодо забезпечення обороноздат­ності й національної безпеки, гро­мадського порядку, боротьби зі злочинністю; здійсненні керів­ництва підпорядкованими секто­рами, галузями державного управ­ління, об'єктами з державною часткою власності; складанні та забезпеченні виконання держав­ного бюджету; здійсненні зовніш­ньої і внутрішньої політики дер­жави; проведенні фінансової, цінової, інвестиційної, податко­вої, митної, зовнішньоекономіч­ної політики держави; застосу­ванні разом із методами переко­нання і засобів державного при­мусу; виконанні контрольних функцій як відомчого так і поза­відомчого характеру.

Розпорядчо-юридичні

ДІЇ — методи державного управ­ління, спрямовані на правове регулювання поточної управ­лінської діяльності. Р.-ю.д. є невід'ємним елементом будь-якої адміністративно-управлінської діяльності, адже важко уявити

адміністративний орган без здій­снення юридичних дій, що сто­суються організаційних, кадро­вих та фінансових питань (пере­міщення персоналу, затверджен­ня організаційної структури, витрачання бюджетних коштів тощо). Причому, в сфері держав­ного управління такі дії здійсню­ються як відносно підпорядкова­них об'єктів управління, так і щодо внутрішньоорганізаційних параметрів.

РОТАЦІЯ КАДРІВ (лат. rota-tio, від roto — обертаюсь) — гори­зонтальне та вертикальне перемі­щення державних службовців на посадах у структурних підрозді­лах, у яких вони працюють, та інших органах (у т. ч. різного територіального розташування) з метою: а) набуття ними нових знань, умінь, професійних нави­чок, необхідних для кар'єрного просування; б) підвищення ефек­тивності їхньої роботи; в) подо­лання корупційних явищ у сфері державної служби.

голосування з питання про дові­ру уряду. С.м.т. була сформульо­вана у Великій Британії і стала практичним явищем в інших країнах з парламентською фор­мою державного правління. Реа­лізація положень цієї теорії на практиці, що передбачає пряму участь виборців у формуванні уряду, отримала своє втілення в Ізраїлі, де прем'єр-міністр обира­ється безпосередньо виборцями у ході парламентських виборів. С.м.т. до певної міри є протива­гою теорії парламентаризму, оскільки обґрунтовує зменшення представницького правління на користь посилення виконавчої влади.

СЕКРЕТАРІАТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ — постійно діючий допоміжний орган, що утворю­ється Президентом України для здійснення його повноважень. Основними завданнями С.П.У. є забезпечення виконання главою держави його конституційних обов'язків та повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості. Для виконання основного завдання С.П.У. здій­снює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, мате­ріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реаліза­ції Президентом України визна­чених Конституцією України повноважень глави держави.

До складу С.П.У. входять: Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секре­таріату, заступник Глави Секрета­ріату; Представник Президента у Верховній Раді, Представник Пре­зидента в Кабінеті Міністрів, Представник Президента в Кон­ституційному Суді; Офіс Прези­дента України, Прес-секре-тар Президента, Служба Глави Секретаріату; Прес-служ­ба; Інформаційна служба; Служ­ба підготовки виступів Президен­та; Головна державно-право­ва служба; Служба Державного Протоколу і Церемоніалу; Режим­но-секретний відділ; Головна служба документального забезпе­чення; Служба зведення та страте­гічного планування; Головна служба регіональної та кадрової політики; Головна служба полі­тичного аналізу; Головна служба зовнішньої політики; Головна служба оборонної політи­ки; Головна служба правової полі­тики; Головна служба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально-економічної політики; Головна служба гумані­тарної політики; Служба ситуатив­ного аналізу; Служба забезпечення прав людини — Приймальня гро­мадян; Служба забезпечення діяльності Комісії державних нагород та геральдики; Служба забезпечення діяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства; Служба

САМОСТІЙНОГО МАНДАТА ТЕОРІЯ — концепція, спрямова­на на обґрунтування зростаючої ролі та самостійності уряду в дер­жавному механізмі. Згідно із С.м.т. на парламентських вибо­рах електорат не стільки підтри­мує конкретного кандидата у депутати, скільки урядову полі-

тику, провідником якої він буде у законодавчому органі. Т. ч. через волевиявлення виборчого корпу­су надається певний мандат уряду, який має діяти в інтересах виборців з мінімізованими впли­вами на нього парламенту. Відпо­відно парламентські вибори перетворюються у своєрідне

182

забезпечення діяльності Комісії при Президентові України у питаннях помилування; Служба забезпечення зв'язків з Верховною радою України; Служба забезпе­чення зв'язків з Кабінетом Міні­стрів України; Служба забезпечен­ня зв'язків з Конституційним Судом України; Служба матеріаль­ного забезпечення.

Очолює С.П.У. Глава Секрета­ріату Президента України, який призначається на посаду і звіль­няється з посади Президентом України.

Положення про С.П.У., його структуру, граничну чисельність працівників та кошторис видат­ків у межах коштів, передбаче­них у Державному бюджеті, затверджує Президент України за поданням Глави С.П.У.

СЕКТОР — структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний завідувачем, утворюється у скла­ді відділу у разі необхідності відокремлення виконання більш важливих та перспективних зав­дань від поточних, з чисельністю не менш як два працівники.

СЕМІНАР — організаційна форма управлінської діяльності, метою якої є підвищення ділової кваліфікації і надання методич­них консультацій з питань зако­нодавства та управлінської діяль­ності державних службовців.