Стиль управління

сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення зав­дань і проблем, що використову­ються в практичній діяльності керівником. Розрізняють демокра­тичний та авторитарний Су. Демо­кратичний Су. дає змогу залучити до процесу формування політики організації та її реалізації макси­мально можливу кількість членів організації. Авторитарний перед­бачає одноосібний керівний вплив, що ґрунтується на силових мето­дах управління. Су. залежить від:

а)    особистісних характеристик керівника, рівня його загальної культури і управлінської зокрема;

б) використовуваних ним у процесі управлінської діяльності методів та засобів управління; в) ситуації, у якій здійснюється управлінська діяльність.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ — процес виро­блення довгострокової стратегії розвитку відповідної галузі, що

фокусується на довгостроковій перспективі діяльності органу виконавчої влади у певному сек­торі державного управління, з визначенням цілей, ресурсів і засобів, за допомогою яких ці цілі можуть бути досягнуті, та очіку­ваних результатів цієї діяльності. Іншими словами С.п. це: 1) систе­матичний спосіб управління змі­нами і створення оптимальних параметрів майбутнього; 2) осо­бливий механізм регулювання планових рішень, оформлених у вигляді стратегій, концепцій, пріоритетів; 3) систематичний процес, за допомогою якого орга­ни виконавчої влади прогнозують і планують свою діяльність на майбутнє з урахуванням сильних і слабких сторін, потенціалу та викликів. Основні параметри С.п. повинні бути відображені у формалізованих документах (гаприклад, у Стратегічному плані розвитку галузі).

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ КАДРІВ — системне визначення кількісних та якісних параме­трів потреб у кадровому забезпе­ченні органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, що базується на конституцій­них, законодавчих засадах, і виз­начається основними положен­нями послань Президента Украї­ни до Верховної Ради України.

Стратегічне управління

—   управлінська діяльність, що пов'язана з постановкою цілей і завдань органу виконавчої влади та з підтримкою взаємовідносин між ним і навколишнім середо­вищем, що надає можливість органу оптимально здійснювати поставлені функції, досягати організаційних цілей, відповідає його внутрішнім можливостям та дає змогу залишатися сприйнят­ливим до потреб об'єктів держав­ного управління та зовнішніх викликів. Система Су. склада­ється з двох взаємодоповнюючих підсистем: а) аналізу та плану­вання стратегії органу; б) управ­ління стратегічними проблемами у реальному часі.

СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН —

формалізований документ, що розробляється на підставі страте­гії і визначає конкретні заходи, їх послідовність, строки, ресур­си, відповідальність.

СТРАТЕГІЯ (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) — детальний всеохоплюючий довго­строковий курс розвитку організа­ції, спрямований на перспективу з метою реалізації місії (основного призначення) організації та цілей, що її конкретизують.

Структура організації

—   конструкція організації, що базується на логічних взаємо-

співвідношеннях рівнів управ­ління і функціональних сфер, побудованих у такій формі, яка дає змогу найбільш ефективно здійснювати управління органі­зацією та досягати її мети. У структурі управління організа­цією виділяють такі елементи: а) ланки (див. Ланка управління); б) рівні управління (див. Рівень управління); в) внутрішні зв'яз­ки (див. Внутрішні зв'язки).

СТРУКТУРНЕ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адмі­ністративний метод державного управління, який включає орга­нізаційні форми управління, що відображають основні елементи і взаємозв'язок внутрішніх струк­тур. Мета Ср. — досягнення необхідної уніфікації форм управ­ління однотипних адміністратив­них структур. Прикладом Ср. можуть слугувати положення про управління, відділи, служби органів виконавчої влади.