Організаційна форма управлінської діяльності

— діяльність з організації внутріш­ньої роботи управлінського апара­ту, а саме — розподіл службових обов'язків, заходи щодо оптималь­ного поєднання єдиноначальності та колегіальності, інструктуван­ня службовців (роз'яснення мети, змісту, функцій, особливостей нор­мативно-правових актів тощо), встановлення загального та індиві­дуального режиму роботи, підго­товка та проведення засідань, нарад, колегій тощо.

організаційна функція

УПРАВЛІННЯ — процес ство­рення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для дося­гнення мети організації. Склад О.ф.у. передбачає такі три основ­ні фази: 1) фаза почину (ініцію­вання) бере початок від першого задуму організації до стадії реального формування її апара­ту; 2) фаза облаштування (коор­динації) триває від початку фор­мування до поточної діяльності; 3) фаза розпорядча (адміністру­вання) здійснюється у сформова­ному апараті за визначеними напрямами як поточне керівниц­тво діяльністю організації. Виді­ляють такі аспекти О.ф.у.: а) вза­ємовідносини повноважень, що забезпечують розподіл та коорди­націю завдань між рівнями управ­ління; б) створення управлінсь­кої системи — суб'єктів та об'єк­тів управління і встановлення зв'язків між ними; в) удосколен-ня управлінської системи.

Організаційно-технічні вимоги до актів

УПРАВЛІННЯ — вимоги, що полягають у дотриманні правил оформлення актів управління, які мають відповідати техніко-юридичним вимогам та мовним і термінологічним стандартам, узгоджуватися з раніше прийня­тими актами, викладатися гра­мотно, згідно з правописом.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ —

сукупність органів виконавчої влади, об'єднаних пердметами їх відання і компетенцій, а також від­повідними організаційними взає­мозв'язками, які забезпечують цілісний управлінський вплив на відповідні сектори (галузі) держав­ного управління.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — принципи, що визна­чають організаційні засади функ­ціонування інституту державної служби. До цієї групи можна відне­сти такі принципи: єдність системи державної служби; політична ней­тральність державної служби; рів­ність доступу до державної служ­би; ієрархічність системи держ-служби; уніфікованість державної служби; стабільність інституту державної          служби; ефектив-

ність держслужби; система заслуг.

ОРГАНІЗАЦІЯ — сукупність процесів чи дій, що полягають у раціональному сполученні та впорядкуванні всіх елементів певного об'єкта у часі та просторі таким чином, щоб кожен із них сприяв успіху його діяльності.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ —

набір форм і методів розподілу влади по вертикалі (за рівнями),

на кожному рівні по горизонталі і за функціями.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ КАР'ЄРИ — постійне супроводжен­ня процесу розвитку державних службовців шляхом планування, реалізації організаційних, мотива­ційних і моніторингових заходів, спрямованих на створення сприят­ливих умов для підвищення вико­ристання потенціалу їх кар'єри.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функ­ції, що відображають роль дер­жавної служби в суспільстві, спрямовані на підтримку життє­діяльності суспільства. До О.ф.д.с. відносять такі: 1) забезпе­чення реалізації державної полі­тики в управлінні суспільними процесами; 2) забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на кон­ституційних засадах; 3) захист прав та свобод людини і громадя­нина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлін­ських послуг на високому рівні; 4) створення умов для залучення на державну службу найбільш про­фесійних та відданих справі кадрів — фахівців нової генерації.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — функції, що породжуються основними завдан-

нями державного управління та спрямовані на зміцнення консти­туційно встановлених суспільних відносин, державного устрою, визначають базові принципи функціонування державного механізму, забезпечують захист прав і свобод громадян та стабіль­ність міжнародного становища держави. О.ф.у. — це ті, що покликані служити колективним (загальним) інтересам суспільства для вирішення завдань політико-адміністративного, економічного та соціокультурного характеру. До О.ф.у. відносять такі: а) полі-тико-адміністративні, що забезпе­чують функціонування державно­го механізму та стабільність кон­ституційно встановлених суспіль­них відносин (див. Політико-ад-міністративні функції управлін­ня); б) економічні, котрі уособлю­ють господарсько-організаційну діяльність держави (див. Еконо­мічні функції управління); в) соціальні, які покликані реалізо­вувати державну соціальну полі­тику (див. Соціальні функції управ­ління); г) гуманітарні — спрямо­вані на функціонування та розви­ток духовно-інтелектуальної сфери (освіти, науки і культури) (див. Гуманітарні функції управ­ління).

ОСОБИСТИЙ ПРИЙОМ ГРОМАДЯН — прийом громадян посадовими особами органів влади, за результатами якого

приймаються рішення, що опрацьовуються відповідними службами, у результаті чого готуються проекти доручень, які розглядаються посадовими осо­бами органів влади. О.п.г. прово­диться у порядку, встановленому ст. 23 Закону України "Про звер­нення громадян". Інформація про порядок і графік О.п.г. чле­нами Кабінету Міністрів України публікується у газеті "Урядовий кур'єр", розміщується на Єдино­му веб-порталі Уряду та у прий­мальні Кабінету Міністрів Украї­ни. Для ведення О.п.г. відводить­ся відповідним чином обладнане місце. Звернення громадян роз­глядаються і вирішуються у тер­мін не більш як один місяць від дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчен­ня, — невідкладно, однак, не піз­ніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний строк вирішити порушені у звер­ненні питання неможливо, керів­ник відповідного органу або його заступник встановлює необхід­ний термін для розгляду, про що повідомляється особі, яка його подала. При цьому загальний термін вирішення порушених у зверненні питань не може пере­вищувати сорока п'яти днів.

ОФІЦІЙНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ — визначений в уста­новленому порядку друкований засіб масової інформації, офіцій-

не оприлюднення в якому норма­тивно-правового акта гарантує йому повне і точне відтворення прийнятого тексту та має значен­ня для визначення строку наб­рання ним чинності. Згідно з Указом Президента "Про поря­док офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. О.д.в. є: журнали "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради Укра­їни", газета "Урядовий кур'єр". Громадяни, державні органи, підприємства, установи, органі­зації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосо­вувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабі­нету Міністрів України, тільки опубліковані в О.д.в.

ОФІЦІЙНЕ ОПРИЛЮДНЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ — важливий етап набуття чинності нормативно-правових актів, який полягає у вміщенні прийнятого документа у відповід­ному друкованому виданні з метою широкого ознайомлення з його змістом громадськості та окремих громадян, а також дер­жавних органів. Відповідно до ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки гро­мадян, не доведені до відома насе-

лення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Норматив­но-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян та зареєстровані у Міністерстві юсти­ції України, повинні бути опри­люднені у встановленому поряд­ку. Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабіне­ту Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіцій­ного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Закони України, інші акти Вер­ховної Ради, акти Президента, Кабінету Міністрів не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях (див. Офіційне друковане видан­ня). Акти Верховної Ради, Прези­дента, Кабінету Міністрів можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. О.о.н.-п.а. здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. У такому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офі­ційного застосування. Акти Вер-

ховної Ради, Президента, Кабіне­ту Міністрів, які не мають загаль­ного значення чи нормативного характеру, можуть не публікува­тися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежу­вальними грифами офіційно опри­люднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самовряду­вання і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Що стосується відомчих нормативно-правових актів, то законом ще не визначено процеду­ру доведення до відома громадян зазначених актів. Тому це може бути будь-який спосіб оприлюд­нення через засоби масової інфор­мації: газети, телебачення, радіо. Крім того, ст. 29 Закону України "Про інформацію" зазначає, що поширення інформації здійсню­ється не лише через пресу, а й без­посереднім наданням її заінтере­сованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Неопубліковані акти набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органа­ми місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набран­ня ними чинності.

ОФІЦІЙНІ ДРУКОВАНІ ОРГАНИ — періодичні друкова­ні засоби масової інформації, засновником (співзасновником)

яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня, метою діяльності яких є інформування про діяльність від­повідного органу державної влади чи місцевого самовряду­вання (газети, журнали, вісники, часописи, відомості, бюлетені, збірники тощо).

ОЦІНЮВАННЯ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ —

процедура перевірки діяльності державних службовців відповід­но до посадових інструкцій, осо­бистих планів роботи та порів­няння якості їх роботи із визна­ченими критеріями і показника­ми, що здійснюється безпосеред­нім керівником шляхом спосте­реження та контролю. О.п.д. здійснюється державним служ­бовцем через самооцінювання та оцінювання безпосереднім керів­ником, результати якого зано­сяться до форми бланка щорічної оцінки та додатка до неї. Держав­ний службовець повинен висло­вити свою точку зору, визначити проблемні питання, а також установити для себе конкретну мету в удосконаленні професі­оналізму. Безпосередній керів­ник оцінює виконання держ-службовцем посадової інструк­ції, особистого плану роботи, виз­наченого на початку звітного періоду, окремих доручень, зав­дань, перевіряє своєчасніть, якість, результативність їх вико-

нання, з ясовує причини продов­ження термінів виконання зав­дань, змін до плану тощо. За результатами оцінювання і сам­ооцінювання керівником виста­вляється підсумкова оцінка, яка може бути такою: а) низька — державний службовець повинен поліпшити свою роботу, щоб уни­кнути постійного втручання керівника для корекції результа­ту його роботи; б) задовільна — державний службовець досяг певних результатів, воло­діє певним обсягом навичок, необхідних для виконання поса­дових обов'язків, і повинен спря­мовувати свою діяльність на ті складові, які примушують керів­ника інколи вносити корективи у результати роботи; в) добра — державний службовець досяг результатів володіння навичка­ми й уміннями, унеможливив необхідне втручання керівника у результати роботи, спрямував зусилля на запровадження інно-ваційного стилю пошуку рішень; г) висока — державний службовець перевищив очікувані результати, виявив ґрунтовні знання і навички, застосував інноваційний стиль у виконанні своїх обов'язків і доручень.

п

ПАРЛАМЕНТСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ —

форма взаємовідносин між зако­нодавчою та виконавчою гілками влади, властива парламентським республікам, що характеризуєть­ся значною залежністю уряду від рішень парламенту, а функціону­вання уряду можливе лише за підтримки більшості депутатів. За такої системи відмова парла­менту у довірі уряду спричиняє його відставку або достроковий розпуск парламенту, оголошення нових виборів з наступним новим призначенням уряду.

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ — форма державного контролю за діяльністю уряду з боку законодавчого органу. П.к. за виконавчою владою має полі­тичний характер — спрямований на політичну діяльність уряду та його членів. Основними формами П.к. є: контроль парламенту через установчу функцію під час формування уряду, призначення вищих посадових осіб; постанов­ка питання про довіру уряду; пар­ламентське розслідування та деякі інші. Наслідком П.к. може бути відставка уряду в цілому або окремих його членів. В Україні ефективний систематичний кон­троль здійснюють комітети Вер­ховної Ради, що властиво всім демократичним державам. Кон-

трольна діяльність депутатів виражається у праві звертатися із запитом до Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів державної влади, а також до керівників підприємств, уста­нов і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм влас­ності. Такі запити можуть бути як усними, так і письмовими. За ними перелічені органи (посадові особи) зобов'язані повідомити народному депутатові України про результати розгляду запиту. У багатьох парламентах світу щотижня надається час для усних запитань депутатів членам уряду (т. зв. "час запитань"). Осо­бливим різновидом П.к. є фінан­совий контроль, що здійснюється через спеціальні органи парла­менту (див. Фінансовий кон­троль). В Україні контроль за використанням коштів держав­ного бюджету від імені Верховної ради України здійснює Рахунко­ва палата. Ще однією формою парламентського контролю за урядом можна вважати діяль­ність інституту омбудсменів (див. Омбудсмен).

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ — проце­дура формування уряду безпосе­редньо законодавчим органом на основі результатів виборів до парламенту.