- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Організаційна форма управлінської діяльності
— діяльність з організації внутрішньої роботи управлінського апарату, а саме — розподіл службових обов'язків, заходи щодо оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності, інструктування службовців (роз'яснення мети, змісту, функцій, особливостей нормативно-правових актів тощо), встановлення загального та індивідуального режиму роботи, підготовка та проведення засідань, нарад, колегій тощо.
організаційна функція
УПРАВЛІННЯ — процес створення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації. Склад О.ф.у. передбачає такі три основні фази: 1) фаза почину (ініціювання) бере початок від першого задуму організації до стадії реального формування її апарату; 2) фаза облаштування (координації) триває від початку формування до поточної діяльності; 3) фаза розпорядча (адміністрування) здійснюється у сформованому апараті за визначеними напрямами як поточне керівництво діяльністю організації. Виділяють такі аспекти О.ф.у.: а) взаємовідносини повноважень, що забезпечують розподіл та координацію завдань між рівнями управління; б) створення управлінської системи — суб'єктів та об'єктів управління і встановлення зв'язків між ними; в) удосколен-ня управлінської системи.
Організаційно-технічні вимоги до актів
УПРАВЛІННЯ — вимоги, що полягають у дотриманні правил оформлення актів управління, які мають відповідати техніко-юридичним вимогам та мовним і термінологічним стандартам, узгоджуватися з раніше прийнятими актами, викладатися грамотно, згідно з правописом.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ —
сукупність органів виконавчої влади, об'єднаних пердметами їх відання і компетенцій, а також відповідними організаційними взаємозв'язками, які забезпечують цілісний управлінський вплив на відповідні сектори (галузі) державного управління.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — принципи, що визначають організаційні засади функціонування інституту державної служби. До цієї групи можна віднести такі принципи: єдність системи державної служби; політична нейтральність державної служби; рівність доступу до державної служби; ієрархічність системи держ-служби; уніфікованість державної служби; стабільність інституту державної служби; ефектив-
ність держслужби; система заслуг.
ОРГАНІЗАЦІЯ — сукупність процесів чи дій, що полягають у раціональному сполученні та впорядкуванні всіх елементів певного об'єкта у часі та просторі таким чином, щоб кожен із них сприяв успіху його діяльності.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ —
набір форм і методів розподілу влади по вертикалі (за рівнями),
на кожному рівні по горизонталі і за функціями.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ КАР'ЄРИ — постійне супроводження процесу розвитку державних службовців шляхом планування, реалізації організаційних, мотиваційних і моніторингових заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для підвищення використання потенціалу їх кар'єри.
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функції, що відображають роль державної служби в суспільстві, спрямовані на підтримку життєдіяльності суспільства. До О.ф.д.с. відносять такі: 1) забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами; 2) забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах; 3) захист прав та свобод людини і громадянина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінських послуг на високому рівні; 4) створення умов для залучення на державну службу найбільш професійних та відданих справі кадрів — фахівців нової генерації.
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — функції, що породжуються основними завдан-
нями державного управління та спрямовані на зміцнення конституційно встановлених суспільних відносин, державного устрою, визначають базові принципи функціонування державного механізму, забезпечують захист прав і свобод громадян та стабільність міжнародного становища держави. О.ф.у. — це ті, що покликані служити колективним (загальним) інтересам суспільства для вирішення завдань політико-адміністративного, економічного та соціокультурного характеру. До О.ф.у. відносять такі: а) полі-тико-адміністративні, що забезпечують функціонування державного механізму та стабільність конституційно встановлених суспільних відносин (див. Політико-ад-міністративні функції управління); б) економічні, котрі уособлюють господарсько-організаційну діяльність держави (див. Економічні функції управління); в) соціальні, які покликані реалізовувати державну соціальну політику (див. Соціальні функції управління); г) гуманітарні — спрямовані на функціонування та розвиток духовно-інтелектуальної сфери (освіти, науки і культури) (див. Гуманітарні функції управління).
ОСОБИСТИЙ ПРИЙОМ ГРОМАДЯН — прийом громадян посадовими особами органів влади, за результатами якого
приймаються рішення, що опрацьовуються відповідними службами, у результаті чого готуються проекти доручень, які розглядаються посадовими особами органів влади. О.п.г. проводиться у порядку, встановленому ст. 23 Закону України "Про звернення громадян". Інформація про порядок і графік О.п.г. членами Кабінету Міністрів України публікується у газеті "Урядовий кур'єр", розміщується на Єдиному веб-порталі Уряду та у приймальні Кабінету Міністрів України. Для ведення О.п.г. відводиться відповідним чином обладнане місце. Звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більш як один місяць від дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, однак, не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлює необхідний термін для розгляду, про що повідомляється особі, яка його подала. При цьому загальний термін вирішення порушених у зверненні питань не може перевищувати сорока п'яти днів.
ОФІЦІЙНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ — визначений в установленому порядку друкований засіб масової інформації, офіцій-
не оприлюднення в якому нормативно-правового акта гарантує йому повне і точне відтворення прийнятого тексту та має значення для визначення строку набрання ним чинності. Згідно з Указом Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. О.д.в. є: журнали "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур'єр". Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, тільки опубліковані в О.д.в.
ОФІЦІЙНЕ ОПРИЛЮДНЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ — важливий етап набуття чинності нормативно-правових актів, який полягає у вміщенні прийнятого документа у відповідному друкованому виданні з метою широкого ознайомлення з його змістом громадськості та окремих громадян, а також державних органів. Відповідно до ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома насе-
лення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян та зареєстровані у Міністерстві юстиції України, повинні бути оприлюднені у встановленому порядку. Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Закони України, інші акти Верховної Ради, акти Президента, Кабінету Міністрів не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях (див. Офіційне друковане видання). Акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. О.о.н.-п.а. здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. У такому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Акти Вер-
ховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Що стосується відомчих нормативно-правових актів, то законом ще не визначено процедуру доведення до відома громадян зазначених актів. Тому це може бути будь-який спосіб оприлюднення через засоби масової інформації: газети, телебачення, радіо. Крім того, ст. 29 Закону України "Про інформацію" зазначає, що поширення інформації здійснюється не лише через пресу, а й безпосереднім наданням її заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Неопубліковані акти набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
ОФІЦІЙНІ ДРУКОВАНІ ОРГАНИ — періодичні друковані засоби масової інформації, засновником (співзасновником)
яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, метою діяльності яких є інформування про діяльність відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування (газети, журнали, вісники, часописи, відомості, бюлетені, збірники тощо).
ОЦІНЮВАННЯ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ —
процедура перевірки діяльності державних службовців відповідно до посадових інструкцій, особистих планів роботи та порівняння якості їх роботи із визначеними критеріями і показниками, що здійснюється безпосереднім керівником шляхом спостереження та контролю. О.п.д. здійснюється державним службовцем через самооцінювання та оцінювання безпосереднім керівником, результати якого заносяться до форми бланка щорічної оцінки та додатка до неї. Державний службовець повинен висловити свою точку зору, визначити проблемні питання, а також установити для себе конкретну мету в удосконаленні професіоналізму. Безпосередній керівник оцінює виконання держ-службовцем посадової інструкції, особистого плану роботи, визначеного на початку звітного періоду, окремих доручень, завдань, перевіряє своєчасніть, якість, результативність їх вико-
нання, з ясовує причини продовження термінів виконання завдань, змін до плану тощо. За результатами оцінювання і самооцінювання керівником виставляється підсумкова оцінка, яка може бути такою: а) низька — державний службовець повинен поліпшити свою роботу, щоб уникнути постійного втручання керівника для корекції результату його роботи; б) задовільна — державний службовець досяг певних результатів, володіє певним обсягом навичок, необхідних для виконання посадових обов'язків, і повинен спрямовувати свою діяльність на ті складові, які примушують керівника інколи вносити корективи у результати роботи; в) добра — державний службовець досяг результатів володіння навичками й уміннями, унеможливив необхідне втручання керівника у результати роботи, спрямував зусилля на запровадження інно-ваційного стилю пошуку рішень; г) висока — державний службовець перевищив очікувані результати, виявив ґрунтовні знання і навички, застосував інноваційний стиль у виконанні своїх обов'язків і доручень.
п
ПАРЛАМЕНТСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ —
форма взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади, властива парламентським республікам, що характеризується значною залежністю уряду від рішень парламенту, а функціонування уряду можливе лише за підтримки більшості депутатів. За такої системи відмова парламенту у довірі уряду спричиняє його відставку або достроковий розпуск парламенту, оголошення нових виборів з наступним новим призначенням уряду.
ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ — форма державного контролю за діяльністю уряду з боку законодавчого органу. П.к. за виконавчою владою має політичний характер — спрямований на політичну діяльність уряду та його членів. Основними формами П.к. є: контроль парламенту через установчу функцію під час формування уряду, призначення вищих посадових осіб; постановка питання про довіру уряду; парламентське розслідування та деякі інші. Наслідком П.к. може бути відставка уряду в цілому або окремих його членів. В Україні ефективний систематичний контроль здійснюють комітети Верховної Ради, що властиво всім демократичним державам. Кон-
трольна діяльність депутатів виражається у праві звертатися із запитом до Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів державної влади, а також до керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Такі запити можуть бути як усними, так і письмовими. За ними перелічені органи (посадові особи) зобов'язані повідомити народному депутатові України про результати розгляду запиту. У багатьох парламентах світу щотижня надається час для усних запитань депутатів членам уряду (т. зв. "час запитань"). Особливим різновидом П.к. є фінансовий контроль, що здійснюється через спеціальні органи парламенту (див. Фінансовий контроль). В Україні контроль за використанням коштів державного бюджету від імені Верховної ради України здійснює Рахункова палата. Ще однією формою парламентського контролю за урядом можна вважати діяльність інституту омбудсменів (див. Омбудсмен).
ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ — процедура формування уряду безпосередньо законодавчим органом на основі результатів виборів до парламенту.