Документообіг

ОРГАНІЗАЦІЇ — специфічна

технологія діловодного процесу, який є сукупністю взаємопов'я­заних процедур, що забезпечу­ють рух документів в установі з моменту їх створення чи надходження і до завершення виконання чи відправки. Д.о. складається з роботи із вхідною, внутрішньою та вихідною доку­ментацією. Зокрема, його скла­довими є: попередній розгляд документів; реєстрація докумен­тів; резолюція посадової особи; оформлення документів; дату­вання документів; індексація документів; узгодження доку­ментів; засвідчення документів; затвердження документів.

ДОКУМЕНТУВАННЯ —

регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими прави­лами, що забезпечує її юридичну силу, та спрямований на збере­ження всієї документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органу держав­ної влади та прийнятих рішень, протягом такого часу, поки ця документація становить цінність.

ДОПОМІЖНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — функції, що виходять із допоміжних завдань управління, безпосередньо не впливають на діяльність об'єкта управління, однак, покликані забезпечувати реалізацію основ­них і загальних функцій держав-

ного управління, а також жит­тєздатність самого органу вико­навчої влади та його структурних підрозділів. Саме в цьому й поля­гає їх забезпечувальний та допо­міжний характер. Прикметною рисою Д.ф.у. є спільність для всіх управлінських структур, без них діяльність останніх і неможлива. Серед Д.ф.у. виділяють такі: управління людськими ресурса­ми (див. Управління персона­лом); бюджетна функція (див. Бюджетна функція), юридично-судова функція (див. Юридична функція управління); діловодство (див. Діловодство) і документу­вання (див. Документування); зв'язки з громадськістю (див. Зв'язки з громадськістю).

ДОРУЧЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ — нормативний акт, що видається Президентом Украї­ни за результатами його робочих зустрічей, поїздок у регіони Укра­їни або з нагальних питань, що потребують оперативного вирі­шення і не передбачені актами глави держави. Після підписання доручення Президентом України, Глава Адміністрації Президента України затверджує план контро­лю за його виконанням.

ДОТАЦІЯ (лат. dotatio — дар, пожертвування, від лат. doto — наділяю) — кошти, що переда­ються з державного бюджету міс­цевим бюджетам, або з місцевих

бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня безпо­воротно для збалансування їх доходів і видатків. Розрізняють бюджетні Д. та Д. окремим орга­нізаціям.

ДУАЛІЗМ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (лат. dualis — двоїстий) — форма здійснення виконавчої влади, коли повноваження, при­таманні голові виконавчої влади, розподілені між двома суб'єкта­ми — главою держави і прем'єр-міністром. Дуалізм керівного центру урядової організації (дво­їстий центр) характеризується так званою біцефальністю (двого-лів'ям) — тобто певною подвій­ною підпорядкованістю виконав­чої влади. Зміст такого розподілу визначається конституційними нормами і державно-політичною практикою країни. Д.в.в. має місце у країнах зі змішаними (президентсько-парламентськи­ми) формами державного прав­ління, де всенародно обраний президент наділений широкими повноваженнями, перед яким уряд несе політичну відповідаль­ність. Здійснення урядом повно­важень виконавчої влади, як правило, відбувається під безпо­середнім керівництвом і контро­лем глави держави.

Саме така модель функціонує сьогодні в Україні, де повнова­ження у сфері виконавчої влади розподілені між Президентом

України та Прем'єр-міністром України, що на практиці призво­дить до дублювання функцій, конкуренції, певних розходжень між Кабінетом Міністрів і главою держави, Адміністрацією Прези­дента, обласними державними адміністраціями. Модель, що сьогодні склалася в нашій держа­ві, призвела до фактичного функ­ціонування у сфері виконавчої влади двох паралельних владних структур — президентської та урядової. її специфічність харак­теризується різним відношенням цих суб'єктів до виконавчої влади. Якщо уряд є окремою структурною ланкою системи органів виконавчої влади, то голова держави належить до неї лише функціонально. Згідно з моделлю двоїстого центру та від­повідно до Конституції України, уряд не повинен відігравати дру­горядну роль у сфері виконавчої влади, навпаки, саме цей орган повинен бути вищим у структурі цієї гілки влади, покликаний реалізовувати всі основні функ­ції виконавчої влади.

На жаль, сьогодні в Україні склалася система, що не відпові­дає зазначеним принципам функціонування виконавчої влади. Найбільш негативним фактором є те, що за президент­ською структурою закріплюєть­ся постійно зростаюча реальна влада, тоді як урядовій відво­диться роль виконавця політики,

що формується першою структу-     ним президентом, метою якого є

рою. Такий стан є результатом     уникнення прямої конфронтації

політичного компромісу між    та бажання максимального під-

парламентом та всенародно обра-     порядкування один одному.

Е

ЕКОНОМІЧНА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ — концеп­ція теорії мотивації, основною ідеєю якої є вплив економічних стимулів на вмотивованість пра­цівників без урахування соціаль­них аспектів людської поведінки.

ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ — метод дер­жавного управління, який поля­гає у сприянні розвитку науково-технічного прогресу, планово-ін­дикативного регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки в цілому та її складових сфер і галузей. Е.с. реалізується шля­хом запровадження: державних дотацій та субсидій, бюджетних позик, пільг в оподаткуванні, встановлення квот на виробниц­тво певних видів продукції, регу­лювання нижніх для товарови­робників і верхніх для спожива­чів рівнів цін, стимулювання цінами і матеріально-технічними ресурсами.

ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — система при­йомів і засобів прямої дії на суб'єкти підприємницької діяль­ності шляхом запровадження

фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнен­ня високих економічних резуль­татів. До Е.м.у. належать такі: 1) індикативне планування (див. Індикативне планування); 2) державне регулювання (див. Дер­жавне регулювання); 3) грошово-кредитна та фінансова політика (див. Грошово-кредитна та фінансова політика); 4) конку­рентна політика (див. Конку­рентна політика); 5) вплив на ринкове ціноутворення; 6) подат­кова політика (див. Податкова політика); 7) економічне стиму­лювання (див. Економічне сти­мулювання).

ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — уособлення господарсько-організаційних завдань держави, що виходять від керованого об'єкта — націо­нального господарства країни, спрямованих на гармонійне поєд­нання приватних і суспільних інтересів окремих індивідів, гос­подарств, соціальних груп, з метою забезпечення ефективно­сті функціонування ринкової

економіки, справедливого розпо­ділу доходів та сприяння мак-роекономічному зростанню і ста­більності економіки. До Е.ф.у. належать такі: 1) забезпечення правової бази і суспільної атмо­сфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової еконо­міки; 2) загальна координація економічної політики; 3) захист та заохочення конкуренції; 4) регулювання грошового обігу та діяльності комерційних банків; 5) контроль за оплатою праці; 6) контроль за рівнем інфляції та зайнятості.

ЕКСПЕРТИЗА ЦІННОСТІ ДОКУМЕНТІВ — всебічне вив­чення документів з метою їх вне­сення до Національного архівно­го фонду або вилучення з нього та встановлення термінів зберіган­ня. Е.ц.д. проводиться експерт­ними та експертно-перевірними комісіями за участю власника документів або його законних представників. Експертні комісії утворюються в архівних відділах районних державних адміністра­цій, архівних відділах міських рад, на підприємствах, в устано­вах та організаціях за рішенням їх керівників.