- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Відповідальність державного службовця
— категорія ділової етики, що означає здатність держслужбов-ця усвідомлювати і виконувати покладені на нього завдання й обов'язки, передбачати наслідки своїх вчинків, дій і бездіяльності, як для самостійної частини роботи, так і для суспільства в цілому. Залежно від характеру правопорушення (провини)
В.д.с може бути дисциплінарною (див. Дисциплінарна відповідальність), адміністративною (див. Адміністративна відповідальність), цивільно-правовою (див. Цивільно-правова відповідальність) та кримінальною (див. Кримінальна відповідальність). Ст. 38 Закону України "Про державну службу" визначила засади юридичної В.д.с, встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичної відповідальності: матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України); дисциплінарна (ст. 14 Закону України "Про державну службу"); адмі-
ністративна і кримінальна (ст. 16 Закону "Про державну службу", Закон "Про боротьбу з корупцією"), а також про звільнення з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ст. ЗО Закону "Про державну службу").
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — певний стан (режим) організаційних відносин між органами, за яким певний орган (посадова, службова особа) мають право застосовувати заходи дисциплінарної (службової) відповідальності до інших органів (посадових, службових осіб).
Відповідальність у державному управлінні
— 1) зобов'язання органів і службовців виконувати поставлені завдання і функції та нести відповідальність за результати їх виконання; 2) відносини, що забезпечують інтереси і свободу взаємопов'язаних сторін, що гарантовані суспільством і державою. Зміст В.д.у. розкривається у діях, спрямованих на забезпечення найбільш доцільних соціальних зв'язків. В.д.у. буває кількох видів: політична (див. Політична відповідальність), моральна (див. Моральна відповідальність), юридична (див. Юридична відповідальність)
ВІДСТАВКА ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою. Підставами для В.д.с. є: а) принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; б) примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину; в) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).
ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД ВИКОНАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ЗА ПОСАДОЮ — процедура проходження державної служби, що запроваджується стосовно державних службовців у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян. Рішення
про В.в.п.п. приймається керівником державного органу (посадовою особою), в якому працює цей службовець. Тривалість В.в.п.п. не перевищує часу службового розслідування, яке не може бути більше двох місяців. За матеріалами службового розслідування державний службовець може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством. Якщо правомірність рішення про В.в.п.п. не підтверджується висновками службового розслідування, рішення скасовується (див. Службове розслідування).
ВЩЕ-ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРИ УКРАЇНИ — заступники голови Уряду України, які відповідно до Конституції забезпечують виконання Основного Закону та законів України, актів глави держави і Кабінету Міністрів України, реалізацію повноважень Уряду у відповідних напрямах діяльності. До складу Кабінету Міністрів України входять чотири В.-п.-м.У.: Перший віце-прем'єр-міністр та три віце-прем'єр-міністри (питання європейської інтеграції; питання адміністративної та адміністративно-територіальної реформи; гуманітарні та соціальні питання).
В.-п.-м.У. згідно з розподілом повноважень: 1) забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабі-
нету Міністрів, проведення внутрішньої та зовнішньої політики у відповідних сферах діяльності шляхом визначення її пріоритетів, установлення контролю за реалізацією політики, здійснення інших повноважень Уряду; 2) забезпечують розроблення проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики, розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів у відповідних сферах діяльності; 3) відповідають за підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів, вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань; 4) забезпечують взаємодію Уряду з Президентом та Верховною Радою в процесі підготовки, прийняття і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, а також поточну діяльність Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади; 5) беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів, Ради міністрів АРК, у роботі відповідних колегіальних органів, що утворюються Президентом і Урядом, у засіданнях колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; 6) за дорученянм Прем'єр-міністра представляють Кабінет Міністрів у відносинах із Верховною Радою, іншими органами й організаціями в Україні та
за її межами; 7) ведуть переговори і підписують в установленому порядку міжнародні договори згідно з наданими повноваженнями; 8) представляють у Кабінеті Міністрів питання окремих центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Урядом; 9) забезпечують організацію співробітництва з органами місцевого самоврядування, їх добровільними об'єднаннями, а також установлення контролю за роботою місцевих органів виконавчої влади; 10) здійснюють керівництво відповідними консультативними і дорадчими органами (комісіями, радами тощо). У разі відсутності Прем'єр-міністра його обов'язки виконує Перший віце-прем'єр-міністр, у разі відсутності останнього чи одного з віце-прем 'єр-міні-стрів здійснення їх повноважень забезпечується у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ВЛАДА — реальна здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів (див. Влада державна).
ВЛАДА ДЕРЖАВНА — полі-тико-правовий інструмент забезпечення існування держави та
28
досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві. В.д. за обсягом і засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади, поширюючись на всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона здійснюється державою за допомогою спеціального апарату примусу або переконання, володіє монопольним правом видавати нормативно-правові акти, обов'язкові для всіх громадян даної держави. В.д. складається із трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової (див. Поділ державної влади).
ВЛАДА ПОЛІТИЧНА — один із найважливіших виявів влади, реальна здатність певної соціальної групи (нації, класу, організації, іншої спільноти) чи особистості втілювати свою волю за допомогою політики та правових норм, здійснювати організований вплив на суспільство.
ВНУТРІШНЄ ПОГОДЖЕННЯ НОРМАТИВНОГО АКТА — погодження із заінтересованими структурними підрозділами
суб'єкта нормотворення (посадовими особами, які відповідно до їх компетенції займаються
питаннями, порушеними в документі), у тому числі з юридичною службою. В.п.н.а. оформлюється на зворотному боці останнього аркуша документа шляхом візування, яке включає в себе візи: заступника керівника органу виконавчої влади, до компетенції якого входить вирішення питання, що регламентується актом; керівника підрозділу, що готує акт; керівників інших зацікавлених підрозділів; юридичної служби та літературного редактора.
ВНУТРІШНІ ЗВ'ЯЗКИ —
важливий елемент структури організації, які становлять інформаційну основу управління. Шляхом В.з. здійснюється передача інформації між елементами структури (керівниками та структурними підрозділами), здійснюється координація управлінської діяльності, досягається взаєморозуміння між учасниками управлінських процесів щодо досягнення цілей організації. Розрізняють вертикальні (див. Вертикальні зв'язки) та горизонтальні В.з. (див. Горизонтальні зв'язки).
ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ —
відомчий контроль для систематичної перевірки виконання рішень об'єктами управління, що відіграє важливу роль у зміцненні державної дисципліни, законності при формуванні органів виконавчої влади, підвищенні їх
виконавчої дисципліни. В.к. можна назвати ще адміністративним контролем. Його завданням є попередження випадків порушення дисципліни, вимог чинного законодавства, невиконання управлінських рішень, бюрократизму, корупції тощо. Адміністративний контроль за виконавською дисципліною та діяльністю в межах наданих повноважень в органах виконавчої влади здійснюється по управлінській вертикалі, а також за процесом надання ними управлінських послуг та забезпечення конституційних прав і свобод громадян. З метою посилення взаємодії державних органів, які здійснюють В.к., було створено Головне контрольне управління Адміністрації Президента України, на яке покладено функцію координації заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Глави Адміністрації Президента України органами виконавчої влади та їх посадовими особами, органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень. В апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій діють структурні підрозділи з контролю за виконанням актів та доручень Президента України.
ВНУТРІШНЬОАПАРАТНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функції, що відображають роль державної служби у системі державного механізму, спрямовані на створення умов для ефективної діяльності органів державної влади, управлінського апарату. До В.ф.д.с. відносяться: установлення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців; максимально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх ділових і професійних якостей, заслуг і результатів роботи; статистичний облік кадрів державної служби; оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат; формування дійового кадрового резерву; відповідне матеріально-технічне та технологічне забезпечення виконання державними службовцями їх функцій; організація професійного навчання персоналу державної служби; здійснення ефективного управління державною службою; розробка форм публічної відповідальності державного апарату.
ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА —
діяльність державних органів, установ і правлячих партій, спрямована на погодження інтересів різних соціальних груп країни, певне їх підпорядкування та можливе за даних умов задоволення, на збереження
існуючого державного ладу або його цілеспрямоване реформування, на забезпеченя цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства, на духовний та індустріальний поступ. В.п. визначає завдання у фінансовій, інвестиційній, податковій, економічній, соціальній, гуманітарній, науково-технічній, екологічній, правоохоронній сферах, обороноздатності та національної безпеки. У цих сферах уряд забезпечує проведення відповідної державної політики та розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку країни.
ВОТУМ ДОВІРИ — у країнах з парламентськими і деякими змішаними формами правління висловлене парламентом
(нижньою палатою) шляхом голосування схвалення політичної лінії, програми діяльності, законопроекту або певної акції уряду чи окремого міністра. Ініціатива постановки питання про В.д. може виходити від самого уряду, парламентських фракцій або депутатських груп.
ВОТУМ НЕДОВІРИ — одна з процедур притягнення уряду до політичної відповідальності, зокрема через висловлення недовіри уряду парламентом. Ініціатива постановки питання
про вотум довіри, у результаті розгляду якого можливе прийняття резолюції недовіри (осуду), може виходити від самого уряду, від парламентських фракцій або депутатських груп. Зазвичай висловлення В.н. є результатом ініціативи парламентської опозиції. Висловлення В.н. уряду на практиці призводить або до відставки даного уряду і формування нового, або до розпуску парламенту (нижньої палати) главою держави з ініціативи самого уряду і проведення дострокових парламентських виборів. Найчастіше у разі висловлення В.н. у відставку йде коаліційний уряд.
ВОТУМ НЕДОВІРИ КОНСТРУКТИВНИЙ — у деяких країнах з парламентськими формами правління висловлення парламентом (нижньою палатою) вотуму недовіри уряду з передбаченим законом одночасним визначенням голови нового уряду (Іспанія, Словенія, Угорщина, ФРН). Висловлення вотуму недовіри і відставка одного уряду з одночасним призначенням
голови іншого дозволяє уникати тривалих урядових криз, викликаних тим, що парламент, відправивши уряд у відставку, тривалий час не може знайти йому заміну. В.н.к. сприяє забезпеченню наступництва і стабільності виконавчої влади.
Г
ГАЛУЗЕВЕ МІНІСТЕРСТВО
— центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у відповідній галузі, здійснюючи керівництво відповідним народногосподарським комплексом, (напр., міністерство транспорту, міністерство охорони здоров'я).
ГАЛУЗЕВІ УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — відносини між суб'єктами і об'єктами державного управління в межах однієї галузі.
ГЛАВА ДЕРЖАВИ — конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, що здійснює загальне керівництво державними справами, найвищий представник держави у зовнішніх зносинах. У монархіях Г.д. є монарх, влада якого є спадковою
— вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого у встановленому законом порядку престолонасліду-вання. У республіках Г.д. є президент, який завжди обирається. Майже у всіх державах світу існує індивідуальний Г.д., але є окремі випадки, коли функції Г.д. виконуються колегіальним органом (Швейцарія, соціалістичні країни) або розподіляються між двома особами (Іран). Повноваження Г.д. залежать від
форми державного правління. У президентських республіках Г.д. отримує свій мандат від виборчого корпусу, а тому наділений широкими і реальними владними повноваженнями. Це стосується і Г.д. у деяких країнах зі змішаною республіканською формою правління. У парламентських республіках Г.д. отримує свій мандат від парламенту, тому його владні повноваження істотно звужені й фактично здійснюються від його імені урядом. В Україні Г.д. є Президент України, який обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосуваннях, (див. Президент України).
ГОЛОВА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — вищий керівник системи органів виконавчої влади. Г.в.в. визначається формою державного правління. У всіх різновидах монархії Г.в.в. є монарх. У параламентських монархіях фактичним Г.в.в. є голова уряду. У президенських республіках Г.в.в. є президент, у парламентських республіках — формально президент, а фактично — голова уряду. У республіках зі змішаною формою правління Г.в.в. є президент, іноді формально — голова уряду. В Україні має місце дуалізм вико-
навчої влади — її повноваження розподіляються між Президентом України і Кабінетом Міністрів України. При цьому найважливіші повноваження віднесено до компетенції Президента, що робить його фактичним Г.в.в., хоча формально він таким не визнається (див. Дуалізм виконавчої влади).