Бюджетна система

УКРАЇНИ — сукупність держав­ного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з ура­хуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегу­льована нормами права. Б.с.У. включає такі види бюджетів: Державний бюджет, республі­канський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Б.с.У. будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

БЮДЖЕТНА ФУНКЦІЯ —

функція державного управління, серцевиною якої є бюджетний процес (див. Бюджетний процес). Конституція України передбачає участь у бюджетному процесі різ­них суб'єктів влади (Верховна Рада України, Президент Украї­ни, Прем'єр-міністр України, Кабінет Міністрів України, Вер­ховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміні­страції, органи місцевого само­врядування). У цьому процесі визначається обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для вико­нання завдань із розвитку вироб­ничої та невиробничої сфер народного господарства, встанов­люється розподіл цих ресурсів у галузевому й територіальному розрізах.

БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ — безпово­ротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загаль­нодержавних функцій і функцій місцевого          самоврядування,

забезпечення функціонування бюджетних установ, організацій та підприємств. Б.ф. здійснюєть­ся через бюджетні асигнування, які надаються розпорядникам бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення з метою отримання бюджетного зобов'язання та здійснення пла­тежів з конкретною метою в про-

цесі виконання бюджету. Б.ф. базується на загальних принци­пах фінансування.

БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС —

регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складан­ням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і кон­тролем за їх виконанням, затвер­дження звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему. У сучасних демократичних державах скла­дання і виконання бюджету є функцією органів виконавчої влади, а розгляд, затвердження і контроль за виконанням бюдже­ту — функцією представницьких органів. Бюджетним кодексом України визначаються такі стадії Б.п.: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 4) підготовка та роз­гляд звіту про виконання бюдже­ту і прийняття рішення щодо нього.

БЮРОКРАТ — 1) особа, що належить до бюрократії; 2) служ­бова особа, яка виконує свої обов'язки формально, що інколи призводить до формалізму, воло-кити.

БЮРОКРАТИЗМ (від франц. bureau — бюро, канцелярія та грец. kratos — влада, панування) — 1) система управління, що характеризується відірваністю органів управління від волі та рішень більшості членів організа­ції, управлінського апарату від громадськості; 2) канцелярщина, зволікання, тяганина, зневажли­ве ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності. Для Б. характерне перебільшення значення фор­мальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спри­чиняє відокремлення бюрокра­тичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефектив­ність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підхо­дів та засобів. Ознаки Б. властиві будь-якому виду соціального управління. У недемократичному суспільстві панування Б. сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чинов­ництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспіль­ними справами, стає підґрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.

БЮРОКРАТИЧНА СТРУКТУРА — форма соціаль­ної організації, яка характеризу­ється раціональністю, високим

ступенем поділу управлінської праці та її спеціалізацією, чіткою ієрархією, наявністю численних правил і норм поведінки персона­лу, використанням науково обґрунтованих методів управлін­ня, компетентністю та професій­ністю управлінських кадрів.

БЮРОКРАТІЯ (франц. bure-aucratie, букв. — панування кан­целярії) — 1) специфічна форма реалізації влади сукупністю осіб із власними корпоративними інтересами, які за плату здій­снюють управлінську діяль­ність; 2) природна і необхідна форма будь-якої організації, необхідна для здійснення функ­цій державного управління, яка характеризується: а) регламен-тованістю управлінських проце­дур; б) ієрархізованою системою службової залежності на засадах субординації; в) професіоналіз­мом службової діяльності; г)

функціональним розподілом праці; ґ) чітко визначеною ком­петенцією; д) суворою службо­вою дисципліною та контролем; є) регламентацією управлінсько­го процесу. Як предмет спеціаль­ного наукового дослідження Б. почала виступати у XIX ст., починаючи з досліджень М. Ве­бера, який створив концепцію раціональної бюрократії. Уче­ний пояснював появу Б. як нас­лідок еволюції суспільства від феодального до капіталістично­го, коли патріархальну середньо­вічну адміністрацію замінила організація бюрократичного типу. У зв'язку з посиленням позицій держави в суспільному житті, розширенням її функцій, що мало наслідком розростання бюрократичних апаратів та посилення їх впливовості прак­тично у всіх розвинених країнах світу, XX ст. правомірно назива­ють віком розквіту Б.

в) проведення експрес-аналізу коментарів, відгуків, інтерв'ю, інших матеріалів у пресі, на радіо та телебаченні для визна­чення позиції різних соціальних груп; г) опрацювання й узагаль­нення висловлених у зверненнях громадян зауважень і пропози­цій; ґ) проведення аналізу цільо­вої інформації, що надходить до спеціальних скриньок. Результа­ти В.г.д. враховуються органом виконавчої влади під час прий­няття остаточного рішення або в подальшій роботі.

ВИКОНАВСЬКА ДИСЦИПЛІНА — додержання в органі виконавчої влади Консти­туції України, виконання зако­нів України, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України та організації роботи щодо їх виконання. Пере­вірки стану В.д. у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністраціях, а також у підпорядкованих Уряду органах, установах та організа­ціях проводяться на підставі пла­нів, які формуються раз на півро­ку Кабінетом Міністрів України, з урахуванням того, що перевір­ки одного органу (організації) можуть проводитися не частіше ніж один раз на рік. Строк пере­вірки не повинен перевищувати 10 робочих днів, а її результати

викладаються у довідці або допо­відній записці, яка складається робочою групою і підписується її керівником. Довідка містить ана­ліз, проведений на підставі пере­вірених та документально під­тверджених фактів, з об'єктив­ною оцінкою стану справ і результатів виконання норма­тивно-правових актів, а також відомості про виявлені недоліки, їх причини та заходи, які пропо­нується вжити для їх усунення

ВИКОНАВЦІ — працівники, що втілюють на практиці рішен­ня керівників, безпосередньо реалізують політику організації.

ВИКОНАВЧА ВЛАДА — одна з трьох гілок державної влади (разом із законодавчою і судо­вою), яка складається із системи державних органів і установ — органів виконавчої влади, наді­лених компетенцією у сфері дер­жавного управління та мате­ріальними, фінансовими, кадро­вими, інформаційними та інши­ми ресурсами, необхідними для розробки і реалізації державної політики у політико-адміністра-тивній, господарській, соціаль­но-культурній сферах через здій­снення владно-політичних та владно-адміністративних функ­цій у відповідних формах управ­лінської діяльності із застосуван­ням адекватних методів упра­вління.

В

ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ —

інформаційні відносини, побудо­вані на засадах підпорядковано­сті між керівниками та їх підлег­лими, коли перші наділені пра­вом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати.

ВИВЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ — опосередкована форма консультацій органів

виконавчої влади з громадські­стю з питань формування та реа­лізації державної політики. В.г.д. здійснюється шляхом: а) проведення соціологічних дослі­джень та спостережень (опиту­вання, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріа­лів, фокус-групи); б) запрова­дження спеціальних рубрик у друкованих та електронних ЗМІ;

виконавчий комітет —

1) один з різновидів виконавчих органів місцевого самоврядуван­ня України (сільських, селищ­них, міських, районних у містах рад); 2) у СРСР — виконавчий і розпорядчий орган місцевої Ради народних депутатів, що утворю­вався з числа депутатів цієї Ради; 3) робочий орган ряду міжнарод­них організацій, а також гро­мадських організацій.

ВИСЛУГА РОКІВ — трива­лість трудової діяльності держав­них службовців в органах дер­жавної влади на посадах держав­них службовців.

ВІДДІЛ — 1) структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний начальником, є базовим підрозді­лом — основою для побудови структури. Утворюється для виконання завдань за одним напрямом (функцією) діяльності органу виконавчої влади, з чисельністю не менш як 4 праців­ники (у виняткових випадках у зв'язку з особливостями викону­ваних функцій та через неможли­вість поєднання їх із функціями інших підрозділів — 3 працівни­ки); 2) структурний підрозділ міс­цевого органу виконавчої влади.

ВІДКРИТА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ —

модель, що характеризується

мобільністю, та дає можливість зайняти будь-який рівень служ­бової ієрархії відповідно до ква­ліфікації претендента. За такої системи відсутні елітні спеціалі­зовані заклади з підготовки керівного персоналу державних службовців. Фахівці державного управління традиційно здобува­ють освіту переважно в універси­тетах, школах та коледжах при цих університетах. Завдяки порівняно вільному вступу до університетів державна служба за такої системи має менш вира­жений класовий та соціальний характер, притаманний закри­тим системам.

ВІДМОВА У ДОВІРІ — одна з форм парламентського контро­лю за діяльністю уряду. Засто­совується у країнах із парла­ментськими і змішаними фор­мами державного правління. Відмова парламенту в довірі уряду має наслідком відставку останннього. В.д. може мати місце лише тоді, коли уряд сам поставив у парламенті питання про довіру у зв'язку з будь-яким актом, прийняття якого він домагається від законодав­чого органу (див. Питання про довіру).

ВІДОМЧІ НОРМАТИВНІ АКТИ — акти, що приймаються органами виконавчої влади спе­ціальної компетенції (відомства-

ми), і поширюються на об'єкти управління, які їм підпорядко­вуються.