Інформаційні послуги

— здійснення органами виконав­чої влади у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної про­дукції в електронному вигляді до відома споживачів з метою задо­волення їх інформаційних потреб у державних (адміністративних) послугах. Можливість надання органом виконавчої влади певної послуги визначається готовністю цього органу влади надавати від­повідну державну (адміністра­тивну) послугу в електронній формі та потребою громадян і юридичних осіб у цій послузі.

Розрізняються чотири види електронного подання І.п.: 1)

інформування (надання безпосе­редньо інформації про державні (адміністративні) послуги). На веб-сторінці розміщується повна інформація про послугу; найме­нування послуги; адміністратив­ний орган, що надає послугу; нормативні документи, що регу­люють надання послуги; кон­сультаційні матеріали; 2) одно­стороння взаємодія (забезпечена можливість користувачу отрима­ти електонну форму документа). На веб-сторінці розміщуються електронні форми документів, які необхідні для отримання від­повідної послуги. Забезпечується можливість користувачам послуг отримати та надрукувати ці форми документів, надаються інструктивні матеріали щодо їх заповнення; 3) двостороння взає­модія (забезпечена можливість обробки електронної форми доку­мента, включаючи ідентифіка­цію). Забезпечується приймання органом виконавчої влади запов­нених форм документів в елек­тронному вигляді для надання відповідних послуг; 4) проведен­ня трансакцій (електронна реалі­зація можливостей прийняття рішень та їх доставка). Надання органами виконавчої влади І.п., які згідно із Законом України "-Про електронний цифровий під­пис" потребують ідентифікації суб'єктів правових відносин, здійснюється відповідно до цього Закону. І.п. надаються через

Єдиний веб-портал органів вико­навчої влади та через веб-сайти органів виконавчої влади. Надання І.п. через Єдиний веб-портал органів виконавчої влади здійснюється за такими цен­тральними тематичними блока­ми головної сторінки порталу: а) громадянам України (соціальний захист; правова допомога грома­дянам; громадянство України; свобода пересування та вільний вибір місця проживання; право­вий статус іноземців, осіб без гро­мадянства; робота; сім'я, дім, житло; здоров'я; освіта; молодь; культура та духовність; еколо­гія; виїзд за кордон; наука і тех­нології; права людини; розвиток соціальної сфери села; проблеми соціальної групи; доходи; спорт і туризм; зв'язок, телекомунікації та інформатика); б) юридичним особам України (утворення під­приємств, сертифікація і ліцен­зування; макроекономіка; зов­нішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; захист інтересів підприємств, регуля­торна політика; фінансовий ринок); в) державним службов­цям України (правові засади; кадрові питання; діловодство); г) міжнародній спільноті (в'їзд до України; бізнес в Україні; Украї­на на світовій арені).

ІНФОРМАЦІЙНІ СЛУЖБИ —

структурні підрозділи органів влади, що виконують інформа-

ційно-аналітичні функції та забезпечують зв'язки із засобами масової інформації та громадсь­кістю. До них належать: інфор­маційні управління, управління внутрішньої політики, інформа­ційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управ­ління і центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секре-тарі та прес-аташе з відповідним апаратом.

ІСТОРИЧНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загальний метод дос­лідження державного управлін­ня, який базується на досліджен­ні системи виконавчої влади, виходячи з історичної парадигми та факторів, що впливають на її розвиток (політичних, економіч-

них, соціальних, культурних тощо), та допомагає відстежува-ти вплив зовнішнього середови­ща в часовому просторі на управ­лінську систему, передбачати та аналізувати її еволюцію, аде­кватну викликам часу. Ґрунтую­чись на тому, що система інсти­тутів державної влади у кожний історичний період визначається конкретними суспільно-політич­ними факторами, притаманними цим періодам, І.н.п. дає можли­вість установити переваги і недо­ліки існуючої сьогодні в Україні структурно-функціональної моделі виконавчої влади, стан її співвідношення та взаємодії з іншими гілками державної влади та окреслити підходи щодо її вдосконалення та оптимізації.

К

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ (франц. cabinet — уряд, члени уряду) — офіційна назва уряду в цілому або його частини у деяких країнах (Велика Британія, Індія, СІЛА, Японія тощо). У країнах з парла­ментською формою державного правління К.М. очолюється голо­вою уряду, у президентських респу­бліках — главою держави. До скла­ду К.М. входять провідні члени уряду, які очолюють найвпливові-ші міністерства. В Україні названі категорії збігаються, що відображе­но у назві українського Уряду — "Кабінет Міністрів" (див. Кабінет Міністрів України).

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — вищий орган у системі органів виконавчої влади України, що здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві орга­ни виконавчої влади, спрямо­вуючи, координуючи та контро­люючи їхню діяльність. Таким чином К.М.У. є центром вико­навчої влади, колегіальним орга­ном, своєрідним штабом з органі­зації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконав­чої влади держави, хоча чинне законодавство і не вживає такого терміну. Функціональне спряму-

вання урядової діяльності кон­кретизується через установлення завдань у фінансовій, інвестицій­ній, податковій, економічній, соціальній, гуманітарній, науко­во-технічній, екологічній, право­охоронній сферах, обороноздат­ності та національної безпеки. У цих сферах К.М.У. забезпечує проведення відповідної держав­ної політики та розробляє і здій­снює загальнодержавні програми економічного, науково-технічно­го, соціального, культурного розвитку України. Пріоритетною є функція розроблення проекту закону про Державний бюджет і забезпечення виконання затвер­дженого Верховною Радою Дер­жавного бюджету України, подання парламенту звіту про його виконання. Важливою функцією К.М.У. є організація та забезпечення здійснення зов­нішньоекономічної діяльності України, митної справи. Особли­вої уваги набуває такий напрям діяльності Уряду, як спрямуван­ня і координація роботи міні­стерств, інших органів виконав­чої влади. К.М.У. виконує й інші функції, визначені Конституці­єю та законами України, актами Президента України. Напри­клад, у ст. 93 Конституції Украї­ни окремо визначена функція законодавчої ініціативи К.М.У. у Верховній Раді. До складу К.М.У. входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-

міністр, три віце-прем єр-міні-стри, міністри. Склад К.М.У. формується Президентом Украї­ни за певною участю Верховної Ради в термін, що не перевищує шістдесяти днів після припинен­ня повноважень попереднього уряду. Розподіл функціональних повноважень між Прем'єр-міні­стром, Першим віце-прем'єр-мі-ністром та віце-прем'єр-міністра-ми України встановлюються постановами К.М.У. Новоутворе­ний К.М.У. не пізніше ніж через ЗО днів подає Верховній Раді України для схвалення Програ­му своєї діяльності на весь термін повноважень.

Цей документ містить концеп­туальне викладення стратегії діяльності та засобів виконання завдань К.М.У. До Програми додається схема структури К.М.У. з інформацією про його персональний склад. Програма вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верхов­ної Ради України. К.М.У. утво­рюється на строк повноважень Президента України, тобто на п'ять років. У зв'язку із закін­ченням терміну повноважень Президента чи дострокового їх припинення (відставка, імпіч­мент, стан здоров'я, смерть) достроково припиняються й пов­новаження К.М.У. Основною формою роботи К.М.У. є періо­дичні засідання, на яких обгово-

рюються питання і приймаються рішення відповідно до наданих йому повноважень. К.М.У. в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

КАДРОВА ПОЛІТИКА — виз­начення стратегії і тактики, політичного курсу роботи з кад­рами, що встановлює завдання організації, пов'язані із зовніш­ньою кон'юнктурою (ринок праці, демографічна структура населення, політичний тиск, організаційні зміни), та завдання щодо ставлення до персоналу власної організації (система винагород, вирішення соціаль­них питань, удосконалення системи професійного навчання).

КАДРОВА РОБОТА — найваж­ливіший засіб реалізації кадро­вої політики, що включає всю сукупність прийомів, заходів, методів, форм, пов'язаних із діяльністю персоналу, забезпе­ченням органів державної влади кваліфікованими працівниками.

КАДРОВА СЛУЖБА — струк­турний підрозділ органу виконав­чої влади, основною функцією якого є здійснення кадрового менеджменту. К.с. діє відповідно до Типового положення про кадро­ву службу органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2

серпня 1996 р. К.с. виконують такі найважливіші завдання: соціально-психологічна діагно­стика; аналіз і регулювання гру­пових та особистісних взаємин, стосунків керівника і підлеглих; управління виробничими і соціальними конфліктами, стре­сами; інформаційне забезпечення системи кадрового управління; управління зайнятістю; оцінка й добір кандидатів на вакантні поса­ди; аналіз кадрового потенціалу та потреби в кадрах; кадровий мар­кетинг; планування і контроль ділової кар'єри; професійна та соціально-психологічна адаптація працівників; управління трудо­вою мотивацією; регулювання правових питань трудових відно­син; дотримання вимог психофі­зіології, ергономіки та естетики праці. К.с. зосереджуються на аналітичній та організаційній роботі кадрового менеджменту, аналізі ефективності діяльності органу виконавчої влади, його структурних підрозділів, профе­сійної діяльності кожного держав­ного службовця, прогнозуванні розвитку персоналу, плануванні кар'єри держслужбовців, забезпе­чення їхнього навчання та моніто­рингу ефективності роботи.

КАДРОВЕ ПЛАНУВАННЯ —

механізм реалізації концепції довгострокової, орієнтованої на майбутнє кадрової політики. Результати К.п. залежать від

внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх належать: аналіз змісту праці; аналіз відносної цінності праці; класифікація посад; аналіз результатів праці; продуктивність праці; оплата праці. До зовнішніх: вікова структура персоналу; проекція звільнення і ротації кадрів; про­грамні цілі організації; бюджет організації; зміни в нормативно-правових актах; ситуація на ринку праці; політичний клімат. Особливого значення сьогодні набув останній фактор, бо діяль­ність персоналу органів виконав­чої влади невіддільна від політич­ного тиску, лобізму зацікавлених груп та інших впливів і зовнішніх викликів. Процес К.п. має три етапи: 1) оцінка наявних ресур­сів, яка передбачає перевірку від­повідності персоналу організації, її меті та цінностям; 2) розраху­нок потреби в різних категоріях що працюють на перспективу; 3) вироблення програми забезпечен­ня потреби в персоналі. Очевидно, що К.п. безпосередньо пов'язано з іншою функцією — професійним розвитком і підвищенням квалі­фікації кадрів.

КАДРОВИЙ РЕЗЕРВ — список осіб, що пропонуються на посади державних службовців, і які вия­вили бажання зайняти більш високу посаду, із числа професій­но підготовлених працівників, які успішно виконують службові

обов'язки, виявляють ініціативу, володіють навичками роботи на комп'ютері, мають організаторсь­кі здібності, необхідні для вико­нання посадових обов'язків. Фор­мування К.р. здійснюється на основі Положення про формуван­ня кадрового резерву для держав­ної служби, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів Украї­ни від 28 лютого 2001 р.

КАР'ЄРА — суб'єктивно усві­домлені власні судження праців­ника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею. Тобто, К. — це поступове просування пра­цівника службовими сходинками, зміна кваліфікаційних можливо­стей, навиків, здібностей і розмі­рів винагород, пов'язаних з його діяльністю. К. державних служ­бовців складається з таких етапів: 1) входження (прийняття на дер­жавну службу, ознайомлення з функціональними обов'язками, набуття першого досвіду); 2) ста­новлення (соціалізація в колекти­ві, формування системного уяв­лення про структурно-функціо­нальні зв'язки, специфіку управ­лінської праці); 3) сталості (оволо­діння професією, досягнення стій­кого положення в колективі, подальше просування службови­ми щаблями, самоутвердження); 4) зрілості (максимальне викори­стання власного кар'єрного потен­ціалу, нарощування авторитету);