Індивідуальні нормативно-правові акти

— вид юридичних актів управлін­ня, основним призначенням яких є вирішення конкретних управ­лінських справ і ситуацій. І.н.-п.а. стосуються конкретних дій, випад­ків, організаційних заходів, фактів та спрямовані до конкретних осіб, породжуючи при цьому індивіду­альні правообов'язки. І.н.-п.а. базуються на нормативних актах, реалізуючи їх в умовах певних ситуацій, правових фактів, тобто мають одноразовий характер застосування, після чого просто вичерпуються. До І.н.-п.а. нале­жать: наказ, розпорядження тощо.

ІНДИКАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ — економічний метод державного управління,

суттю якого є централізоване планування з використанням середньо- й довгострокових пла­нів і цільових програм з установ­ленням подекуди деталізованих завдань і термінів їх виконання, з суворою системою моніторингу господарської діяльності, що органічно поєднує планові та ринкові чинники. І.п. має не директивний, а рекомендацій­ний характер, планові докумен­ти тут містять лише загальні кон­тури державного прогнозу щодо бажаного розвитку економіки, включають рішення про держав­ні витрати і капіталовкладення, про поточні витрати підпри­ємств. Прямим завданням плану виступає координація викори­стання державних ресурсів.

І.п. складається з двох частин: індикативної та директивної. У першій — державні органи на основі аналізу функціонування економіки визначають та інфор­мують підприємців про пріори­тетні економічні цілі, варіанти прогнозів структурних змін, розвиток науки і техніки, дина­міку найважливіших мате­ріально-фінансових пропозицій, зміну кон'юнктури внутрішньо­го та зовнішнього ринків, рівень і співвідношення цін тощо. Дирек­тивна частина містить бюджет­ний план, параметри системи оподаткування, банківський про­цент, ставки амортизації та роз­робки державного замовлення.

До найбільш поширених індика­тивно-планових методів можна віднести такі: а) прогнози і перс­пективні плани економічного та соціального розвитку, а також екологічної безпеки; б) ком­плексні цільові програми подо­лання проблемних ситуацій; в) маркетингове прогнозування внутрішніх і зовнішніх ринків.

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНИХ СЕКРЕТАРІВ — інститут вищих посадовців-адміністраторів в апаратах урядів і міністерств, який: а) сприяє політичній структурованості уряду; б) не зменшує владні повноваження міністра, а навпаки, дозволяє йому максимально зосередитися на ключових проблемах розроб­лення та реалізації державної політики у певному секторі дер­жавного управління, визначенні політичних пріоритетів і страте­гічних напрямів роботи міністер­ства та шляхів досягнення поста­вленої мети; в) дозволяє повністю покласти на держсекретарів функцію адміністрування всере­дині відповідного центрального органу виконавчої влади. І.д.с. є досить поширеним у багатьох кра­їнах Європи — Бельгії, Великій Британії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Польщі, Угорщині, Чехії тощо. В Україні І.д.с. був запроваджений Указом Прези­дента України 29 травня 2001 p., але, проіснувавши два роки, 26

травня 2003 р. був ліквідований (див. Державний секретар, Дер­жавний секретар Кабінету Міні­стрів України).

ІНСТИТУЦІЙНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль­ний метод дослідження держав­ного управління, який через зосередження на структурно-функціональних засадах побудо­ви системи органів виконавчої влади та формально-правовій характеристиці політичної системи — дає можливість дослі­дити взаємозалежність і взає­мозв'язок між змінами інститу-ційних структур апарату держав­ного управління і змістом дер­жавної політики.

ІНСТРУКЦІЯ (від лат. instruc-tio — введення, настанова) — нормативно-правовий акт органу управління, який: 1) містить правила, що регулюють організа­ційні, науково-технічні, техно­логічні, фінансові та інші спе­ціальні аспекти діяльності орга­ну, його структурних підрозді­лів, посадових і службових осіб (напр., Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в орга­нах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незал­ежно від форм власності, в засо­бах масової інформації); 2) уста­новлює порядок застосування

актів законодавства, прийнятих органами вищого рівня, або влас­них актів, а також визначає порядок здійснення будь-якої діяльності (напр., Інструкція про проведення виконавчих дій). І. належить до категорії розпоряд­чих документів, що видаються міністерствами і установами, затверджується вищими органа­ми або керівниками організацій. В І. зазначається об'єкт або коло питань, на які поширюються її вимоги. Найбільш поширені І. з діловодства, посадові, з техніки безпеки тощо.

ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. integra-tio — поповнення, відновлення) — процес досягнення єдності зусиль усіх підсистем (підрозді­лів) організації для ефективного здійснення її функцій та цілей.

ІНТЕРНЕТ (англ. Internet — букв, міжнародна мережа) — міжнародна глобальна комп'ю­терна мережа, засіб модернізації, оскільки дає можливість вірту­ального надання послуг з мен­шою витратою коштів і часу. Зав­дяки швидкому інформуванню І. сприяє діалогу держави з грома­дянами, відкриває нові можливо­сті безпосереднього залучення останніх до політичного життя. І. дозволяє спілкуватися й одер­жувати інформацію різноманіт­ними методами, серед яких елек­тронна пошта (e-mail), списки

поштового розсилання (listserv), групи новин (newsgroups), "все­світня павутина" (Word Wide Web). Оприлюднення у мережі І. інформації про діяльність орга­нів виконавчої влади здійснюєть­ся шляхом упровадження та використання сучасних інформа­ційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбува­ються у державі. З метою ство­рення потужної системи інфор­маційного забезпечення органів виконавчої влади, системи інформування громадськості про свою діяльність та досягнення прозорості у роботі в Україні створено Єдиний веб-портал органів виконавчої влади (див. Єдиний веб-портал органів вико­навчої влади).

Прикладом нових підходів щодо інформування громадсько­сті та забезпечення прозорості політики Уряду стало офіційне публікування на веб-сторінці Кабінету Міністрів України (www.kmu.gov.ua) матеріалів до засідань урядових комітетів, порядків денних засідань Уряду та всіх прийнятих постанов і роз­поряджень Кабінету Міністрів України.

ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ (від лат. interpellate — переривання про­мови, порушення) — одна з форм притягнення уряду до політичної

відповідальності (парламентсь­кий контроль за урядовою діяль­ністю). І. — це сформульована одним або групою депутатів і подана у письмовій формі вимога (офіційний запит) до окремого міністра чи голови уряду дати пояснення з приводу суспільно важливого конкретного питання або загальної політики. Від зви­чайного запиту вона відрізняєть­ся передусім процедурою внесен­ня і правовими наслідками. І. вноситься на пленарному засі­данні парламенту. Звичайно вимагається велика кількість підписів під текстом І., встано­влюються жорсткі строки її подання та обговорення. Текст І. заздалегідь розсилається депута­там та уряду. У пояснювальній записці до тексту І. зазначаються її причини і пропонуються стро­ки відповіді уряду. За І. наступає відповідь голови уряду чи міні­стра, обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Обговорення відповіді може викликати загальні дебати про довіру уряду. Незадовільна оцінка парламентом відповіді, вислов­лення недовіри чи осуду дій можуть викликати відставку міні­стра чи уряду в цілому. Можливе також створення слідчої комісії. Уряд, зі свого боку, діючи через главу держави, може ініціювати розпуск парламенту. І. є дійовим засобом контролю за діяльністю уряду з боку опозиції.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ — поєднання всієї інформації, що використову­ється, специфічних засобів і мето­дів її обробки, а також діяльності фахівців з ефективного викори­стання даних, відомостей, знань в організації управління конкрет­ною управлінською системою.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ — вид управлінсь­ких документів, основним змі­стом яких є інформація. До І.д. належать різні за змістом служ­бові листи, довідки, доповідні записки, службові записки, пояснювальні записки, інформа­ції, а також телеграми.