- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Модель врума-їтона-яго
— спосіб прийняття управлінських рішень, що пропонує визначати ефективний лідерський стиль, залежно від ситуації. М.В.-Ї.-Я. названа іменами трьох дослідників, які винайшли цей підхід ухвалення рішень. М.В.-Ї.-Я. допускає, що той самий лідер може використовувати різні стилі у процесі прийняття управлінського рішення. Згідно з дослідження-
ми існує три базові стилі ухвалення рішень: авторитарний, консультативний та груповий. Відповідно М.В.-Ї.-Я. передбачає такі стилі ухвалення рішень: а) автократичний І (АІ) — керівник ухвалює рішення сам, використовуючи лише ту інформацію, яка є у нього на даний момент; б) автократичний II (АП) — керівник збирає необхідну інформацію у підлеглих, але ухвалює рішення сам, при цьому він може розкривати чи не розкривати підлеглим суть проблеми. Таким чином, залучення підлеглих до вирішення проблеми обмежується тільки збором інформації; в) консультативний І (СІ) — керівник повідомляє підлеглих про суть проблеми, звертається до них за інформацією та пропозиціями, ідеєю, не призначаючи зборів групи. Він ухвалює рішення сам, в якому можуть ураховуватись або не враховуватися думки підлеглих; г) консультативний II (СП) — керівник і підлеглі збираються разом, щоб обговорити проблему. У ході наради він систематизує ідеї та пропозиції. Потім керівник приймає остаточне рішення; ґ) груповий І (GI) — керівник і підлеглі збираються для обговорення проблеми в групу. Вони разом виробляють альтернативи. Потім він приймає рішення, в якому враховується думка підлеглих; д) груповий II (GII) — керівник, зібравши у групу підлеглих, ділиться з ними думками. Вони
колективно приймають рішення на основі консенсусу чи методу "мозкового штурму". Роль керівника у даному випадку більш схожа на роль голови зборів, що координує дискусію, концентрує увагу на проблемі і робить все для того, щоб розглядалися найбільш важливі аспекти проблеми.
Монетаристська модель
— різновид класичної економічної теорії, що ґрунтується на ідеях Адама Сміта, зводиться до мінімального втручання уряду в ринковий механізм. Згідно з нею управління сучасною економікою має здійснюватися не за допомогою державного втручання, а за посередництвом регулювання кількості грошової маси в обігу. Наукові праці економіста Мілтона Фрідма-на, політичні дії Маргарет Тетчер та Рональда Рейгана роблять акцент на обмеженому державному втручанні та державній власності на певний вид економічної діяльності. М.м. обґрунтовує необхідність регулювання державою кількості грошей і через них
— можливість впливати на сукупний попит й обсяги валового національного продукту. Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг збільшення кількості грошей. Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у державній політиці надано антиін-фляційним заходам, М.м. регулювання є найдоцільнішою
МОНІТОРИНГ ВИКОНАННЯ АКТІВ (від лат. monitor — той, що контролює, попереджує) — здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади комплексу заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом виконання актів законодавства та завдань, що випливають з них, відповідно до встановлених термінів. З метою забезпечення М.в.а. Кабінетом Міністрів України затверджується перелік найважливіших актів законодавства та завдань (законів України, указів, доручень, розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, державних програм, державної політики, програм діяльності Уряду, виконання Державного бюджету України), моніторинг виконання яких повинен проводитися органами виконавчої влади, із зазначенням відповідальних за його проведення та підготовку інформації, а також строки інформування Уряду.
МОРАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид
соціальної відповідальності у державному управлінні, яка настає за моральні проступки і виходить із загальних моральних принципів та норм, що стосуються особливостей професії державного службовця. Вони пов'язані з етичним аспектом праці держ-
службовців, які є учасниками непростих взаємовідносин із громадянами, колегами, підлеглими, керівництвом, у процесі яких можуть виникати конфлікти, непорозуміння, різноманітні проблеми.
МОРАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ — морально-етичний метод державного управління, спрямований на підвищення колективної чи особистої ініціативи державних службовців та їх інтересу до виконання своїх службових обов'язків. За допомогою засобів морального схвалення чи осуду діяльності працівника можна визначити рівень її суспільної значимості або неприйнятності. Особливе значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів.
МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ —
методи, що базуються на зверненні до гідності, честі і совісті людини, а їх завдання полягає у формуванні позитивної морально-психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених завдань, та засвоєнні персоналом державної служби морально-етичних норм.
МОРАЛЬНО — ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ —
інтегральний показник рівня
розвитку соціально-психологічної спільності колективу, у якому знаходять своє відображення настрої, думки і традиції колективу, характер взаємовідносин і т. ін. М.-п.к. віддзеркалює єдність політичних, моральних і соціально-психологічних відносин колективу. Найважливішими компонентами М.-п.к. є: соціальний оптимізм, психологічна сумісність членів колективу, їх моральна вихованість тощо. Чим вищий соціальний оптимізм працівників, чим глибшим є взаєморозуміння, тим більш здоровим є М.-п.к., а в підсумку — соціально-психологічне самопочуття колективу в цілому і кожного його члена, зокрема.
МОТИВАЦІЯ — 1) рушійна сила, що ґрунтується на задоволенні певних потреб, примушуючи людину діяти з максимальними зусиллями для досягнення особи-
стих чи організаційних цілей; 2) загальна функція державного управління, що потребує неабиякого вміння, наполегливості і розуміння людської природи, та вимагає розвинутих здібностей керівників спонукати виконавців до максимальних зусиль, досягнення ефективних результатів праці. При реалізації і формуванні М. слід ураховувати три ключові складові змісту мотивації: а) зусилля; б) організаційні цілі; в) індивідуальні потреби. Керівники повинні домагатися від своїх працівників енергійних зусиль з метою досягнення організаційних цілей. Для цього вони повинні забезпечити потреби індивідів, що становлять основні цілі мотиваційних зусиль. До сучасних концепцій мотивації, заснованих на результатах психологічних досліджень, належать змістовні (див. Змістовні теорії мотивації) та процесуальні теорії (див. Процесуальні теорії мотивації).
н
НАБУТТЯ ЧИННОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИМ АКТОМ — визначений у законодавчому порядку строк, з якого нормативно-правовий акт вступає в силу. Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але
не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Якщо нормативно-правові акти зачіпають права та законні інтереси громадян, вони набувають чинності через 10 днів після їх
державної реєстрації, але не раніше дня доведення до відома населення. Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Неопубліковані акти набувають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності (див. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів).
НАГЛЯД — спостереження за дотриманням об'єктами управління вимог нормативно-правових актів у процесі їх діяльності. Н. буває прокурорським (див. Прокурорський нагляд), технічним, санітарним, патентним.
НАКАЗ — нормативно-правовий акт, який видається єдиноначальним керівником органу виконавчої влади (його структурного підрозділу) у межах його компетентності, містить вимогу необхідності вчинення якоїсь дії або утримання від неї певною фізичною або юридичною особою (особами) з метою вирішення основних і оперативних завдань, що стоять перед цим органом, і є обов'язковим до виконання підпорядкова-
ними структурами та підлеглими службовцями. За призначенням усі Н. поділяються на такі: а) з питань роботи з кадрами; б) загальні, що стосуються різних напрямів діяльності органу виконавчої влади, і можуть видаватися як за його власною ініціативою, так і на виконання розпоряджень вищих органів. Текст Н. складається з двох частин: констатуючої (вступної або описової) та розпорядчої. У першій фіксуються причини видання наказу, наводяться аналітичні дані, факти, мета видання Н., робляться висновки. Друга частина Н. містить конкретні вимоги, у ній вказуються терміни виконання, відповідальні посадові особи, на яких покладено виконання даного Н. В останньому пункті Н. визначаються особи, на яких покладено контроль за його виконанням.
НАРАДА — організаційно-правова форма діяльності, яка забезпечує колегіальне обговорення питань, що випливають із завдань органів виконавчої влади, і прийняття рішень щодо їх виконання. Усі Н. можна поділити на: інформаційні (їх ще називають директивними або інструктивними), оперативні (або диспетчерські) і дискусійні.
НАУКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — загальна міждисциплінарна самостійна галузь
науки про раціональну організацію апарату державного управління і найбільш ефективні засоби, форми і методи його роботи, які дозволяють досягати максимальних результатів за найменших затрат сил і ресурсів. Виходячи з об'єкта і предмета Н.д.у. (див. Об'єкт науки державного управління, Предмет науки державного управління), основними напрямами досліджень Н.д.у. є такі: а) теорія та історія державного управління: сутність, зміст, основні категорії, поняття, методологія та принципи державного управління; цілі, завдання, функції державного управління; форми і методи державного управління; стиль державно-управлінської діяльності; організація державного управління на різних рівнях — центральному, регіональному та місцевому; апарат державного управління; централізація і децентралізація державного управління; координація державного управління як цілісної системи; ресурсне забезпечення державного управління; б) державна служба: теоретико-ме-тодологічні, науково-практичні засади державної служби; механізми й процедури добору й підготовки управлінських кадрів і проходження державної служби; кадрова політика та управління персоналом у сфері державної служби; організація професійної діяльності держслужбовців,
мотивація та стимулювання професійної діяльносі; управління персоналом у державних органах, управління системою державної служби; професійно-кваліфікаційні вимоги до державних службовців; організаційно-правові засади усунення правопорушень і бюрократизму в професійній діяльності державних службовців; оцінка професійної діяльності державних службовців, психологічні, соціологічні та інші аспекти професійної діяльності держслужбовців; в) механізми державного управління: цільові, функціональні й організаційні структури та інші складові державних механізмів; система та структура органів виконавчої влади та їх апаратів; цілі, завдання, функції органів виконавчої влади; результативність і ефективність функціонування державних механізмів управління, суб'єктів державного управління; регіональне управління та його розвиток; удосконалення адміністративно-територіального устрою; механізми реалізації програм економічного та соціально-культурного розвитку регіону, галузі; механізми управління окремими галузями і сферами суспільного життя та їх удосконалення; інформаційні технології.