Контроль у державному

УПРАВЛІННІ (від фр. controle — зустрічний, вторинний запис з метою перевірки першого) — 1) загальна функція державного управління, яка дає змогу порівня­ти фактичний стан у тій чи іншій галузі чи сфері державного управ­ління з вимогами, поставленими перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших управлінських функцій поставленим цілям (завданням); 2) процес забезпечення досягнення організацією своєї мети, що скла­дається зі встановлення критеріїв, визначення фактично досягнутих результатів і запровадження корективів у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених

критеріїв. За ознакою об'єктів кон­трольної діяльності К.д.у. буває: зовнішнім (див. Зовнішній кон­троль) і внутрішнім (див. Вну­трішній (адміністративний) контроль); за часовими параме­трами: попередній (див. Поперед­ній (превентивний) контроль), поточний (див. Поточний кон­троль) і кінцевий (див. Кінцевий (підсумковий) контроль).

КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ —

ситуація, коли державний служ­бовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупере-джене та об'єктивне виконання службових обов'язків.

КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conceptio

—  сприйняття) — документ, що розробляється державними орга­нами з метою визначення основ­них засад (напрямів, пріоритетів) реалізації державної політики у відповідній сфері, якою передба­чаються заходи із вирішення кон­кретної проблеми (напр., Концеп­ція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу).

Концепція бюрократії

—  ідея, сформульована М.Вебе­ром на початку XX ст., розгляда-

ла бюрократію як деяку норма­тивну модель, ідеал, до якого мають прагнути організації.

КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН — доктрина, що базується на визначальному впливі соціально-психологічних чинників у зростанні продуктив­ності праці, які подекуди є більш вагомими, ніж суто матеріальні стимули та високі технології. Засновники К.л.в. — учені Мері Паркер Фоллет (1868-1933) та Елтона Мейо (1880-1949).

КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ — консультативно-до-радчий орган, створений з метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напря­мів державної політики у сфері державної служби, об'єднання всіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби, її реформу­вання згідно з вимогами Концеп­ції адміністративної реформи.

КООРДИНАЦІЯ (від ко... і лат. ordinatio — упорядкування) — метод управління, суттю якого є встановлення між суб'єктами і об'єктами державного управлін­ня горизонтальних зв'язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих, з точки зору виз­наченого критерію дій, що забез-

печують досягнення запланова­ного результату. Координаційні відносини розрізняються за вида­ми: узгодження, предметно-тех­нологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ — право держави, частка якої визначається в статут­ному фонді господарського товари­ства, що включає право на управ­ління цим товариством, отриман­ня певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквіда­ції відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими докумен­тами. Залежно від ступеня корпо­ративного контролю держави за прийняттям рішень щодо діяльно­сті господарських товариств К.п.д. поділяються залежно від їх обсягу на такі, що забезпечують контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господарських товариств (більш ніж 50 відсотків акцій), і такі, що неповною мірою забезпечують здійснення зазначе­ного контролю. До суб'єктів упра­вління К.п.д. відносяться: Кабінет Міністрів України, Фонд держав­ного майна, органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об'єктами державної власності, громадяни або юридичні особи, визначені за результатами конкур­су, з якими укладено договір дору­чення з управління К.п.д.

КОРУПЦІЯ (від лат. corruptio — підкуп, псування, занепад) — діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повно­важень для одержання мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Законодавство багатьох країн визначає К. як кримінальний злочин. Згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупційними діяннями вважаються такі: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у т. ч. прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) варто­сті; б) одержання особою, уповно­важеною на виконання функцій держави, кредитів або позик, придбання цінних паперів, неру­хомості або іншого майна з вико­ристанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

КОШТОРИС ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ — основний плано­вий документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання організа-

цією своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відпо­відно до бюджетних призначень.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид

юридичної відповідальності у державному управлінні, яка настає за так звані службові зло­чини, які за характером та про­явом порушень поділяються на три види: а) порушення повнова­жень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недба­лість, бездіяльність); б) переви­щення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотри­мання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повинна вирішуватися коле­гіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо); в) вчинення акту, що входить до повнова­жень, але з метою, яку не перед­бачає закон (зловживання вла­дою або службовим становищем, хабарництво, посадовий підлог).

КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ —

діалектичне поєднання, сукуп­ність теоретичних та практичних положень, принципів, норм і цін­ностей, управлінська свідомість та мислення, переконання, громад­ський обов'язок, відповідальність, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності. Предмет К.у. — це різні методи розв'язання різноманітних органі­заційно-управлінських проблем (формулювання мети, аналіз проб­лем, що заважають її досягненню, діагностика управлінських рішень); технологічні, комуніка­тивні, організаційно-структурні (чисельність управлінського апа­рату, добір і розстановка кадрів) аспекти адміністрування.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль­ний метод дослідження держав­ного управління, який дає можливість установити залеж­ність управлінської поведінки суб'єктів державного управління від рівня культури суспільства.

Л

ЛАНКА УПРАВЛІННЯ —

самостійний елемент структури управління, що здійснює одну чи декілька функцій управління, і наділений для цього певною ком­петенцією для їх реалізації, виз­наченою відповідальністю за виконання функцій та викори-

стання прав. До Л.у. відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, які викону­ють відповідні функції управлін­ня або їх частину. В основу утво­рення Л.у. покладено виконання відділом певної управлінської функції.

ЛІНІЙНИЙ КЕРІВНИК — без­посередній керівник, вказівки якого є обов'язковими до вико­нання підлеглими.

ЛІНІЙНИЙ ТИП ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ

—  форма управлінської структу­ри, побудована тільки із взаємо-підлеглих елементів апарату управління, на засадах єдинона­чальності, коли ланки кожного низового рівня перебувають у відношенні безпосередньої ліній­ної підлеглості до керівника більш високого рівня і, як наслі­док, концентрація всього ком­плексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

ЛІНІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ

— повноваження, що передаються безпосередньо від начальника до підлеглого. Л.п. створюють струн­ку систему координації, коли всім відомі відповідальні особи, а також, у компетенції якого служ­бовця знаходиться вирішення того чи іншого питання.

ЛІНІЙНО — ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ТИП ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ

— форма управлінської структури, яка є поєднанням лінійного та функціонального управління. Л.ф.т.о.с. забезпечує новий поділ праці, за якого на лінійні ланки управління покладається функція

прийняття рішень та розпорядниц-тва, а на функціональні — консуль­тування, інформування, плануван-необхідні для прийняття лінійним керівником управлін­ських рішень. Лінійному керівни­кові в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, планів, програм допомагає спеціальний апарат (штаб), до якого входять функціональні підрозділи (служби, відділи, управ-ління), які відповідають за конкретну функцію управління. Л.ф.т.о.с. потребує створення спеціальних колегій, рад, де лінійні керівники разом із експертами та функціональними керівниками (фахівцями) погоджу­ють свої дії і рішення.

ЛІЦЕНЗУВАННЯ — адміні­стративний метод державного регу­лювання підприємництва, який є своєрідним дозволом держави в особі її органів на певні дії суб'єктів господарювання у різних сферах підприємницької діяльності. Л. полягає у видачі, переоформленні та анулюванні ліцензій на надання послуг та контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов.