- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Повноваження державного службовця
— закріплені за держслужбов-цем права та обов'язки, які у зв'язку із специфікою функцій, покладених на цю категорію громадян як представників держави, виразників суспільного інтересу, мають особливий характер порівняно з громадянами, які не є державними службовцями, у т. ч. обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання покладених на них повноважень. П.д.с. надаються посаді, а не індивідові.
ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — закріплені за органом виконавчої влади права і обов'язки, у т. ч. обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень — так звані "юрисдикцій-ні" обов'язки. Центральне місце і переважну частину серед П.о.в.в. становлять державно-владні повноваження (див. Державно-владні повноваження).
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА —
діяльність держави у сферах запровадження правової регла-
ментації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. П.п. є базисом формування податкової системи. Концептуальні засади П.п. формуються на основі економічної моделі країни і визначають цілісний склад податкової системи, її структуру та елементи.
ПОДВІЙНЕ ПІДПОРЯДКУВАННЯ — один із видів субординації, за якого об'єкт управління підпорядковується двом суб'єктам управління.
Поділ державної влади
— конституційне розмежування владних компетенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; діловий поділ праці в державному механізмі з метою спрощення виконання державних функцій та ефективного контролю. При цьому розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення, який структурується за функціональною та інстутиційною ознаками. Перша означає виділення основних функціональних видів державної діяльності — законотворення, державного управління, правосуддя. Друга втілює організаційний устрій держави як сукупність різних державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), наділених державно-владними повноваження-
ми (компетенцією). Тобто, державна влада за своєю суттю єдина, а принцип П.д.в. є лише теоретичною доктриною, на основі якої здійснюється функціонування державного механізму. Доктрина П.д.в., авторами якої були англійський філософ Джон Локк та французький вчений-просвітитель Шарль-Луї Мон-теск'є, визнана у цивілізованих державах світу як загальнодемократичний принцип та існує вже понад двісті років. Хоча в Україні спроба законодавчого закріплення принципу П.д.в. була зроблена ще на початку XVIII ст. у Конституції Пилипа Орлика, однак, до його осмислення і послідовного втілення у життя наше суспільство підходить лише тепер. Уперше принцип П.д.в. був запроваджений на практиці 1787 р. творцями конституції СІЛА А.Гамільтоном, Джейом, Дж. Медисоном у знаменитих "Federalist Paperes". Юридична форма закріплення ідей П.д.в. тут має вигляд функціонального визначення кожного з вищих органів держави (конгресу, президента, верховного суду) як органів, які здійснюють відповідно законодавчу, виконавчу і судову владу. Саме така форма закріплення ідеї П.д.в. стала найпоширенішою в конституційній практиці країн світу. У ст. 6 Конституції України зазначено, що державна влада в Укра-
їні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
ПОЗАКАР'ЄРНІ СЛУЖБОВЦІ
— службовці, посади яких заміщуються шляхом виборів, призначення або за контрактом. До цієї групи належать державні службовці, що обіймають політичні (див. Політичні посади) та патронатні посади (див. Посади патронатної служби).
ПОЗАКОНКУРСНИЙ ПРИЙОМ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ — форма добору персоналу на посади третьої-сьомої категорій державних службовців, зарахування на які здійснюється без проведення конкурсу. П.п.д.с. застосовується щодо: адміністративних посад керівників та заступників керівників органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів; посад патронатної служби членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій; державних служ-бовів, які зараховані до кадрового резерву чи пройшли стажування; керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів виконавчої влади; спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням
вимог законодавства про працю; державних службовців, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у т. ч. в тих, що ліквідуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування; випускників Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів у державні органи, які направляли їх на навчання; осіб, які навчалися на умовах державного контракту, у разі працевлаштування їх у державному органі, де вони працювали або були зараховані до кадрового резерву.
ПОЗАПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ —
процедура формування уряду, властива президентським та президентсько-парламентським республікам, коли законодавчий орган не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його роль у цьому плані обмежена. Склад уряду може не залежати від розстановки партійно-політичних сил у парламенті. Склад уряду та його програма визначаються главою держави і мають отримати схвалення законодавчого органу.
ПОЛІТИКО — АДМІНІСТРАТИВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — особлива сфера діяльності органів вико-
навчої влади, спрямована на вирішення завдань політико-ад-міністративного характеру, яка реалізується у формі державного управління шляхом здійснення таких завдань: а) оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих операціях; б) національна безпека; в) охорона кордонів та митниця; г) зовнішня політика: зовнішні відносини, представництво країни за кордоном, захист прав співвітчизників за межами країни, зовнішня економічна політика; ґ) забезпечення правопорядку: охорона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності та фізичних осіб, попередження правопорушень; д) політика в інформаційній сфері.
ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — один із видів публічної (перед громадськістю, главою держави, парламентом) відповідальності, що настає за неспроможність органів державної влади та посадових осіб розробляти та втілювати в життя політику, яка відображає прогресивні напрями розвитку суспільства, максимально корисні для блага людей. Суб'єктом П.в. є ті носії виконавчої влади, які реально визначають зміст державно-управлінської діяльності. Слід зазначити, що П.в. має суттєві відмінності від юридич-
ної, адже вона є значно суб'єкти-візована й відносна, оскільки немає абсолютних і формалізованих критеріїв оцінки стану державного управління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства і в тих чи інших умовах. П.в. в Україні застосовується щодо уряду та його членів, які мають статус політичного діяча.
ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ —
конституційно-правова відповідальність уряду та його членів перед парламентом і главою держави за політику, яку вони проводять. П.в.у. перед законодавчим органом має місце за парламентської та змішаної форми правління, а перед главою держави — за змішаної та президентської форми державного правління. П.в.у. одночасно перед парламентом і главою держави, що має місце за змішаної форми правління, є подвійною П.в.у. Міжнародна конституційна практика передбачає як колективну (солідарну) відповідальність уряду, так й індивідуальну відповідпль-ність його членів (див. Солідарна (колективна) відповідальність уряду, Індивідуальна політична відповідальність міністрів). П.в.у. перед парламентом реалізується переважно у двох процедурних формах: вотум недовіри та відмова у довірі. В одних країнах уряд відповідальний перед
обома палатами парламенту, в інших — тільки перед нижньою палатою. П.в.у. перед главою держави має місце у формі відправлення у відставку уряду чи усунення з посади окремого міністра. Конституцією України встановлено подвійну П.в.у.: Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ст. 113). Глава держави припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку (ст. 106, п. 9). Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України (ст. 87). Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Уряду має наслідком його відставку (ст. 115). П.в.у. є важливим фактором підтримки ефективності та легітимності його роботи. У першому випадку вона слугує стимулом для належної діяльності та недопущення зловживань (під загрозою відставки), у другому — є індикатором підтримки уряду (його політики) парламентською більшістю.
ПОЛІТИЧНА НЕЙТРАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — організаційно-функціональний принцип державної служби, згідно
яким державні службовці не повинні займатися діяльністю, що може вплинути або впливає на їхню безсторонність. Він означає, по-перше, заборону створення та діяльності в органах державної влади осередків будь-яких політичних партій. По-друге, державні службовці в процесі виконання своїх функцій та службових обов'язків не повинні керуватися міркуваннями партійного характеру, повинні займати позицію нейтралітету в політичній боротьбі партій. Держслужбовці повинні виконувати рішення обраного керівництва будь-якої політичної орієнтації. Принцип "чиновник служить не окремій партії, а всьому народу" є характерним для міжнародної практики державної служби. В українській практиці даний принцип означає, що державні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в позаробочий час.