- •Адміністративне право
- •Адміністративний акт
- •Адміністративні суди
- •Адміністративно-територіальна одиниця
- •Апарат обласної державної адміністрації
- •Бюджетна система
- •Відповідальність державного службовця
- •Відповідальність у державному управлінні
- •Голова місцевої державної адміністрації
- •Горизонтальні зв'язки
- •Громадський контроль
- •Деліктологія державних службовців
- •Державне регулювання
- •Державний друкований засіб масової інформації
- •1) Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави; 2) система державних органів перевірки.
- •Державно-управлінські відносини
- •Дипломатична служба
- •Документообіг
- •Електронний документ
- •Ефективність державного управління
- •Законодавча ініціатива
- •Збереження документів
- •Зв'язки з громадськістю
- •Змішані (різнорідні) нормативно-правові акти
- •Індивідуальні нормативно-правові акти
- •Інформаційні послуги
- •5) Завершення (високий статус, визнання професіоналізму та компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим).
- •Київська міська державна адміністрація
- •Колегія місцевої державної адміністрації
- •Колегія центрального органу виконавчої влади
- •Конкурентна політика
- •Контроль у державному
- •Концепція бюрократії
- •Логічні наукові методи
- •Методологія державного управління
- •Механізми державного управління
- •Модель врума-їтона-яго
- •Монетаристська модель
- •Науковий метод державного управління
- •Нормативно-правовий
- •Організаційна форма управлінської діяльності
- •Організаційно-технічні вимоги до актів
- •Перевищення влади
- •Переміщення по службі
- •Повноваження державного службовця
- •Поділ державної влади
- •Політичне управління
- •Попередній (превентивний) контроль
- •Правове регулювання
- •Правовий статус органу виконавчої влади
- •Предмет науки державного управління
- •Прем'єр-міністр україни
- •Прийняття управлінського рішення
- •Професійний розвиток
- •Професіоналізм управлінської діяльності
- •Регіональна політика
- •Резолюція недовіри
- •Розпорядчий документ
- •Розпорядчо-юридичні
- •Система документації
- •Ситуаційне управління
- •Соціальне управління
- •Спільні акти управління
- •Стиль управління
- •Стратегічне управління
- •Структура організації
- •Структурний підрозділ
- •Управлінська еліта
- •Управлінська послуга
- •Управлінське рішення
- •Управлінські відносини
- •Управлінські патології
- •Урядова правотворчість
- •Урядовий орган державного управління
- •Функціональний тип організаційної структури
Логічні наукові методи
— група підходів пізнання предмета державного управління, до якої належать такі наукові методи: системний (див. Системний науковий підхід), функціональний (див. Функціональний науковий підхід), структурного аналізу
(див. Метод структурного аналізу), структурно-функціональний (див. Структурно-функціональний науковий метод), аналізу і синтезу (див. Метод аналізу і синтезу), порівняльного аналізу (див. Метод порівняльного аналізу), ситуаційний (див. Ситуацій-
ний науковий підхід). До Л.н.м. також відносять інші теоретичні прийоми — індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення й обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та інші.
МАГІСТР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця зі спеціальності 8.150000 "Державне управління", який на основі кваліфікації спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у галузі державного управління. М.д.у. — випускник вищого навчального закладу, повинен володіти знаннями, уміннями та навичками, які б забезпечували виконання виробничих функцій управлінця: управлінської, організаційної (службової), аналітичної, прогностичної, контрольної, виховної, що, у свою чергу, відповідають окремим видам типових завдань діяльності (професійним, соціально-виробничим, соціально-побутовим).
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — вид дій, які не
спрямовані на досягнення юридичного результату, не створюють правового ефекту, мають допоміжний (технічний, господарський) характер і спрямовані на забезпечення функціонування органів виконавчої влади.
МАТРИЧНИЙ ТИП СТРУКТУРИ — сучасний ефективний тип організаційної структури управління, що створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійно-функціональної та програмно-цільової. У структурі матричного типу виконавець знаходиться в точці перетину міжфункціональних зв'язків, які регулюються як керівником програми, так і лінійними керівниками, тому підпорядкований двом або більше керівникам. М.т.с. використовується в організаціях із складним характером робіт.
МЕЖА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ
— умовна замкнена лінія, що відокремлює територію однієї
100
1
адміністративно-територіальної одиниці від території інших (суміжних) адміністративно-територіальних одиниць або збігається з лінією державного кордону.
МЕНЕДЖМЕНТ (англ. management — управління) — вид людської діяльності, сутністю якої є реалізація управлінських функцій (планування, організація, координація, облік, контроль, мотивація), спрямованих на оптимальне використання ресурсів організації, з метою досягнення запланованих результатів, що забезпечують постійний розвиток організації.
МЕТОД АНАЛІЗУ І СИНТЕЗУ
— підхід дослідження державного управління, який через пізнання елементів логічної структури управлінської науки сприяє узагальненню основних понять, принципів, категорій науки; через розгляд адміністративної діяльності з різних позицій дає можливість побудувати об'ємну модель системи органів виконавчої влади.
МЕТОД ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — спосіб практичної реалізації функцій державного управління шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досяг-
нення поставлених управлінських цілей. М.д.у. систематизуються таким чином: а) за функціональним змістом визначаються такі групи методів: адміністративні (організаційно-розпорядчі) (див. Адміністративні методи державного управління), економічні (див. Економічні методи державного управління), правові (див. Правові методи державного управління), соціально-психологічні (див. Соціально-психологічні методи управління); б) за спрямованістю впливу: орієнтовані на загальнодержавний рівень; різноманітні структури (галузі, регіони, установи, організації тощо); окремих працівників; в) за організаційними формами: тип впливу (акт, норма); спосіб здійснення впливу (одноособовий, колективний, колегіальний); часова характеристика впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, довготермінові та короткотермінові); особливості впливу (виправляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичікувати); г) за характером управлінського впливу: прямої (правового регулювання, публічного адміністрування); непрямої дії (демократизація, оптимізація управління, оподаткування); д) за механізмом впливу на людину, її свідомість і поведінку: позитивні (стимулювання); негативні (примус) (див. Примус).
МЕТОДИ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ — сукупність конкретних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпіричний матеріал і дані інших близьких до державного управління наук: а) аналіз наукових праць з проблематики державного управління вітчизняних і зарубіжних учених дає можливість розглянути соціальну природу та сутність державного управління і на цих засадах розвинути його теоретичні основи; б) аналіз документальної бази (законів, нормативно-правових актів, управлінських документів, статистичних даних) дає можливість визначити недоліки законодавчого та нормотворчого характеру, які негативно впливають на ефективність державного управління, та визначити загальні підходи вдосконалення якості правового забезпечення політико-управлінської діяльності; в) аналіз та узагальнення практичної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті переходу до нової парадигми призначення публічної влади дає змогу встановити найбільш об'єктивні методологічні підходи щодо розмежування і збалансування функцій і повноважень органів цих систем з метою підвищення їх ефективності.
МЕТОДИКА — інструктивний документ, який визначає мету і завдання, порядок виконання
роботи, використовувані методи та очікувані результати, оцінювання роботи (напр., Методика визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів, Методика проведення аналізу впливу регуляторного акта). М. також називають методичні вказівки і рекомендації.
МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ —
сукупність розумових і практичних операцій, які використовуються в процесі державного управління для усвідомлення проблеми, постановки мети, збору необхідної інформації, розробки варіантів рішення, вибору оптимального рішення та організації його виконання. У найбільш загальному аспекті М.п.у.р. потрібно розрізняти за їх спроможністю охопити процес вироблення рішення в цілому. За цією ознакою виділяються дві групи М.п.у.р.: 1) загальні, які охоплюють усі етапи процесу прийняття рішення; 2) локальні, які застосовуються на одному чи декількох етапах. У свою чергу, їх можна поділити на два різновиди: формальні методи (формально-математичні) та неформальні (інтуїтивно-логічні). До загальних формальних методів можна віднести системний аналіз, який служить методологією вирішення великих проблем, а також лінійне програмування. Загальними неформаль-
ними методами є способи прийняття рішень на основі управлінського та життєвого досвіду, рефлексії, інтуїції, тобто традиційні методи вирішення управлінських завдань.
Групу локальних (формальних і неформальних) методів за етапами вироблення рішень можна класифікувати таким чином: з'ясування проблеми та постановка мети рішення; збір і обробка інформації, необхідної для прийняття рішення; аналіз варіантів майбутнього рішення, вибір і обґрунтування оптимального; санкціонування відібраного варіанта рішення; організація виконання і контроль за процесом його виконання.
До формально-математичних методів вирішення та вибору оптимального варіанту можна віднести всі методи економіко-математич-ного (тепер комп'ютерного) моделювання або дослідження операцій.
Неформальними методами цієї групи для нескладних рішень будуть звичайні методи аналізу, порівняння, якісної оцінки альтернатив тощо, а для більш відповідальних — економічні експерименти. За способом ухвалення управлінських рішень можна виділити два основні методи: індивідуальний (див. Індивідуальний метод прийняття управлінських рішень) та груповий (колективний) (див. Груповий метод прийняття управлінських рішень).
МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ — соціальні методи, що застосовуються при вирішенні проблем, пов'язаних із працівниками, їх роллю під час виникнення відхилень від запланованих цілей, у виборі напрямів дій і вмотивованості у виконанні функціональних обов'язків та поставлених завдань. Соціологічні дослідження проводяться шляхом збору і обробки інформації щодо: потреб та інтересів персоналу; характеру взаємовідносин між окремими службовцями та їх групами; типу організаційної культури, що склалася в колективі, й інших факторів функціонування та розвитку організації. Для цього застосовуються інтерв'ю й анкетні опитування, спостереження, вивчення документів та інших елементів групової поведінки.
МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ — засоби впливу на колективи й окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності у процесі службової діяльності. М.у.п. поділяються на три групи: а) адміністративні, б) економічні, в) соціально-психологічні.
МЕТОД ІНДИВІДУАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ — спосіб застосування певних санкцій до працівників: позитивних (стимулювання) та негативних (при-
мус). Традиційне розуміння санкцій як заходів, що містять невигідні для порушника наслідки, розширене за рахунок додання тих позитивних (стимулюючих) засобів, що застосовуються для добросовісних працівників. М.і.-п.в. забезпечується дисциплінарним правом — сукупністю норм, що регламентують повноваження керівників стимулювати своїх підлеглих за успіхи чи карати їх за порушення службових обов'язків. Дисциплінарне право як правовий інститут вирізняють такі характерні риси: а) внутрішня спрямованість (керівник виступає розпорядником прав щодо своїх підлеглих по службі); б) комплексність (інститут об'єднує заохочення і покарання); в) інтегрований міжгалузевий характер (норми, що регламентують, скажімо, заохочення, лежать на перетині різних галузей — цивільного, адміністративного, трудового права).