30.Назвати і розкрити основні парадигми партиципітарної демократії.

Партисипітарна (participate (англ..) – брати участь; набула значного поширення в 1960-1970 рр. Ставлячи своїм завданням всебічну демократизацію суспільства та соціальну емансипацію і самореалізацію особистості, партисипітарна теорія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах і плебісцитах, а й участі безпосередньо в політичному процесі – у підготовці, прийнятті та впровадженні в життя владних рішень. Її прихильники вірять у те, що, оскільки людині притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, то громадяни спроможні свідомо приймати розумні рішення. Ірраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можуть бути подолані у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу. Віра в просту людину та її здатність бути творцем політичних рішень лежить у основі партисипітарного підходу. Оскільки в сучасному суспільстві неможливо здійснення прямої демократії у повному обсязі, то необхідно створити політичну систему, яка би поєднувала принципи прямої і представницької демократії. На низовому рівні – у трудовому колективі, закладі освіти, за місцем проживання, низових ланках – має застосовуватися пряме народовладдя. За таких умов відбуватиметься подолання відчуження громадян, розвиток їх громадської активності, забезпечення ефективного контролю за політичними інституціями та посадовими особами. Однак прийняття рішень широким колом непрофесіоналів, які ніколи не контролюють і не несуть за прийняття рішень відповідальності, неминуче призведе до зниження інституційної відповідальності посадових осіб та до зростання небезпеки популістського авторитаризму. Крім того, основна маса населення добровільно не бажає займатися політикою;

31.Наукометричний аналіз структури соціологічного знання.

Социологам, работающим в конкретных областях социологического знания, рассмотрение приведенных в тематических разделах данных может дать пищу для оценки развития своей отрасли науки и оценки ее перспектив. Одновременно с этим разработанная методика может быть использована для изучения динамики развития других общественных наук: истории, психологии, экономики и др. В то же время, будучи лишь одним из способов слежения за развитием науки, предложенная методика не отменяет, а дополняет другие традиционные методы изучения истории науки: аналитический, биографический, описательный, традиционно-социологический и т. п.

Семантический анализ, связанный с изучением динамики тематических разделов и терминов внутри социологического знания позволяет уточнить ряд наших представлений относительно состояния структуры самого знания и ее существенных элементов: концептуального аппарата, парадигмы, предмета, методов и т. п.

Концептуальный (понятийно-категориальный) аппарат социологии, по нашему мнению, включает в себя: общенаучные категории в соответствующем социологическом преломлении (социальная система, социальное развитие и др.), собственно социологические (стратификация, институт, организация, статус, роль, нормы, ценности и др.) и, наконец, категории дисциплин, пограничных с социологией (личность, семья, культура и т. д.). Смысловое содержание термина «социальный», который часто находится в связке с другими терминами, определяется тем, что явно или неявно вкладывается в понятие «предмет социологии». Особое место занимают понятия и категории, описывающие не предмет социологии, а ее парадигму, а также методы и весь социологический инструментарий.

Парадигма — это совокупность принципов и подходов, лежащих в основе соответствующих теоретических и методологически концепциях, школ и направлений. (В парадигму может быть включена и совокупность методов, развертывающих ее в целую систему соответствующих исследовательских, процедур). Описывается она такими терминами, как «системный подход», «принцип развития», «причинный анализ» и т. п. Предмет же (или модель объекта) описывается в терминах: «стратификация», «институт» и проч. Какая здесь связь? Если социолог исповедует системный анализ, то построит свой предмет в виде системной модели, если же принцип развития, то будет описывать изучаемый им объект (например, общество) в терминах: «развитие», «изменение», «модернизация», «нововведение» и т. д.

Тем самым сложная, развитая парадигма, границы которой не всегда ясно осознаются, определяет структуру модели изучаемого объекта, т. е. предмета. Эта структура не всегда четко выражена и может быть размытой.

Структура социологического знания определяется предметом социологии и той научной парадигмой, на основе которой собственно и строится этот предмет. Парадигма как бы «встроена» в трехмерную структуру социологического знания, каждая из осей которой представляет собой дихотомию: теоретическая и эмпирическая социология (основанием деления служит уровень знания), фундаментальная и прикладная социология (основанием деления служит функция знания) и, наконец, общая и отраслевая социология (основанием деления служит объект исследования: будет ли это, например, общество в целом или отдельная его «часть», экономика, право, политика и т. д.).