2. Взаємодія соціологічної служби із засобами масової інформації, основні проблеми.

Зміст і завдання вітчизняної соціальної сфери постійно розширюються. Водночас трансформаційні процеси переходу до ринкової економіки, які тепер переживає Україна, неадекватно сприймаються масовою свідомістю: реакцією на ускладнення соціально-економічної ситуації стають масові неврози, нігілізм, песимістичні настрої. Саме тому важливо розуміти та впливати на формування певних уявлень суспільства, ставлення громадян до соціальних проблем. Інформаційне забезпечення та рекламування діяльності установ і закладів соціальної сфери необхідне для того, щоб громадськість загалом і потенційні споживачі соціальних послуг, а також державні інституції, представники бізнесових структур, благодійних фондів і недержавних організацій знали зміст і наслідки реалізації державних і місцевих соціальних програм та проектів. Співпраця зі ЗМІ - необхідна складова роботи більшості соціальних служб та організацій. Налагодження партнерських стосунків зі ЗМІ має базуватися на упередженні ініціативи в спілкуванні. Для цього варто запрошувати журналістів на свої заходи, налагодити з ними особисті контакти (скажімо, запросити головного редактора місцевої впливової газети до складу журі конкурсу, який проводить ваша організація), допомагати знаходити потрібну їм інформацію. Така щоденна співпраця спроможна дати більше, аніж разова прес-конференція. Тож якщо після прес-конференції було досить мало публікацій (чи журналісти зігнорували ваш захід), не варто ображатися. Це означає, що ваша новина виявилася для них не цікавою. Тому варто проаналізувати ситуацію й змінити стратегію дій. Але в жодному разі не конфліктувати з пресою. Ще однією формою активізації ЗМІ може стати оголошення журналістського конкурсу на краще висвітлення соціальної тематики. Основною проблемою є недостатнє фінансування соціальної сфери і протилежне у комерційних структурах, що провокує і ЗМІ матеральний інтерес в момент вибору матеріалу для розповсюдження.

3. Види звітів та їхнє призначення

Звіт - це особливий вид соціологічного тексту, що відрізняється від наукової статті, насамперед тим, що призначений, як правило, для замовника, який не є спеціалістом у галузі соціології. Головна мета звіту - не просто „звітувати” про те, як ви проводили дослідження і які результати отримали, а дати відповіді на ті питання, які були важливими для замовника. Успішність виконання дослідження і написання звіту вирішальним чином закладається вже на стадії переговорів із замовником, залежачи від чіткості розуміння виконавцем тих питань, які найбільше цікавлять замовника. Оскільки звіт призначений зазвичай для читача, який не є фахівцем у соціології, він має бути написаний простою і зрозумілою мовою, мати практичне спрямування. Якщо програма дослідження була зроблена чітко і послідовно, то й написання звіту не викликає особливих труднощів, оскільки структура звіту відповідатиме поставленим у програмі цілям і завданням. Обсяг звіту може бути різним, зазвичай це залежить від масштабності замовлення та поставлених завдань. Складові звіту: 1. Вступна частина - титульний лист, зміст із зазначенням сторінок, основні висновки (резюме) дослідження. 2. Основна частина: Методологія досл - опис цілей та завдань, методології, методів та методик. Виклад основних результатів. Основні висновки досл та можливі рекомендації (які мають відповідати інформаційним запитам замовника).

Розрізняють такі види наукових звітів: Усний, стислий та деталізований.

Устный отчет. Является эффективным средством коммуникации с заказчиком на завершающем этапе исследования, позволяя последнему в прямом диалоге задать исследователю все необходимые вопросы, устранить неясности и тд. Иногда устный отчет проводится до сдачи письменного, иногда после. Готовя устный отчет, докладчик должен знать, сколько времени займет его выступление, где он будет докладывать и какая будет аудитория. Наибольшего успеха устный отчет достигает, если на него отводится от одной трети до половины всего времени презентации. В оставшееся время происходит его обсуждение. 15-минутный отчет включает 5-минутное выступление и 10-минутный ответ на вопросы, поставленные заказчиком, и определение дальнейших действий.

Краткий отчет. По объему не превышает 20 страниц. В нем обычно предполагается наличие следующих частей: 1. Введение. 2. Цели. 3. Методология. 4. Результаты. 5. Рекомендации или последующие шаги.

Детализированный отчет. В типичном случае этот вид отчета отличается от краткого включением в него прямых иллюстрирующих цитат из стенограмм обсуждения. Каждый раздел должен начинаться с общих положений относительно наиболее важной информации, полученной от участников группы по поводу исследуемого предмета. Следующим этапом должно быть обсуждение различий в мнениях или описаниях способов действий, которые имели место в разных группах относительно одних и тех же вопросов, подлежащих исследованию. В третьей части должны содержаться выдержки из записей, которые проводятся после изложения основных выводов в качестве дополнительного средства повышения доверия к ним.К детализированному отчету обычно прилагают основную методическую документацию: фильтрующую анкету, план обсуждения, а также изображения или описания наглядных пособий (стимулов), если таковые применялись.