49. Постмодернізм як соціальне явище: характерні риси

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p. в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца"Криза європейської культури", але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці.

В англійській мові розрізняють терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).

Фредрик Джеймсон пропонує недвозначний образ постсучасного суспільства, що складається із чотирьох основних елементів:

- По-перше, суспільство постмодерну характеризується поверховістю й недоcтатністю глибини. Постмодерністські здобутки культури задовольняють неглибокими образами й не здійснюють глибоких пошуків фундаментальних значень. Якщо використовувати ключовий пов'язаний з постмодерністською теорією термін, можна сказати, що ця картина – своєрідний симулякр, у якім неможливо відрізнити оригінал від копії. Симулякр є також копія копії; Джеймсон характеризує симулякр як «ідентичну копію, для якої ніколи не існувало оригіналу».

- По-друге, постмодернізм характеризується ослабленням емоцій або афектів. У світі постмодерна відчуження замінилося фрагментацією. Оскільки світ і люди в цьому світі розпалися на частини, залишається лише «безпричинний і знеособлений» афект. Як приклад можна привести особливу емоцію, коли «людина захоплюється новими електронними засобами». Постмодерністська соціологія визначає постмодерн як кінець свідомості, індивіда, етики.

- По-третє, втрачена історичність. Ми не можемо знати минулого. Усе, що нам доступно, це тексти про минуле, і все, що ми можемо зробити, це розробити на додачу до них інші тексти на цю ж тему. Оскільки історики не мають можливості довідатися істину про минуле або навіть скласти про нього зв'язної розповіді, вони задовольняються створенням попурі про минуле, або суміші ідей, часом суперечливої й нескладної. Крім цього, немає ясного відчуття історичного розвитку, ходу часу. Минуле й сьогодення нерозривно переплетені. Яскравими й поширеними прикладами може бути декор сучасних аксесуарів, предметів стилю, одягу, що вважається модними, «під старовину». Для індивіда епохи постмодерна події носять роздроблений і дискретний характер. Людина втрачає своє місце в історії, у якій важко провести межу між минулим, сучасним та майбутнім.

- По-четверте, із суспільством постмодерна зв'язана нова технологія. Замість продуктивних технологій, таких як конвеєр по складанню автомобілів, тут ми маємо перевагу відтворювальних технологій, особливо електронних засобів типу телевізора й комп'ютера. замість бурхливого розвитку виробничих технологій сучасності у постмодернізмі панують отуплюючі технології.

Вцілому, у образі постмодерну люди пливуть за течією й не здатні осягнути багатонаціональну капіталістичну систему або бурхливо зростаючу культуру, у якій вони живуть.

У картині світу, сформульованій постмодерністами, переважають такі риси:

-Соціологія постмодерну робить акцент в аналізі на доцентрові тенденції наявних соціальних трансформацій і на їх повсюдне поширення.

-Постмодернізм розглядає контекстуальність та розпиленість сучасного соціального життя в якості перепони координованій політичній включеності та соціальній єдності.

-Постмодернізм розглядає Я як розмите та розчленоване фрагментованим досвідом.

-Постмодернізм говорить про беззахисність індивідів перед лицем тенденцій глобалізації.

-Пустота та безглуздість повсякденного життя розглядається як результат вторгнення символічних систем, штучних людей (Ж.Бодрійяр), культури мас-медіа, що конституюють світ у моделях, символах та за допомогою символів, що роблять його штучним. Уже ніхто не звертається до реального об’єкта, оскільки не проводиться різниця між уявленнями та об’єктами, між речами та ідеями у світі, де домінують штучні моделі. Відносини зі світом трансформуються фундаментальним чином і саме втрата зв’язку з реальним світом викликає відчуття пустоти.