68. Соціокультурні основи східно-християнської та західно-християнської цивілізації в епоху Середньовіччя.

Найбільша цивілізація Макрохристиянський світ поділяється на три цивілізаційні складові: центральну — Західноєвропейсько-Північноамериканську з Австралією і дві периферійні щодо неї — Латиноамериканську та Православно-Слов'янську. Дві останні цивілізаційні спільноти мають із Заходом спільне коріння і впродовж останніх п'яти століть розвивалися під його вирішальним впливом. Але процеси, що відбувалися на Заході та в двох зазначених цивілізаційних регіонах, нерідко мали майже протилежну спрямованість. Так, із часів пізнього Середньовіччя Захід розвивався завдяки вільній праці, тоді як і в Східній Європі, переважала підневільна праця, що і зумовило різний соціокультурний розвиток і релігійне спрямування.Західно-християнська цивілізвція є породженням романо-германського синтезу, зокрема ранньосередньовічного симбіозу Католицької церкви і франкської державності. При цьому Візантійсько-Східнохристиянську та Православно-Східнослов'янську соціокультурні спільноти за всієї їх спорідненості і спадкоємності слід вважати окремими самостійними цивілізаціями. Їхню спільність можна визначити поняттям — Східнохристиянська цивілізаційна система. Вмираюча елінська цивілізація породила дві дочірні - західнохристиянську та східнохристиянську або православну, які успадкували від їхньої матері її світову релігію. Однак, Західна Європа переймала духовні надбання античності швидше, повніше та інтенсивніше ніж православна Східна. Західноправославна субцивілізація сформувалась і утвердилася впродовж XIV—XVII ст. на православно-слов'янському ґрунті в зоні безпосереднього впливу Західнохристиянсько-Новоєвропейської цивілізації, але зберегла власну східнохристиянську основу. Дві цивілізації, відрізняючись характером пропоговання релігією цінностей, Мали різний вплив на соціальний розвиток двох світів. Але в епоху Середньовіччя цивілізації розвивалися в рамках різкого культурного стрибка, під активним впливом церкви на соціальне життя. У цьому ракурсі неможливо не згадати місце України в даних цивілізаціях. Наша держава, без сумніву, є органічною частиною Макрохристиянського світу, проте в його межах належить не до Північноатлантичної, а (разом з Росією та Білоруссю) до Православно-Східнослов'янської цивілізації. Її західні області розташовані у перехідній смузі між двома основними компонентами Макрохристиянського світу, які глибоко сягають своїм корінням цивілізаційних структур Середньовіччя, презентованих Західнохристиянським та Візантійсько-Східнохристиянським світами.

69. Соціологічна парадигма та соціологічна теорія

Соціологічна парадигма представляє собою загальновизнану всіма представниками соціологічної науки (або окремої її течії) сукупність поглядів і методів наукового дослідження, єдина система теоретичних переконань, методологічних принципів, методичних прийомів і емпіричних результатів, що розділяються науковим співтовариством в рамках самостійної області знань або теоретичного підходу. Критеріями розмежування соціологічної парадигми як науки з багатоваріантним парадигматичним статусом виступають якісно відмінні один від одного стратегічні елементи, інтерпретація взаємодії котрих дозволяє зрозуміти природу соціальної реальності.

Соціологічна теорія - це ряд абстрактних загальних підходів, а також протилежних і взаємно доповнюючих шкіл думки, що існують в соціології. Серед головних загальнотеоретичних підходів, що зазвичай ідентифікуються в рамках соціології, знаходяться наступні: функціоналізм, символічний інтеракционізм і інтерпретативна соціологія, включаючи теорію соціальної дії; марксистська соціологія і теорія конфлікту; формальна соціологія; соціальна феноменологія і етнометодологія; структуралізм тощо. Крім перерахованих підходів, значення яких зазвичай визнається більшістю соціологів, можна виявити і безліч менш впливових теоретичних підходів. Частково все ж їх можна вважати взаємодоповнюваними, бо вони підкреслюють різні аспекти соціальної дійсності (наприклад, мікро- і макропідходи).

Головні завдання, які вирішує Соціологічна теорія:

-створює засади для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

-орієнтує на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

-розкриває сутність соціальних законів (загальних і спеціальних);

-формує методологічну базу для соціологічного пізнання дійсності;

-виявляє загальні закономірності соціального розвитку суспільства, а також є методологічною базою розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

-інтегрує, синтезує, узагальнює розрізнені знання, здобуті емпіричним шляхом, формує їх у складну систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Загальнотеоретична соціологія, як наукова теорія, має свою структуру, зміст. Компоненти її структури:

1) система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно постійні зв'язки у суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

2) система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

3) логіка висновків і доведень, яку використовують для обґрунтування соціальних діагнозів, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

4) загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

5) система обґрунтувань диференційованого підходу до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;

6) система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ, процесів і відносин на певному рівні соціальної організації суспільства;

7) емпірична база з великою кількістю зафіксованих фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації.

70-71. Соціологічне знання: специфіка, критерії науковості та перспектива розвитку

Про структуру системи соціологічного знання ще й досі точаться наукові дискусії. Існує багато підходів до виділення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології — від найпростішого (розподіл соціології на дві частини — фундаментальну та прикладну) до найскладнішого (виділення семи рівнів соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб). Більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, виділяючи такі рівні соціологічного знання: загальнотеоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.

Найважливішим критерієм науковості для соціологічного знання є об’єктивність змісту, тому соціологічне знання не повинно містити споглядальних міркувань, а описувати соціальну дійсніть незалежно від суб’єктивного до неї ставлення. Критеріальною ознакою науковості в соціології є максимальне абстрагування від суб'єкта. Звичайно, дослідника як суб'єкта не можна повністю відсторонити від аналізу об'єкта. Тому в науковому пізнанні об'єктивність розглядається з позицій інтерсуб'єктивності, тобто тієї об'єктивності, яка може бути закладена в позиції суб'єкта.

Важливим критерієм науковості є введення причинної матриці пояснення явищ. Соціологічне знання повинне радикально відмежовується від принципів притаманних побутовій ментальності, і обстоювати позиції аналізу закономірностей, що розкривають причинно-наслідкові схеми досліджуваних подій. Науковий аналіз передбачає пошук причин, тобто мотивованих певними закономірностями чинників, підстав, агентів споглядальних наслідків. Власне перспективи розвитку соціологічного знання будуть настільки оптимістичними, наскільки з’явиться максимальна можливість об’єктивного аналізу теорії задля отримання результатів, придатних для інтерпретації на реальне соціальне життя.