82. Фашизм, нацизм, фалангізм, більшовизм. Спільність та відмінність теоретичних ідеологічних доктрин в плані забезпечення демократії.

Фашизм - ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Він є синтезом природженого націоналізму та антимарксистського соціалізму - революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму. За своєю суттю фашистська ідеологія була запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму.

Нацизм (націонал-соціалізм) - політична ідеологія, заснована на расизмі, шовінізмі і верховенстві держави над особистістю. Він є повним запереченням демократії, яка навпаки покликана забезпечити права і свободи громадян.

Термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства. Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (напр., марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.

Фалангізм — це політичний рух, заснований в Іспанії Хосе Антоніо Прімо де Ріверо 1933 року. В ті непрості часи Іспанію заполонили ліваки, різного роду сепаратистські рухи, церкви спалювались, духовенство вбивали, республіканський уряд одурений комуністами. Фалангізм закликає до національної єдності, соціальної реформи і повернення до християнських цінностей. Фалангізм — рух, не виключно політичний, але також духовний.

Таким чином, фашизм і нацизм є найбільш протилежними до демократії ідеології, оскільки мають примусовий характер і спрямовані на досягнення державних інтересів. Більшовизм в цьому плані більш лояльний, а от фалангізм має переважно духовний характер, при цьому найбільше близький до основних постулатів демократії.

82. Феномен повсякденності в соціологічній теорії а.Щюца.

В першій, високо оціненій Гуссерлем, книзі Шюца «Феноменологія соціального світу» (1932) були сформульовані основні положення принципово нової соціологічної парадигми – феноменологічної соціології.

Шюц вважав, що світ складається з безлічі реальностей – реальностей науки, релігії, снів, мистецтва тощо, та що найповніше і послідовно людська суб'єктивність реалізується в світі повсякденності. Повсякденність — одна з сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу та виникає на основі трудової діяльності. Як така, повсякденність є «вищою реальністю», вона неминуче виявляється основою, на якій можуть формуватися всі інші світи досвіду.

Шюц переніс в соціальну науку ідею життєвого світу. Він вживав поняття «повсякденний світ» як синонім «життєвого світу», що увійшов у науку про суспільство. Повсякденну поведінку і мислення характеризують дві основні ознаки:

1) повсякденне – це те, що сприймається як звичне, близьке, усталене, стабільне, постійне, нормальне;

2) повсякденне життя організоване типологічно.

Повсякденний світ є часткою інтерсуб’єктивного світу культури. Він інтерсуб’єктивний, оскільки ми живемо серед інших людей, нас пов'язує спільність турбот, праці, взаєморозуміння. Він – світ культури, бо з самого початку повсякденність постає перед нами як смисловий універсум, сукупність значень, які ми повинні інтерпретувати для того, щоб знайти опору в цьому світі, прийти до згоди з ним.

Люди організовують навколишній світ в явища, класифікують їх досвід у вигляді речей, що володіють типовими характеристиками. Використовуючи типізації, люди можуть вступати в спільну взаємодію з іншими людьми, будучи впевненими, що вони бачать світ таким же чином. Поступово член суспільства створює запас того, що Шюц назвав знанням здорового глузду, яке розділяють і інші члени суспільства, це дозволяє їм жити і спілкуватися. Знання здорового глузду складається з конструктів першого порядку (ідеальних типів) – буденних інтерпретацій соціальних реалій. Соціолог вважав, що конструкти першого порядку дуже важливі для виконання практичних задач повсякденного життя. Знання здорового глузду не є даними раз і назавжди чи незмінними, вони постійно змінюються в процесі інтеракції.

На основі інтерпретацій і систематизацій конструктів першого порядку соціологи можуть сформулювати конструкти другого порядку (ідеальні типи наукових понять), що є складовими власне наукового знання. Так стає можливою об'єктивна, раціональна наука про суб'єктивне знання.

Шюц вважає, що буденне мислення долає можливі розбіжності в розумінні того або іншого об'єкту за допомогою двох фундаментальних постулатів, які знайшли вираження в понятті «ідеалізації». По-перше, має місце абсолютно необхідна «ідеалізація взаємозамінності точок зору» (кожний сприймає речі, як і інший). І, по-друге, «ідеалізація збігу систем релевантностей» (люди судять про речі на основі однакових критеріїв). Обидва постулати інтегруються Шюцем в загальну «тезу про взаємозамінність перспектив». Ця теза і лежить в основі всіх соціальних дій і розуміння.

За допомогою типізацій ми впізнаємо ситуацію і вибираємо відповідну їй схему поведінки. Саме завдяки типізація повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, добре відомий і звичний. Цілковито типологізувати самого себе неможливо. Інших можливо і допустимо. Оцінюючи вчинки інших ми типологізуємо інших на підставі власного досвіду, вибудовуючи їх можливі «для того, щоб» і «тому, що». Інші це роблять по відношенню до нас.