52. Представницька демократія, її роль та значення у взаємодії суспільства та держави.

Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя – представницька. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному парламент, народні, національні збори, конгрес тощо.

Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.

Представницька демократія заперечує прийняття рішення та формування влади бездумною, неосвіченою масою населення. У цьому відношенні на політичних партіях лежить відповідальність по забезпеченню формування та вираженню політичної волі народу. Тому головний вихід для політичних партій є забезпечення зворотних зв'язків із виборцями через мережу власних територіальних осередків, здатних підвищувати політичну і правову культуру громадян та сприяти у забезпеченні їх основних прав і свобод, законних інтересів

В процесі прийняття тих чи інших рішень представники різних суспільних інтересів у владі зобов'язані досягати компромісів.

Представницька демократія перестає працювати в двох випадках: 1) коли немає адекватного відображення структури суспільства у структурах влади.2) Коли представницькі органи влади відстоюють особисті, корпоративні чи партійні інтереси, а не інтереси тих структур суспільства, які вони ніби-то представляють, і, відповідно, не можуть досягнути компромісів.

В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада. Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це Президент.

53. Проблеми викладання соціогуманітарних наук у внз технічного спрямування.

Без определенных философских, этических, политологических представлений сегодня невозможно глубоко осмыслить действительность во взаимодействии всех ее сфер, сторон и связей, в единстве всех ее законов и противоречий. Соответственно возрастает значение и роль учебных предметов, способствующих формированию мировоззренческой ориентации молодого человека, осознаванию им своего места и роли в обществе, цели и смысла социальной и личной активности, ответственности за свои поступки и выбор форм и направлений своей деятельности. В полной мере это относится и к подготовке специалистов технических специальностей, ее гуманитаризации. Однако характер профессиональной деятельности, к которой готовятся студенты, накладывает определенный отпечаток на образовательные технологии, используемые при преподавании наук гуманитарного цикла в техническом вузе. Прежде всего это касается набора общеобразовательных дисциплин, включаемых в программу обучения.

Общими гуманитарными предметами для технарей есть этика и эстетика, философия, политология, основы права и социальная психология. Все они и каждая в отдельности дают будущим специалистам основные ценностно-мировоззренческие ориентации, учат мыслить и действовать конструктивно-критически, творчески и созидательно. А поскольку интеллектуальное, эстетическое, нравственное развитие личности, повышение уровня образования будущего специалиста является важным условием его профессионального самоопределения в последующей трудовой деятельности, представляется целесообразным еще более расширить гуманитарный цикл за счет изучения таких предметов как социология, культурология, этнопсихология и некоторых других. Следующей особенностью преподавания гуманитарных наук студентам технических специальностей является учет специфики методов их мышления. Как правило, у студентов-«технарей» хорошо развиты мыслительные, логические, теоретико-аналитические способности, что способствует выработке четкого, демистифицированного отражения социальной реальности. Однако замечено, что некоторые трудности вызывают у них вопросы обобщающего характера, требующие определенного абстрагирования от конкретных ситуаций. Поэтому основной методикой преподавания дисциплин, целью которых и являются широкие обобщения, становится четкий путь «от простого к сложному», позволяющий студентам от анализа отдельных проблем, актуальных для того или иного этапа развития общества и человека, перейти к выяснению общих тенденций и причинно-следственных связей. Кроме того, значительную помощь студентам при изучении данных предметов оказывает определенное структурирование излагаемого материала, использование различных схем и таблиц. Это же касается и формы проверки освоенных знаний. Студентам – программистам или электронщикам легче и комфортнее продемонстрировать свои знания не в форме свободного их изложения, особенно письменного, а с помощью тестов, представленных в виде компьютерных программ. Еще одна проблема, с которой приходится сталкиваться при преподавании гуманитарных наук студентам технических специальностей, носит психологический характер. И прежде всего это касается мотивации изучения дисциплин данного направления. Предметы, напрямую не относящиеся к выбранной студентом специальности, и к тому же, как уже отмечалось, требующие непривычных методов мышления, зачастую воспринимаются как «лишние», «ненужные» и «бесполезные». В этих условиях преподавателю приходится затрачивать дополнительные усилия и время, для того чтобы обосновать необходимость и целесообразность получения такого рода знаний и навыков анализа окружающей человека действительности, и востребованность их не только в настоящем, но и в будущем.