40. Основні риси постмодерністського концептуального підходу.

У найбільш загальних рисах концептуальний підхід постмодернізму полягає у цілком іншому пізнанні істини, а саме: істина перестає розумітись у зв’язку з деякою метафізичною реальністю, а стає предметом суспільної згоди (прагматизм).

З позиції постмодернізму необхідно виходити не з того, що істинно, а з того, що вважається прагматично прийнятним, не з семантики, а з прагматики. Проблема об’єктивності знання також набуває відносного характеру (відповідність знання об’єктивній дійсності). Результати наукового пізнання співвідносяться з прийнятою у науковому співтоваристві філософією, етикою, тощо. Реальність у розумінні постмодернізму перестає бути об’єктивною, а співвідноситься з нашими почуттями, відносинами, традиціями і досвідом. Реальність не може бути сприйнята поза контекстом пануючої у відповідну епоху системи цінностей. Для методології постмодернізму також особливо актуальною є критичність знання. Критичному переосмисленню підлягають як підходи концептуального характеру, так і фундаментальні ідеологічні постулати попередніх епох.

Постмодерна культура не є монолітним явищем, отже дослідити її риси є непростим завданням. Постмодерністська модель світобачення така, що в ній не діють логічні закони суперечностей, принцип опозиції втрачає сенс. Парадигмою   постмодернізму  стала  деконструкція  (демонтаж   сенсового центру), що ввів у науковий обіг Ж. Дерріда.

У всіх видах мистецтва відслідковується цитування попередніх епох і стилів.

Можна зустріти вторгнення постмодернізму до науки, де цитування минулих культур відбувається за допомогою префіксів "нео", "пост", "транс", "ультра", "гіпер", "над". Постмодерна культура демонстративно синтезує мистецтво й анти-мистецтво, естетику й анти-естетику, психологію і фізіологію, психоаналіз і шизоаналіз [3, с. 63].

Таким чином, враховуючи сучасні інтерпретації постмодерної культури, завважимо, що найосновншшми рисами постмодернізму можна вважати:

- культ незалежної особистості;

- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на

ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності

способу життя;

- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-

композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

- іронічність та пародійність.

Отже, явище постмодернізму може бути окреслене як світоглядно-мистецький напрям, що в другій половині XX століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, періоду переконструювання світоглядно-філософських, економічних та політичних систем, канонів, догм, вікових традицій.