82. Функції соціогуманітарних наук.

Оскільки всі суспільні науки (історія, культурологія, політологія, етнологія, демографія тощо) своїм предметом мають суспільство; всі гуманітарні (загальна психологія, антропологія, тощо) – людину, то соціогуманітарні науки досліджують як суспільство, так і особистість. Наприклад, соціологія. З огляду на це можна визначити наступні функції соціогуманітарних наук: Теоретико-пізнавальна — здобувають нові знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляють у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень та змін; Описово-інформаційна — систематичний опис і накопичення матеріалу; Соціальне планування (на основі зібраної інформації); Світоглядно-освітня (популяризація та поширення сучасних соціогуманітарних знань та уявлень про механізми суспільних процесів);Ідеологічна (створення певної сукупності уявлень та поглядів, які орієнтують людей, мобілізують їх до певної діяльності); Прогностична функція (визначається діапазон можливостей і вірогідностей, пропонуються кілька сценаріїв подальшого розвитку подій) тощо. Таким чином соціогуманітарні науки відіграють важливу роль в системі наук вцілому, а саме сприяють формуванню знань про суспільство, пояснюють логіку процесів соціального розвитку. допомагають людині визначити своє місце у суспільстві, допомагають вирішувати соціальні суперечності.

82. Характеристика основних засобів розповсюдження інформації

Преса. Газети з'явилися в Європі на початку XVII ст., будучи одним з наслідків «друкарської революції» — появи друкарських верстатів, що зумовило радикальне здешевіння й різке зростання кількості друкованих видань. Протягом XIX ст. преса ставала дедалі дешевшою, масовішою. Одночасно скорочувався час між подією та інформуванням про неї публіки, актуалізувалася інформація в пресі. На початку XX ст. було винайдено радіо, яке виявило недосяжну для преси здатність інтегрувати мешканців географічно та політично відокремлених територій. Саме завдяки радіо став очевидним ефект одночасної трансляції однієї й тієї ж інформації на широкі верстви населення. Ще одним незаперечним досягненням радіо як засобу масової інформації було залучення в контекст соціальної взаємодії сільського населення. Навіть у 90-ті роки XX ст., як з'ясували вітчизняні соціологічні опитування, радіо було у сільській місцевості найпоширенішим джерелом інформування. Телебачення ще більше розширило можливості ЗМІ, закріпило створене радіо уявлення про географічний та соціальний простір і можливості його подолання. Синтезуючи зображення і звук, воно забезпечило користувачам ширші комунікативні можливості, створило недосяжний для інших ЗМІ «ефект присутності», ілюзію безпосередньої участі у важливих політичних та культурних подіях. Завдяки телебаченню соціальний світ став персоніфікованим, унаочненим: люди почали отримувати конкретну інформацію про те, що, де і як відбувається.

З точки зору аудиторії, телебачення створює ефект безпосереднього двостороннього спілкування. А відповідна організованість інформації разом з різноманітними зоровими, звуковими та іншими ефектами робить телебачення чи не найвпливовішим ЗМІ сучасності. Останнім часом дедалі більшої популярності набуває такий засіб поширення інформації, як Інтернет. Він відкриває доступ до будь-яких розміщених в ньому інформаційних баз даних (текстової, аудіо- чи візуальної інформації), надає змогу використовувати їх, обмінюватися даними, вступати в комунікацію з необмеженою кількістю осіб. До системи Інтернет підключені тисячі бібліотек, підприємств, органів управління тощо. Однією з рис Інтернету є високий ступінь незалежності інформаційних пакетів, оскільки вони не цензуруються.