Питання 2. Спрямованість особистості.

Вихідними спонуками людини до діяльності є потреби —стани індивіда, створювані випробовувих ним нуждою в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Все потреби можна розділити на декілька груп. (Піраміда А. Маслоу).

Нижчий рівень ієрархічної структури потреб складають фізіологічні потреби (у їжі, сексуальні і ін.).

Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, яка забезпечить організму недоторканість і безпеку, нор­мальні і зручні умови життя. Потреби в приналежності і любові схиляють людину бути членом групи, спілкуватися, щоб запобігти самотності, отримати підтримку. Потреби в престижі про­являються в прагненні досягти значимого, поважного положення в суспільстві, добитися визнання.

Потреби в самоактуалізації спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потен­ціал.

Потреби усвідомлюються в образах, що відображають об'єкти і ситуа­ції, в яких дана потреба задовольнялася раніше. Ці образи мають спонукаючий характер внаслідок того, що викликають передбачення певних переживань задоволення. Чекання майбутнього пере­живания задоволення і дає поштовх до дії.

Образи, що відображають об'єкти задоволення потреб іспонукаючі людину до діяльності по задоволенню цих потреб, називаються мотивами (від латин. тоvеrе — приводити в рух, штовхати).

Всю сукупність мотивів, які формуються і розвиваються впродовж життя особистості, називають мотиваційною сферою особистості. В цілому розвиток мотиваційної сфери протікає залежно від обставин. Але все-таки в ній можна виділити стійкі мотиви, які направляють поведінку особистості відносно незалежно від зовнішніх умов. Така сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особистості і відносно незалежних від готових ситуацій, називається спрямованістю особистості.

Мотиви (форми прояву спрямованості особистості) можуть бути неусвідомлюваними і усвідомлюваними.

До неусвідомлюваних мотивів відносять:

- потяги (прагнення задовольнити малоусвідомлювану або взагалі неусвідомлювану потреба);

- установки (неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та або інша потреба).

До усвідомлюваних мотивів відносяться:

• бажання—відображаючі переживання людини, для якого ха­рактерним є велика або менша усвідомленість образу того, до чого людина прагне;

• інтерес—форма прояву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на пізнання дійсності;

• нахил—виникає при включенні в інтерес вольового ком­понента;

• ідеал—конкретизируємі в образах або представленнях вирішальні життєві цілі;

• світогляд — система філософських, естетичних, природничонаукових і інших поглядів на навколишній світ;

• переконання—система мотивів особистості, спонукаючих її посту­пать відповідно до своїх принципів, ціннісних орієнтацій, світогляду.

Знання мотивів, якими керується людина в своїй діяльності, дозволяє передбачати напрям її поведінки і діяльності.

Питання 3. Особливості поведінки особистості: темперамент і характер.

Біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальний індивід, є темперамент.

Під темпераментом (від латин. temperamentum—належне співвідношення частин, відповідність) розуміють сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну (від грец. dynamicos— сильний, рухливий) і емоційну сторони поведінки і діяльності людини.

Зі всіх теорій, з глибокої старовини тих, що намагалися пояснити суть темпераменту, мабуть, найбільш поширеною є система І. Павлова, що зв'язала індивідуальні особливості темперамен­та з виділеними їм основними властивостями нервової системи:

• сила — здатністю нервової системи витримувати сильні подразники, що обумовлює витривалість і працездібність нервових клітин;

• врівноваженістю, що характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування;

• рухливістю, яка визначається швидкістю зміни процесів збудження і гальмування.

Своєрідне поєднання цих властивостей утворює чотири типи нервової системи, кожна з яких співвідноситься з одним з чотирьох типів тем­перамента:

1. Холерик (сильний, неврівноважений, рухливий) характери­зується активністю, енергійністю дії, різкими, поривчастими рухами, їх швидким темпом. Схильний до різких змін настрою, запальний, нестерпний, схильний до емоційних зривів, буває агресивним.

2. Сангвінік (сильний, урівноважений, рухливий) відрізняється активністю, товариськістю. Швидко пристосовується до но­вым умов. Продуктивний за наявності інтересу. Відчуття в сан­гвиника легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.

3. Флегматик (сильний, урівноважений, інертний) важко пере­ключається з одного виду діяльності на іншій і пристосовується до обстановки. Відрізняється низьким рівнем психічної ак­тивності. Відчуття виникають повільно, але відрізняються стійкістю, переважає рівний, спокійний настрій.

4. Меланхолік (слабкий тип ВНД) характеризується низьким рівнем активності. Швидко стомлюється, легкоуразливий. Відрізняється нахилом глибоко переживати навіть незначні події при сла­бкому зовнішньому вираженні відчуттів. Сильні дії часто вы­зивають тривалу гальмівну реакцію.

Надалі уявлення про темперамент заглиблюються і расши­ряются. Так, були виділені і інші властивості нервової системи ла­більність (від латин. labiliis— нестійкий), характеризую­ча швидкість виникнення і припинення нервових процесів, і динамічність (від грец. dynamis—сила), що виявляється в швидкості і легкості вироблення умовних рефлексів.

Зіставлення властивостей нервової системи і особливостей поведінки дозволило виявити такі властивості темпераменту, як реактивність— сила емоційної реакції на зовнішні і внутрішні подразники— і активність, що показує, наскільки активна людина в подоланні перешкод, в своїх діях і вчинках.

При цьому по співвідношенню активності і реактивності можна судити, від чого більше залежить діяльність людини—від випадкових обставин або від намічених цілей.

Були також виділені такі психічні властивості:

• сензитивність, яка визначається величиною найменшого подразника, необхідного для виникнення психічної реакції;

• пластичність і ригідність — гнучкість, легкість пристосування до нових умов і, навпаки, інертність, нечутливість до зміни умов;

• екстравертованість і інтровертованість — направленість особистості на навколишній світ або на себе, на власні переживання і думки і ін.

Стало ясно, що властивостей нервової системи, а значить, і їх комбінацій значно більше, але проте розглянуті типи темперамен­та можуть служити узагальненою характеристикою індивідуальних особливостей людини.

При цьому слід врахувати, що в чистому виді типи темпераменту не зустрічаються, і можна говорити лише про переважання тих або інших його сторін. Крім того, не можна сказати, що який-небудь тип темпераменту є кращим або або гіршим; кожен з них має достоїнства і недоліки.

Достоїнствами холерика є ініціативність, енергійність, можливість мобілізувати значні зусилля в короткий проміжок часу. В той же час переважання реактивності над активністю може привести до того, що йому не вистачить витримки, терпіння, особливо при досягненні віддалених цілей. За несприятливих умов, відсутності серйозних цілей, неможливості творчої діяльності рухливість сангвініка, прудкість реакції можуть виявитися в поверх­неності і непостійності. Гідність флегматика в тому, що він мо­же довго і наполегливо працювати, але для того, щоб включитися в цю роботу, йому потрібний значний час. Висока чутливість меланхо­лика, що забезпечує глибину і тонкість відчуттів, обертається швидкою стомлюваністю і частенько підвищеним рівнем тривожності, який може негативно вплинути на успішність діяльності.

Особливо яскраво недоліки темпераменту виявляються в екстремаль­ных умовах, тому їх слід враховувати в професіях, які пред'являють особливі вимоги до динамічних і емоційних якостей людини.

У нормальних умовах особливості темпераменту, виявляючись в темпі і ритмі діяльності, обумовлюють своєрідність способів і шляхів, тактики дій, тобто індивідуальний стиль діяльності.

Виробивши у себе індивідуальний стиль діяльності, в наиболь­шей мірі що відповідає індивідуальним особливостям, людина мо­жет добитися високих результатів.

Таким чином, вихідні властивості темпераменту не зумовлюють, що вони з часом стануть розвинутими—це їх достоїнства або недоліки. Це залежить від виховання і самовиховання особистості, в процесі яких результати розвитку позитивних властивостей кожного типу темпераменту і компенса­ції недоліків закріплюються в характері людини. Темперамент лише утрудняє або полегшує формування тих або інших рис вдачі, будучи його природною основою.

ХАРАКТЕР (від грец. character—печатка, чеканка) — сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і виявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.

Характер виявляється в системі стосунків людини з навколишньої дійсністю, до яких перш за все відносяться:

• відношення до інших людей (екстраверсія або інтроверсія, прав­дивість або брехливість, тактовність або грубість і т. п.);

• відношення до справи (сумлінність або недобросовісність, працьовитість або лінощі і т. п.);

• відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скром­ность або самозакоханість і т. п.);

• відношення до власності (акуратність або неохайність, ощадливість або марнотратство і т. п.).

Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поведінку людини, тісно пов'язаний із спрямованістю особистості. В той же час це не тотожні поняття: ввічливими і акуратними, наприклад, можуть бути люди, що різко розрізняються своїми переконаннями, мораль­ными принципами.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різних соціальних спільностях. Від міри сприятливості міжособистісних стосунків, що склалися в них, багато в чому залежить формування тих або інших рис вдачі — стійких форм поведінки у зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. У нетипових ситуаціях людина може проявити і не­властиві їй зразки поведінки: ввічлива — грубість, скром­на —разв’язність і тому подібне

Відомо багато теорій, що намагаються пов'язати прояв характеру з особливостями зовнішнього виду людини, його статури, почерку і т. д., але якнайповніше уявлення про людину можна отримати по її вчинках (свідомим, навмисним діям, в яких вона затверджує своє відношення до інших людей, самої себе, до світу в цілому).

Саме у вчинках як актах поведінки виявляється характер, відбувається його формування. Добрим і чесним можна стати, лише здійснюючи добрі і чесні вчинки. З давніх пір відома приказка: "Посієш вчинок — збереш звичку, посієш звичку — по­жнешь характер, посієш характер—пожнешь долю".

Таким чином, становлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлене об'єктивними обставинами її життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватись під впливом вчинків людини. В результаті вона здатна поднятись над своїм характером, змінити його, стати творцем самої себе.