Питання 3. Характеристика репродуктивних і проблемно-пошукових методів навчання.

Репродуктивні і проблемно-пошукові методи навчання засновуються на мірі творчої активності в пізнанні нових законів, понять, категорій, явищ.

Репродуктивний метод передбачає подачу готових фактів, до­казів, а також визначення понять. Педагог акцентує увага на головному, щоб засвоїти це особливо міцно. Так будуються і тема, і бесіда. Практичні роботи репродуктивного характеру ха­рактеризуються тим, учні вчаться в ході роботи використовути за зразком раніше або тільки що засвоєні знання. На основі репродуктивних методів найчастіше здійснюється програмоване навчання. Але цей метод не забезпечує в належній мірі розвиток гнучкості і самостійності мислення. При його багаторазовому використанні відбувається формалізація учбового процесу.

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. При їх використанні педагог створює проблемну учбову ситуацію, організовує колективне обговорення можливих підходів до вирішення проблеми. Застосовуючи проблемно-пошукові методи, педагог по ходу викладу матеріалу "веде" за собою мислення слу­хачів, роблячи їх активнішими і творчими. Наочність тут застосовують вже не в цілях активізації запам'ятовування, а для постановки проблемних експериментальних завдань, узагальнень, самостійних творчих роздумів учнів.

Таким чином, проблемно-пошукові методи застосовуються з метою розвитку творчої учбово-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному засвоєнню знань. До недоліків цих методів можна віднести велику витрату часу на вивчення матеріалу, слабку ефективність при формуванні прак­тичних умінь і навиків, коли показ і наслідування особливо корисні; малу ефективність при поясненні принципово нового ма­териала, коли не може бути застосований принцип опори на колишній досвід (принцип апперцепції) і украй необхідні пояснення.

Питання 4. Методи стимулювання учбової діяльності. Мотивація у вченні.

В учбовому процесі не менш важливі методи стимулювання і мо­тивації учбової діяльності. До них відносяться методи формування пізнавальних інтересів і методи формування почуття обов'язку і відповідальності в навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів вимагають примінення таких прийомів: створення емоційно-етичних ситуацій, си­туацій цікавості, цікавих аналогій, здивування (в наслідок незвичності приведеного факту, парадоксальності досвіду і т. п.); зіставлення наукових і життєвих тлумачень, наприклад явищ природи. Найважливішим прийомом цих методів є емоційна, яскрава, в якійсь мірі художня мова педагога, яка захоплює слу­хачів і стимулює їх учбово-пізнавальну діяльність.

Важливим методом стимулювання інтересу до навчання може бути метод пізнавальної ділової гри. Він з'явився в педагогіці порівняно недавно (близько 30 років тому). Для сучасної освіти ділові пізнавальні ігри важливі перш за все тим, що можуть акти­визізувати учбовий процес, а також служать засобом розвитку теоре­тичного і практичного мислення, актуалізації знань. Основни­мі компонентами гри служать сценарій, ігрова обстановка і регла­мент. Сценарій включає характеристику ігрової обстановки, правила гри і опис виробничої обстановки. Гру можна проводити перед викладом нового матеріалу (лекції), після нього або ж органі­зувать на її основі весь матеріал. Досвід показує, що учбові ігри в порівнянні з традиційним навчанням мають багато переваг, особливо на практичних заняттях: учні проявляють работо­здібність при вивченні програмного матеріалу, бо гра є захоплюючою і цікавою для них.

До методів стимулювання і мотивації навчання відноситься метод створення пізнавального сперечання (учбові дискусії, учбові диспути). Його призначення—створення підвищеного інтересу до теми. Включення навчаючогося в ситуації наукового спору не лише заглиблює його знання, але і викликає на цій основі особливий інтерес до навчання. Як видимий, позна­вательный інтерес до навчання виникає не сам по собі; він залежить від тих потреб і мотивів, які спонукають людину до діяльності.

Мотиваційна сторона процесу навчання має три групи мотивів: зовнішні (заохочення і покарання); змагання (успіх в порівнянні з кимось або з самим собою); внутрішні (розкривані як поле для плідної діяльності). Внутрішні мотиви забезпечують найбільш стійкий інтерес до навчання. Тому правильне розуміння мотивації служить необхідною передумовою продуктивної роботи викладача, який, використовуючи інноваційні методи і підходи до навчання, активізує, цілеспрямовано розвиває і заглиблює пізнавальний інтерес до предмету учнів, залучаючи їх до експериментальної діяльності, застосовуючи форми і методи активно­го навчання (проблемного і інших видів).

У розвитку і поглибленні пізнавальних інтересів учнів важливе місце займають методи і прийоми самостійної роботи студентів. До них відносяться методи роботи з підручником, спра­вочной літературою, виконання завдань по алгоритму, проведення дослідів, аналізу ними незнайомих для них ситуацій, генерування суб'єктивно новій інформації, методика написання курсових і дипломних робіт.

Відзначимо, що без навиків самостійної роботи, без стійкого прагнення до постійного вдосконалення знань в процесі само­стійної роботи навчання в коледжі неможливе.

В процесі самостійної діяльності студент повинен опанувати загальні прийоми її раціональної організації; навчитися виділяти пізнавальні завдання і вибирати способи їх рішення; виконувати умілий і оперативний самоконтроль за правильністю рішення по­ставленной задачі; вносити корективи до самостійної роботи; вдосконалювати навики реалізації теоретичних знань; анализувать загальний підсумок роботи, порівнювати ці результати з визначеними раніше, намічати шляхи їх усунення в подальшій роботі.

Організація самостійної роботи і взагалі вибір методів навчання дають більший ефект в тому випадку, якщо викладач відмінно знає свою дисципліну, а також педагогічні і психологічні зако­номерности процесу навчання.