Питання 1. Особистість і діяльність.

Умовою розвитку особистості є діяльність. У найзагальнішому виді під діяльністю розуміється активність живого організму, спрямована на задоволення його потреб. У тварин ця актив­ность носить чисто пристосовний, біологічний по своїй приро­ді характер, тому термін "діяльність" до активності тварин можна застосувати лише умовно. Діяльність людини має перетворюючий характер і із самого початку регулюється вимогами суспільства.

Під ДІЯЛЬНІСТЮ розуміють зовнішню (фізичну) і внутрен­нюю (психічну) активність людини, що породжується її потребами і направлену на перетворення самої себе і навколишнього світу.

Діяльність, таким чином, містить і внутрішній, і зовнішній компоненти. При цьому в різних видах діяльності їх співвідношення змінюється, але провідна роль завжди належить внутрішньому компо­ненту, умінню діяти "в думці". У цьому і полягає якісна своєрідність людської психіки.

Становлення внутрішньої (психічної) діяльності відбувається по­ступово Дитина спочатку здійснює дії з предметами (здійснює зовнішню, наочну діяльність) і лише з часом набуває здатність здійснювати ті ж дії в думці. Процес перетворення зовнішніх (наочних) дій у внутрішні (дії "в думці") називають інтеріоризацією (від латин. interior — внутрішній).

В результаті інтеріорізації психіка людини набуває здібність оперувати предметами або явищами, відсутніми в полі її зору, а сама людина дістає можливість регулювати поведінку і діяльність, грунтуючись не лише на власному досвіді, але і на досвіді всього людства. При цьому зворотний процес перетворення розумових (психічних) дій в дії з наочною дійсністью називають екстеріорізацією (від латин. eхterior — зовнішній).

У структурі діяльності виділяють перш за все мету — усвідомлений образ кінцевого результату діяльності. Саме наявність усвідомленої мети дозволяє визначити активність як діяльність. У тих випадках, коли усвідомлена мета відсутня, немає і діяльності в повному розумінні цього слова, а є лише імпульсивна поведінка.

У структурі діяльності виділяють також її мотиви, що пояснюють причини, які спонукають людину прагнути до досягнення мети. Наприклад, мета студента—отримати вищу освіту, а мотиви можуть бути різними—отримати диплом, знання, підвищити престиж і так далі.

Таким чином, мотиви, спонукаючи людину до діяльності, обумовлюють специфіку вибирання засобів і способистість досягнення мети. Одна справа, якщо студент прагне здобути освіту лише ради дипло­ма, і зовсім інша—если він хоче отримати перш за все знання.

Мета, на яку спрямована діяльність, може бути більш менш віддаленою. Часто для її досягнення необхідно вирішити цілий ряд приватних завдань. Кожен відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання поточного приватного завдання на шляху до досягнення мети, називають дією. Наприклад, дії студен­тов —слухання лекцій, складання іспитів і тому подібне.

Отже, структурними елементами діяльності є мета, мотив, дія.

Кожна дія складається з системи рухів або операцій, які розділяють на зовнішні (наочні) і внутрішні (розумові, пси­хічні).

До зовнішніх відносять рухові (моторні) дії людини, дії з переміщення предметів, рухи мовних органів людини, міміку і пантоміміку. До внутрішніх відносять перцептивні (від латин. реrсерtio—сприйняття) дії, за допомогою яких формується цілісний образ предметів і явищ, мнемічні дії, що входять до складу діяльності по запам'ятовуванню якої-небудь інфор­мації і подальшому її пригадуванню, розумові дії.

В результаті багаточисельних досліджень показано, що виконання наочних дій завжди включає почуттєвий (сенсорний) кон­троль і коректування рухів на основі почуттєвих орієнтирів, інформуючих мозок про стан зовнішнього середовища, тобто на встановленні зворотного зв'язку. Такий механізм планування, контролю і регулювання дій П. Анохін назвав акцептором дії. Цей принцип був покладений в основу конструкції автопілота, верстаків з програмним управлінням і інших приладів автоматичного регулювання роботи складних механізмів.

Залежно від міри усвідомленості виділяють такі способи дії, як навики і уміння.

Навик — це автоматизований спосіб виконання дії, сформований в процесі вправи.

Фізіологічною основою формування навиків є створення в корі великих півкуль і функціонування стійкої сис­теми тимчасових нервових зв’язків—динамічного стереотипу.

Етапи формування навику:

• ознайомлювальний — ознайомлення з прийомами виконання дій і їх осмислення;

• аналітичний — вичленення окремих елементів дії і оволодіння ними;

• синтетичний — об'єднання елементів дій в єдине ціле;

• автоматизації — цілеспрямоване і систематичне повторе­ние дій (вправи) з метою додання дії потрібної швидкості і плавності.

В результаті увага визволяється від сприйняття способів дій і переноситься на результат дії і на навколишню обстанов­ку. Це дає можливість використовувати навик у складі різних дій з різними цілями. Наприклад, людина може вести документацію, фік­сувати результати експериментального дослідження, складати кон­спект лекцій і ін., використовуючи сформований навик листа, який на перших порах, коли людина лише вчилася писати, виступав самосійною дією, що вимагає значних зусиль і зосередження свідомості саме на процесі написання букв і слів.

Відзначимо, що вироблені навики впливають на формування нових. При цьому сформований раніше навик може полегшувати придбання нового навику (це явище називають перенесенням навику), а може і за­труднять (інтерференція навику).

До психологічних умов що забезпечують успішне формування навиків, відноситься кількість вправ, їх темп і розподілення в часі. Велике значення в свідомому засвоєнні навиків має також знання результатів успішності оволодіння ними.

Можливість виконання дії не лише в звичних, але і таких, що в змінених умовах забезпечують уміння, які передбачають використання наявних знань і навиків для вибору і здійснення способів дії відповідно до поставленої мети діяльності.

Отже, діяльність—це процес взаємодії людини, особистості зі світом, причому процес не пасивний, а активний і свідомо регульований. Таким чином, по А. Леонтьєву, особистість—це суб'єкт діяльності.

Виділяють такі основні види діяльності:

- праця—діяльність, направлена на зміну і перетворення дійсності для створення матеріальних і духовних цінностей; є основною діяльністю людини, яка забезпечує існування людства як виду;

• учіння—діяльність, спрямована на придбання знань, виработку умінь і навиків, що є для учнів в якості усвідомленої мети;

• гра—діяльність, метою якої є сам процес її здійснення, а не результат; у грі в певній формі відтворюються реальні стосунки дійсності.

Кожному періоду життя людини відповідає певний веду­чий вид діяльності, що в першу чергу визначає її психічний розвиток і становлення особистості. Для дошкільного віку веду­щим видом діяльності є гра, для шільного—учіння, а для дорослої людини—праця.