Контрольні питання і завдання

1. Охарактеризуйте основні форми віддзеркалення, властиві органичній і неорганічної матерії, і розкрийте їх особливості.

2. У чому основна відзнака чутливості від подразнення?

3. Чи існує якісна відзнака будови і функціонування мозку тварини від мозку людини?

4. Визначте, яка півкуля вашого мозку є домінуючою. Чому?

5. Наведіть приклади навиків тварин. Чим вони відрізняються від інстинктів? Чим пояснити той факт, що птиця "висиджуватиме" камінь замість яєць викладених з гнізда під час її відсутності і що знаходиться в полі її зору?

7. Чи можна складну поведінку мурашок назвати працею?

8. Вкажіть схожість і відмінність звукової сигналізації тварин і мови людини.

9. У чому якісна специфіка свідомого способистість життя людини? 10. Яке співвідношення свідомої і несвідомої сфери людини?

Список використаної літератури, що рекомендується

1. Асмолов А. Г, Классификация неосознаваемых явлений и категорий деятельности // Вопросы психологии. —1980.—№ 3. — С. 45-53.

2. Гамезо М. В., Домашенко И, А. Атлас по психологии.—М.: Педагогическое суспільство России. 1999. — С. 43-59.

3. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — СПб.: Питер, 1999. —С. 255-271.

4. К. Г. Юнг и современный психоанализ. — М.:ЧеРо, 1996.—Вып. I.—248 с; Вып. И. —350 с.

5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. — М.:Педаго- ГИКА. 1983,— Т. 1. —С. 142-280.

6. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука. 1984. —С. 131-190.

7. Лурия А. Р. Эволюционное введение в психологию. — М.: Изд-во МГУ. 1975.—С. 33-124.

8. Петровский А. В, Психология развивающейся особистості. — М.: Педагогика, 1987.

9. Рубинштейн С. Л. Основы обшей психологии. — М.: Педагогика. 1989. — Т. 1.— 485 с.

10. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1990.- 447 с.

Лекція 3. Психологія особистості.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• розкрити схожість і відмінність понять "індивід", «особистість», "ін­дивідуальність";

• назвати істотні характеристики і рушійні сили развитку особистості;;

• виділити структурні компоненти особистості;

• проаналізувати суть самосвідомості особистості, її направ­леності, темпераменту, характеру, здібностей:

• показати взаємозв'язок структурних компонентів особистості і можливості їх розвитку.

План лекції.

1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.

2. Спрямованість особистості.

3. Особливості поведінки особистості: темперамент і характер.

4. Здібності людини.

Питання 1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.

Людина взаємодіє з дійсністю на різних уров­нях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях "індивід". "особистість'', ''індивідуальность".

Індивід (від латин. individuum — неділиме) — це окрема жива істота, представник біологічного роду Нотo Sарiens (від латин. людина розумна): носій індивідуально своєрідних психофізи­чних сторін (завдатків, типа ВНД і др.).

Будь-яка людина — індивід незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров'я.

Поняття «особистість» характеризує людину як суспільна істота. Це стійка система соціально значимих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми.

Таким чином, особистість—соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільноти (сім'ю, школу, трудовий колектив і ін.) називають соціалізацією особистості.

Поняттям "індивідуальність" визначається своєрідність природ­ного і соціального, психіки і особистості людини, яке проявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.

Отже, поняття "особистість" тісно пов'язане з поняттями "індивід" і "індивідуальність", але не тотожно їм.

Істотними характеристиками особистості є:

• стійкість, що полягає в послідовності і предска­зуємості поведінки особистості, закономірності її вчинків;

• цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв’язку і тісною взаємодією всіх сторін особистості;

• активність, що виявляється в прагненні особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не лише пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Джерелом активності особистості є потреби, під якими розуміють усвідомлення і переживання людиною нужди в яких-небудь об'єктах, необхідних для її існування і розвитку.

Протиріччя між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні стосунки і тим самим є рушійною силою розвитку його особистості.

Зрозуміти, що таке особистість, можна лише за допомогою вивчення реальних соціальних зв'язків і відношень, в яких вступає людина.

Враховуючи багатогранність і своєрідність цих зв'язків, в структурі особистості виділяють три рівні її характеристик, які треба розглядати в єдності.

На внутрішньоіндивідуальному рівні особистість розглядається як система якостей індивіда, представлених перш за все в спрямованості, темпераменті, характері, здібностях. При цьому спрямованість орієнтує діяльність і спілкування людини.

Здібності забезпечують успішність дій людини. Харак­тер визначає зміст поведінки людини, її вчинків по отно­шению до інших людей. Темперамент впливає на форму вы­ражения стосунків особистості в поведінці людини.

На межіндивідному рівні особистість характеризується в системі її міжособистісних зв'язків.

Характеристики особистості на надіндивідному рівні обумовлені тією дією, яку вона надає на інших людей, причому не лише під час безпосередньої взаємодії, але і після неї.

Слід зазначити, що особистість сприймає сама себе, знає і відчуває як «Я» . Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як особистість, своє "Я", називають само­свідомістю особистості, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе Я-образом.

Я-образ включає три компоненти:

• пізнавальний (когнітивний) — уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення і т. п.;

• емоційно-оцінний - самоповага, самокритичність, самоуничиження, себелюбство і т. п.:

- поведінковий (вольовий) - прагнення підвищити самооцінку, пошана і тому подібне.

Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших людях їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою. На основі уявлень, що склалися, які можуть не відповідати дійсності, людина будує свою взаємодію з навколишнім світом. Міру адекватності Я-образа можна з'ясувати при вивченні самооцінки особистості — особової думки про власну цінність, тобто оцінки особистістью самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Від самооцінки залежать критичність, вимогливість особистості до себе, відношення до успіхів і невдач. У людини може сформиро­ваться завищена самооцінка, що виявляється в зайвій самовпевненості, нездатності реально оцінювати свої можливості. Понижена самооцінка обумовлює зайву соромливість, впевненість в собі. Людина не реалізує себе як особистість, не розкриває свій творчий потенціал. Важливим є, щоб у людини була адекватна самооцінка, формувалося реальне уявлення про себе і свої можливості.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто, ступеню труднощі цілей, які вона ставить перед собою. Дослідженнями підтверджене, що рівень своїх домагань особистість устанавллює так. щоб зберегти незмінною свою самооцінку. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до на­ростання емоційної напруги і підключення механізмів пси­хологічного захисту, які не пропускають в свідомість небажану інформацію, спотворюючи сприйняття дійсності.

Якщо людина, відносячись до себе в цілому позитивно, усвідомлює свої недоліки в результаті співвідношення Я-образа з реальними проявленнями своєї особистості, вона може стати на шлях їх подолання, самовдосконалення. Людина може змінити свої вчинки: в той же час нові вчинки перетворять її самосвідомість, а значить, і життя.