Питання 1. Педагогіка, її основні категорії.

Сучасна педагогіка (від грец. paidos — дитина і аgo — веду, виховую) займає особливе місце в системі наук про людину. Вона вивчає і вирішує проблеми виховання, навчання, освіти і розвитку людини, що виникають на різних етапах його життя в різних усло­виях соціально-економічного і науково-технічного розвитку суспільства, яке постійно ставить нові завдання в області освіти і виховання.

Педагогіка, як і інші науки, має предмет і об'єкт.

Предметом педагогіки є цілісний гуманістичний процес виховання і освіти, розвитку соціально активної особистості, под­готовки її до життя і праці, суспільній діяльності з врахуванням суспільно-економічної обстановки в країні.

Об'єктом вивчення і дослідження в педагогіці є реальний процес передачі новому поколінню соціально-історичного досвіду і культури людства, шляхи його примноження, гуманістичне виховання, навчання і виховання людини на різних етапах її життя, формування сузагальних і міжособистісних стосунків.

Особливістю предмету і об'єкту педагогіки є те, що ос­новное місце в ньому займає:

по-перше, процес формування висо­когуманістичних взаємин педагога і що навчаються, включа­ючі взаємну довіру, пошану, розумну вимогливість, турботу про всебічний розвиток кожного з врахуванням індивідуальності.

По-друге, організація учбово-виховного процесу, який забезпечив би творче засвоєння соціального досвіду і сучасної культури по основних видах діяльності (людина, техніка, природа, знакова система, художній образ), розвиток творчої особистості, а також гу­манізація, демократизація і гуманітаризація навчання і виховання.

Педагогіка як наука має свої поняття—основные одиниці розумової діяльності. Понятійно-термінологічний апарат педа­гогики включає більше тисячі понять, серед яких основними є "виховання", "навчання", "розвиток", "освіта", "педагогічний процес" і ін.

Розглянемо деякі з них.

Виховання—цілеспрямований організований процес, забезпечуючій всебічний розвиток особистості і підготовку її до трудової і суспільної діяльності. Як явище суспільного життя воно винекло в процесі праці.

Поняття "виховання" уживається в декількох значеннях:

• у широкому соціальному—як соціальне явище;

• у широкому педагогічному—як цілеспрямований педагогічний процес;

• у вузькому педагогічному—як спеціально організований про­цесс по вихованню особистісних якостей людини.

Виховання—явище соціальне. Воно з'явилося з моменту зарож­дения людського суспільства, виникнувши з потреби підтримки і збереження людського роду.

У всіх соціально-економічних фор­мациях виховання виконувало схожі функції і мало деякі сход­ні ознаки:

• турбота про здоров'я і фізичний розвиток підростаючого покоління;

• передача накопиченого досвіду: виробничого, духовного у виді знань, умінь, навиків, досвіду взаємин;

• формування певного світогляду;

• психологічна і практична підготовка до самоосвіти.

Сказане не відноситься до мети виховання, його принципів, змісту, форм і методів, які історично мінялися і залежали від суспільно-економічної і політичної структури суспільства.

Самовиховання - діяльність людини, направлена на самовдосконалення в інтелектуальному, етично-вольовому, естети­чному і фізичному напрямах.

Перевиховання - діяльність педагога, направлена на усунення тих або інших недоліків у вихованців.

Освіта - процес і результат оволодіння системою наукових знань тими, хто вчиться, умінь, навиків, формування на їх основі світогляду, етичних, духовних, естетичних і інших якостей особистості, розвиток її творчого потенціалу, гуманних міжособистісних і сузагальних стосунків.

Освітою є результат завершеного навчання (цілеспрямованого процесу двосторонньої діяльності педагога і учнів по передачі і засвоєнню знань).

Самоосвіта -цілеспрямований процес самостійного опанування цілісної системи знань, умінь і навиків, поглядів, переконань, прогресивним досвідом в певній сфері діяльності під впливом особистісних і сузагальних інтересів.

Розвиток - цілісний, надзвичайно складний і суперечливий процес, що виявляється в якісних змінах в особистості людини, які відбуваються протягом всього життя, але найбільш інтенсив­но —в дитячому і юнацькому віці.

Розвиток особистості, його джерела і чинники вчені трактують по-різному залежно від своїх філософських поглядів.

У зв'язку з цим виділяють концепції біологізаторську і соціологізаторську.

Представники першої концепції (Д. Дьюї, Ф. Аквінський, 3. Фрейд, Ф. Мюл­лер і ін.) розглядають розвиток особистості на основі ідеалістичних, метафізичних представлень. Вони вважають, що особистість формується за заздалегідь створеною програмою (спадковості) і розвиток відбувається сам по собі, а виховання і середовище грають допоміжну роль.

Представники соціологізаторської концепції (Э. Роттердамський, Дж. Локк, Дж. Уотсон і ін.) відкидають значущість спадковості як чинника розвитку особистості і вважають, що людина розвивається в ре­зультаті соціальних стосунків, соціального середовища.

Передові педагоги минулого Я. Коменський, А. Дістервег, К. Ушинський та інші вважали, що людина формується в результаті комплексу дій — спадковості, середовища і виховання — і указу­вали на значущість останнього.

Сучасна наука про становлення і розвиток особистості будується на понятті багатофакторності розвитку. Ці чинники можуть бути зовнішніми і внутрішніми, об'єктивними і суб'єктивними. Саме вони і є рушійними силами розвитку особистості. Виникаючі протирічча (внутрішні і зовнішні, загальні, властиві кожній людині, і індивідуальні, характерні для окремо взятої особистості) сприяють розвитку особистості, стимулюють особистісну активність, створюють мотиви і умови діяльності, спонукають до самоудосконалення, само­розвитку.

Сучасна психологія і педагогіка розглядають розвиток особистості під впливом трьох чинників: спадковості (генетичного коду), середовища і виховання.

Під спадковістю розуміють відтворення у нащадків біологічної схожості з їх батьками. Спадкова програма розвитку людини включає постійну і змінну частини. Спадковість у людини виявляється у виді завдатків (будови органів, нервової системи, рецепторного апарату і фізичних ознак: кон­ституції тіла, кольору волосся, очей і т. д.). Психічні властивості особистості, риси вдачі, схильності не успадковуються.

Середовище — це природне оточення і соціальні умови життя. До них відносяться суспільний устрій, економічний і культурний устрій життя і інші визначувані цими умовами обставини: система народної освіти, типи учбово-виховних закладів, принципи (норми, правила) життя, побутові традиції, засоби спілкування і ін.

Людина може активно і результативно управляти процесом виховання, використовуючи його для вдосконалення особистості.

Названі чинники активно впливають на особистість в комплексі.